Читати книгу - "Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко"

Раптом заглиблений у свої мiркування Олесь почув чийсь басовитий окрик:

- Що це за безладдя таке? Ану, стiйте!

Перед ними стояв високий, огрядний офiцер в якомусь, мабуть, високому чинi, про що свiдчили золотi нашивки на його мундирi. Офiцер аж сопiв од лютi, його очi роздратовано виблискували, товстi руки впиралися в боки. Вiн владно кричав:

- Хiба личить членам загонiв фалангiстської молодi подавати приклад такої непошани до офiцерiв? Неподобство! Пробiгають повз офiцера армiї, не вiддаючи йому честi! Це що ж таке? Можливо, ви мене не помiтили? - I вiн гордовито випнув уперед залитi золотом груди й хитнув блискучою каскою.

Це було вже серйозною неприємнiстю. I Олесь, i Марта знали, що роздратований офiцер мiг затримати їх i направити з першим зустрiчним полiцаєм до найближчого штабу ЗФМ - для накладення стягнення...

- Де вашi берети? Чому порушуєте форму? - аж кипiв офiцер. Вiдповiдайте!

Думки Олеся стрибали, мов у лихоманцi. Що робити?..

- Це випадково, пане офiцер... - заговорив вiн, нарештi, якнайсмиреннiшим тоном. - Ми щойно вийшли i...

Але офiцер навiть слухати не хотiв.

- Iдiть зi мною, - наказав вiн, перебиваючи Олеся. - Якого ви загону?

Ще гiрше? Що сказати?

- Сорок другого, - випалив Олесь перше, що майнуло в головi.

- Сорок другого? - перепитав офiцер, недовiрливо поглядаючи на юнака. Гм... щось я вас не пам'ятаю, хоч саме вчора провадив там огляд. Мабуть, брешете, аби вислизнути, щоб вас не покарали!

Коли б вiн знав!..

- Ну, iдiть зi мною, - знов наказав офiцер. - Зараз усе з'ясуємо. Зi мною жартiв не буде. Я вам обом покажу, що таке дисциплiна!

Кiнець, кiнець! Остаточний провал! I треба ж було назвати цей злощасний номер! Тепер їх почнуть допитувати, дiзнаватися, а вiдповiдати буде нiчого... Провал, та ще й який!

У вiдчаї Олесь озирнувся. Офiцер, мабуть, щоб скоротити шлях до штабу ЗФМ, вiв їх через якийсь провулок. Нi попереду, нi позаду нiкого бiльше не було. Лише на тому боцi провулка якийсь робiтник у кепцi байдуже дивився на них, чухаючи потилицю.

"Хай буде, що буде!" - раптом вирiшив Олесь.

Швидким рухом вiн вихопив з кишенi довгасту плескату коробочку, яку дав йому перед виходом з "Люцифера" Сивий Капiтан. "Це серйозна зброя, Олесю. Користуватися нею можна тiльки тодi, коли вже немає iншого виходу", - так сказав Капiтан. Ну що ж, зараз iншого виходу немає.

Все тривало лише кiлька секунд. Олесь пам'ятав: перевести оцей малесенький запобiжник, скерувати куди слiд передню частину з отвором. Потiм - натиснути кнопку...

Офiцер озирнувся на нього.

- Отож, iз сорок другого? Ясно, що бреше... - почав вiн i в ту ж мить вiдсахнувся. Вiн побачив скеровану на нього руку юнака з плескатою коробочкою, схожою на маленький пiстолет з коротким дулом. З тiєї коробочки вилетiло, крутячись, чорне кiльце розмiром з невеличку монету. Воно вдарилося об залитi золотом груди офiцера. В ту ж саму мить спалахнув яскравий виблиск, наче мигнула блискавка. I нiякого звуку! Кiльце зникло в тому виблисковi, розлетiлося найдрiбнiшим порохом, мов зроблене з тонкого скла. Вiд нього просто нiчого не лишилося. А офiцер незграбно змахнув товстими руками, похитнувся i важко поточився на землю, широко розкривши рота i безпорадно хапаючи ним повiтря.

- Ось твiй берет! - кинув Олесь приголомшенiй усiм цим Мартi. Тiкаймо!

Через кiлька секунд вони вже завертали за рiг провулка. Там Олесь озирнувся. Тiло офiцера лежало на тротуарi все так само нерухомо. Робiтник у кепцi зникав уже за протилежним рогом провулка: видно, його нiяк не приваблювала перспектива давати комусь свiдчення про дивну подiю, що вiдбулася на його очах.

Стримуючи гаряче дихання, Олесь i Марта вийшли на людну вулицю, змiшуючись з перехожими...

Роздiл одинадцятий

1. НОВА ПАСТКА МIГЕЛЯ ХУАНЕСА

Читач, мабуть, уже догадався, що раптовий налiт Мiгеля Хуанеса з Хосе Френко на колишню квартиру Ернана Рамiро по вулицi Сагасти не дав, та й не мiг дати нiяких втiшних для полiцiї наслiдкiв. Сивого Капiтана там, звичайно, не було. Пощастило знайти лише кiлька старих фотографiй, де був зображений Ернан Рамiро таким, яким його знали товаришi по роботi в фiзичному iнститутi. Цi картки були аж надто давнi, навряд чи вони допомогли б впiзнати Ернана Рамiро, якого треба було знайти i арештувати. А саме цього i не вдавалося зробити.

Все ж таки Мiгель Хуанес залишив бiля квартири Ернана Рамiро секретних агентiв. Хоч усi данi свiдчили за те, що розшукуваний тут нiколи не з'являється, не слiд було нехтувати найменшою ниточкою, що могла навести на слiд.

Отож, залишалася тiльки одна можливiсть - чекати появи "Люцифера" у лiсi Фонтiверос.

Сама собою напрошувалася думка, що десь у тому великому лiсi, мабуть, мiстилась база "Люцифера". Не могла ж така велика машина обiйтися без технiчного огляду, ремонту, заправлення пальним тощо. Тiльки - де ж схована та база?

Агенти Мiгеля Хуанеса обшукали весь лiс, пройшли i промацали його з пiвночi на пiвдень i з заходу на схiд. Нiде не було знайдено нiяких майстерень, нiяких складiв, - нiчого, схожого на базу!

Було вiд чого збожеволiти! В лiсi бази немає, це факт. Але що ж тодi притягало Сивого Капiтана в той лiс? Не їздив же вiн туди милуватися природою!.. I взагалi, де ховається "Люцифер" останнi кiлька днiв?.. А дорогоцiнний час iде, кожного наступного дня можна чекати вибуху гнiву роздратованого каудiльйо - слава йому! - i тодi... Про те, що станеться "тодi", Мiгель Хуанес намагався не думати взагалi.

Що робити?

I Мiгель Хуанес за порадою Хосе Френко дав розпорядження розклеїти по всiх мiстах i селах, по всiх шляхах оголошення, в якому пропонувалася велика нагорода тому, хто приставить Сивого Капiтана живим чи мертвим. Та й це нiчого не дало. Навiть якихось