Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Реальна загроза 📚 - Українською

Читати книгу - "Реальна загроза"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Реальна загроза" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 113
Перейти на сторінку:
статусі командира „Оріона“ — назвав шлюзи, біля яких мали зібратися екіпажі трьох нових кораблів для подальшої посадки в шлюпки. Потім повернувся до мене і, відповідно до статуту, відсалютував.

— Капітан Ольсен командування кораблем здав.

Я відповів йому таким самим салютом.

— Капітан Шнайдер командування кораблам прийняв.

Черговий боцман оголосив:

— Новий капітан на містку!

На прощання Олсен міцно потиснув мені руку.

— Щасти вам, колеґо. — І в супроводі старпома Сміта, єдиного з команди „Оріона“, кого він забирав з собою на крейсер, залишив місток.

От і все, подумав я, окинувши поглядом рубку. Тепер я тут повновладний господар. Я став командиром корабля. Здійснилося те, про що я мріяв ще підлітком. Здійснилось набагато раніше, ніж я міг припустити у своїх найсміливіших мріях. Здійснилося з батькової волі… Ой, та ну його до біса! Нехай і так. Тим більший у мене стимул стати гарним капітаном, довести всім, що я не просто адміральський синок, „золотий хлопчик“, що я вартий чогось і сам по собі, без мого таточка-диктатора…

— Лейтенанте-командоре Купере, — звернувся я до першого пілота. — До повернення на Ютланд виконуватимете обов’язки старшого помічника.

Він, звичайно, очікував цього, та все одно його обличчя просяяло.

— Є, сер!

— А зараз проконтролюйте посадку наших пасажирів у шлюпки.

— Слухаюсь. — Він козирнув і вийшов з рубки.

На відміну від цивільних кораблів, у війському флоті старші помічники були льотчиками і в разі необхідності саме вони, а не перші пілоти заступали капітана на містку. А позаяк на військових кораблях було лише три, а не чотири літно навіґаційні групи, то і старпом, і капітан нерідко підміняли пілотів, займаючи пост штурмана. На більших суднах, третього класу й вище, існувала окрема посада заступника капітана з адміністративної роботи, але на корветах цю функцію поділяли між собою старший помічник, який мав справу лише з офіцерами, і головний старшина на чиї плечі лягали всі клопоти з рядовим та сержантським складом.

Я чудово розумів, чому начальство заздалегідь не подбало про призначення на „Оріон“ нового старшого помічника. Батькова обіцянка приставити до мене няньку, якщо я не впораюся зі своїми обов’язками, була не порожньою погрозою. В разі невдалого командування кораблем я по прибутті на Ютланд ґарантовано отримаю за старпома досвідченого офіцера, який фактично й буде справжнім капітаном на „Оріоні“. Безперечно, батько знав, що ця обставина не пройде повз мою увагу. Але якщо він сподівався цим розізлити мене, то дуже помилився. Навпаки — я ще більше сповнився рішучості довести свою професійну придатність.


5

Посадка екіпажів на нові кораблі завершилась без будь-яких пригод, і адмірал Сантьяґо нарешті дозволив лайнерові стартувати. Коли пасажирське судно, оточене енерґетичним коконом, повільно занурилось у вакуум і зникло з оглядових екранів, наші артилеристи трохи розслабилися. Проте пильності не втрачали — потенційна загроза все ще залишалась, хоча тепер, маючи в своєму розпорядженні флотилію з сорока п’яти кораблів, ми могли дати гідну відсіч супротивнику.

Через півгодини, провівши передстартову підготовку, здійснив занурення перший з наших нових корветів. У відповідності з планом, він мав досягнути глибини десяти в тридцять восьмому ступені градусів, що на три лоґарифмічні одиниці перевищувало оптимальну, і в такому режимі пройти кілька світлових років — щоб напевно не залишити в інсайді трек, за яким можна було б відстежити його курс. Це робилося на той випадок, якщо посередники привели за собою корабель-шпигун, який зараз ховається десь в апертурі, збираючись сісти нам на хвіст.

Слідом за першим корветом стартував другий, а за ним і третій. Кораблі нашої бриґади прикривали їх відхід, ми мали відчалити в останню чергу. Але до Ютланда все одно доберемося раніше, бо завдяти додатковим емітерам нам не знадобиться багато часу на подолання аномалії. Я подумав, що було б узагалі здорово, якби мій „Оріон“ прилетів найпершим. Цим би я показав батькові, що з мене вийшов непоганий командир, а крім того, мені хотілося чимшвидше повернутися додому, до моїх дівчат Елі й Ліни, до моєї сестри Яни.

Додому… Це просте, повсякденне слово вразило мене мов грім. За час перебування на службі в Ютландських ВКС я вже звик до прізвища Шнайдер — зрештою, так мене звали від народження. Я вільно оперував поняттями „ми“ й „наш“, вкладаючи в них свою належність до команди корабля, до всього флоту. Але тепер я подумав про Ютланд як про дім. Я ще погано знав цю планету, щоб її полюбити. Дещо в ній мені категорично не подобалось — зокрема, що нею керує не обраний народом уряд, а диктатор, наділений необмеженою владою. Та обставина, що цим диктатором був мій батько, лише погіршувала ситуацію… А проте я назвав Ютланд домом. Я починав вважати його своєю країною. Ні, не новою батьківщиною — до цього було ще далеко; але місцем, про яке я міг би сказати: „Тут я живу, це мій дім.“ І якщо шість тижнів тому я погодився вступити на службу лише тому, що не уявляв себе без космосу, то тепер я всією душею вболівав за Ютланд і був готовий битися за нього з будь-яким ворогом…

Заглиблений у свої думки, я проґавив момент, коли до рубки ввійшов головний корабельний старшина Маковський — єдиний ериданець у моїй команді. До дійсності я повернувся, коли він клацнув каблуками й голосно гиркнув:

— Капітане, сер!

— Так, шефе? — здригнувшись від несподіванки, запитав я. — Що сталося?

— Гадаю, це важливо, сер, — відповів старшина, простягаючи мені найзвичайнісінький на вигляд внутрішній комунікатор. — У бортовій мережі він не зареєстрований.

— Он як? — Я покрутив комунікатор у руках. — Де ви його знайшли?

— У сміттєпроводі на третій

1 ... 52 53 54 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Реальна загроза», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Реальна загроза"