Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шалені шахи 📚 - Українською

Читати книгу - "Шалені шахи"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шалені шахи" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 97
Перейти на сторінку:
— А тепер скажи–но мені от що... Виходить, що я, козацький полковник і шляхтич Криштоф Косинський, відомий на всю околицю своїми свинями й чудовим салом, так?

— Так, все вірно.

— А чи не знаєш часом, чим іще я прославився?

— Та нічим, — нерозважливо бовкнув нахаба.

— Ах, он як — нічим, отже?.. Ну добре, гаразд. А скажи–но от іще що: якщо майно моє відсудив княжич Острозький, з якого це дива я повинен відсилати свиней, які є частиною цього самого майна, найшляхетнішому пану підстарості Білоцерківському?

— Та тому, що мій хазяїн так розпорядився — от чому!

— Ах, он воно як!..

— Саме так, а не інакше. І більше того: якщо тільки мій хазяїн того побажає, ти повинен негайно ж і жупана свого, і навіть штани з себе скинути й панові Дмитру Курцевичу–Булизі віддати! Бо він перебуває під заступництвом наймогутніших у всій Украйні магнатів Острозьких, а ти взагалі незрозуміло хто із себе.

— Ах, он значить як?..

Пан полковник навіть замружився від страшної образи.

— Та отож!.. А втім, чи не все тобі одно?! Ти, головне, про негайну доставку свиней на подвір'я пана підстарости подбай, а решта...

— Я–то подбаю! От негайно ж і подбаю, — з якоюсь дивною злісною радістю пообіцяв пан Косинський і зовсім спокійно наказав своїм служникам: — Нумо, хлопці, хапайте його та тримаєте міцніше, щоб не втік!

У ту ж мить десяток рук міцно зімкнулися на плечах, ліктях і зап'ястках нахаби.

— Е–е–е!.. Гей, що за жарти?! — обурився той. — Я слуга шляхетного пана підстарости Білоцерківського Дмитра Курцевича–Булиги, що перебуває під захистом і заступництвом князів Острозьких, наймогутніших на всю Річ Посполиту магнатів...

— А я — полковник низового козацтва!!! Я — шляхтич, шляхтич я!!! Шляхетний, хоч і бідний!!! А тепер ще на додачу підло пограбований княжичем Янушем Острозьким — але все–таки шляхтич!!! Шляхтич Криштоф Косинський — от хто я такий, зрозумів?!

Від громоподібного полковницького рику в присутніх позакладало вуха. Схоплений нахаба затремтів від переляку, уперше засумнівавшись у власній безпеці.

— І ти випльовуєш усі ці мерзенні гидоти в обличчя мені, шляхтичеві?! — продовжував гриміти пан Косинський. — Ти, мерзотнику, насмілився стверджувати, що я нікому не відомий нічим іншим, окрім як гладкими свинями... Це хто ж свині, дозволь довідатися — вірні мої запорожці, яких я водив у далекі походи на магометанську погань?! Або чудові свині — це мої служники, чи що?! Вони от свині, так?! Оці самі хлопці?! Га?!

Полковник вказував то на одного, то на іншого з присутніх. Принишклий нахаба убито мовчав, не насмілюючись заперечити бодай щось, ані тим паче погодитися з убивчим для себе припущенням.

— Ну от, тепер ти не відповідаєш, немовби язика відкусив та проковтнув, — тужно пробуркотів пан Косинський і знову звернувся до служників: — Нумо, хлопці, скиньте з нього свитку, сорочку й штани...

— Е–е–е, як це?! — нахаба знов забився у міцних руках, що тримали його.

— Так отож!!! — гаркнув пан полковник. — Ти пропонував мені жупана і штани скинути, якщо виникне потреба віддати мій одяг шляхетному панові підстарості Білоцерківському?!

Нахаба голосно гикнув.

— Пропонував чи ні?! Відповідай, коли тебе шляхтич запитує!!!

— Та я ж не думав зовсім...

— Ну, отож і треба було подумати, перш ніж мені це казати!!! А тепер я велю скинути з тебе одяг, щоб з'ясувати, людина ти або все ж таки свиня... Нумо, хлопці, розкладіть його на підлозі!

Як не пручався нахаба, але через пару хвилин виявився притиснутим до дощок підлоги зі спущеними до колін штаньми, без свитки й у розірваній на спині сорочці. Полковник озирнув його оцінюючим поглядом і кивнув:

— Отак, мабуть, добре. Поки ще начебто на людину схожий, але ми тебе зараз же випробуємо!.. Ану ж бо, Ничипоре, неси сюди нагайку: нехай хлопці відважать йому чотири десятки гостинців — по чотири за кожну призначену його панові свиню!!!

— Е–е–е, а чому так багато?! — придушено пискнув нахаба.

— А–а–а, то ти ще й заперечувати насмілюєшся?! — загримів пан Косинський. — Давай же разом підрахуємо. Перша нагайка за саму свиню, що ти мав нахабство вимагати з мене, і яка не належить ні твоєму хазяїнові, ані тобі самому! Друга нагайка за те, що зажадав від мене не тільки свиней, але навіть і сам мій одяг! Третя за те, що посмів дорівняти до свиней і славетних запорожців, і моїх хлопців! А четверта для того, щоб краще запам'ятав, що не можна ображати шляхтича й заслуженого козацького полковника!.. От і виходить рівно десять разів по чотири нагайки, зрозумів?! Або ще додати по п'ятій нагайці на кожну свиню для кращого розуміння?..

Нахаба відчайдушно заголосив. Але пан полковник лише недобре розсміявся і прикрикнув на старого служника:

— Ничипоре, швидко неси сюди нагайку!!! Та прихопи по дорозі найміцнішої горілки — будеш сприскувати його випороту спину після кожного удару... Хутко!!!

Однак екзекуцію не вдалося довести й до половини: виючи від жахливого болю, нахаба обдристався. Пан Косинський відразу махнув рукою, і найдужчий зі служників, що виконував роль ката, відійшов убік під загальний сміх, гидливо затискаючи пальцями ніс.

— Е–е–ех ти–и–и!.. — шляхтич сплюнув на підлогу. — Ну, от і видно тепер, що ти і є найсправжнісінька, наймерзенніша свиня!!! Ти зовсім по–свинськи брудний, і смердить від тебе так само... Тобто, вірніше, ти не свиня навіть, а всього лише жалюгідний підсвинок шляхетного пана підстарости Білоцерківського Дмитра Курцевича–Булиги... Вірно я кажу, хлопці?!

— Так, вірно!!! — дружно гаркнули служники.

1 ... 52 53 54 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шалені шахи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шалені шахи"