Читати книгу - "Велика, більша й найбільша, Єжи Брошкевич"

— Тільки давай без пропаганди! — прошепотів Горошок.

На щастя, його не почули. Бо саме тієї миті почав говорити професор Лалос.

— Пробачте, — сказав він, — ми знаємо про те, що ви самі часом буваєте… з наукового погляду… не дуже бездоганні.

— Правда! — пробурмотів Горошок, виразно дивлячись на Іку. — Прикро, але… це так.

— Ми знаємо також, — говорив професор, — що люди іноді чинять не тільки добрі діла, але й злі, жорстокі.

— Це правда, — тихо сказала Іка. — Нам за це соромно. Але… це правда.

Тоді знову забрав голос Голова вегів.

— Дорогі земляни, — промовив він вельми урочисто. — Ми знаємо, що це правда. Але ми знаємо й інше: у людей є надія. Серед вас знайдуться такі, які зможуть захистити Землю від напасті.

Горошок ніяк не міг здобутися на слово.

— Що ж ми зможемо… — почав був він. — Ми ж… ще…

Проте Іка не дала йому доказати. Для неї настала хвилина натхнення, піднесення, захвату. Дівчинка затремтіла, на очі набігли сльози.

Вона сп’ялася навшпиньки і піднесла обидві руки над головою.

— Зможемо! — вигукнула Іка. — Так, зможемо!

Овація всього залу тривала добрих десять хвилин. На сцену перелетіли нові крісла, якісь незнайомі веги підняли Іку й Горошка на руки. Звідусіль з величезної зали пливли до них цілі рої літальних дрібних, з духмяним ароматом квітів.

А потім на великому килимі Іка, Горошок, Онео і троє представників повільно облетіли всю залу. Вони пливли повз тисячі крісел, повз усміхнені вегські обличчя, під безперервним дощем квітів. Коли ж нарешті, не тямлячись з утоми й хвилювання, знову опинилися на сцені, у залі двічі пролунав гонг.

Голова звернувся до зали:

— Ставлю на голосування: хто за те, щоб визнати Землю Планетою Надії?

На величезному екрані тієї ж миті спалахнув звивистий, поцяцькований візерунок.

— Вісім тисяч! — підсумував професор Лалос. — Одностайно!

Голова підніс руку.

— Веги! — промовив він. — Надзвичайний З’їзд вегів оголошую закритим і закінчую його вітанням на честь Землі.

Зала спалахнула тисячами золотих вогнів, і тієї ж миті величезна баня безгучно розсунулася.

А за якісь півхвилини всі крісла з представниками знялися вгору, мов величезний рій, і помчали на всі чотири сторони веганського світу.

Горошок штурхнув Іку ліктем.

— Чула? У них тут теж і досі збори та засідання. Ніякого тобі прогресу.

— Цить… — накинулася на нього Іка, але цього разу нічого вже не допомогло: троє дорослих вегів і Онео почули, як “другий голос” Горошків вимовив ті слова, і всі зайшлися сміхом.

Голова так реготався, що зрештою на нього гикавка напала.

— Але ж, — сказав він, — але ж візьміть до уваги, що це перші збори за сто десять веганських років.

Горошок кивнув головою.

— Тоді це ще нічого, — погодився він…

А Іка вже звернулася до найсимпатичнішого, на її думку, професора Лалоса.

— Пробачте, — спитала вона, — як це виходить, що ми одне одного розуміємо?

Професор Лалос розвів руками.

— Боюся, моя люба, що ти не годна збагнути, — відповів він. — Ми називаємо це… автоматичним перекладачем. А діє він за принципом…

— Професоре, — урвала його поетка Меда. — Я сама знаю тільки те, що автоматичний перекладач перекладає автоматично. І мені цього досить. Мабуть, цього досить і для наших гостей. Правда? — звернулася вона до Горошка.

— Правда, — прошепотів Горошок, захоплено дивлячись в очі Меді.

Іка перехопила погляд і зиркнула скоса на Меду. Проте вона дуже люб’язно присіла.

— Хай буде так, — промовила Іка. — Правда, Онео?

Онео ще раз узяв її руку і притиснув до грудей.

— Я вас дуже люблю, — сказав він.

— Вас, а може й тебе, — прошепотів, звертаючись до себе, Горошок і несамохіть глянув на годинника.

А годинник йшов!

— О боже, Іко! — аж скрикнув Горошок. — Вже сьома!

— Ранку чи вечора? — перепитала вона машинально.

І раптом усвідомила, що то означає. Іка зблідла..

— Сьома? А… а о восьмій… — розпачливо промовила Іка.

Професор Лалос поклав їм руки на плечі.

— Не хвилюйтеся, — широко всміхнувся він. — Ви вийшли не лише зі сфери простору, але й зі сфери земного часу. На вечерю встигнете на восьму…

— Бо… тітка Педагогіка… — пробурмотіла Іка.

Поетка Меда засміялася. Буцімто хтось зіграв арпеджіо на флейті.

— Ой голуб’ята. У кожного своя тітка Педагогіка. У вас теж.

Голова трохи скривився. Професор спокійно вів далі:

— Нам залишилося ще пів веганської години на екскурсію на центральну Делу… А потім повертаєтеся додому. Згода?

— Згода! Згода! Згода! — з ентузіазмом закричали Іка й Горошок.

Уперше за час цієї пригоди вони були цілком одностайні.

Тоді професор. Лалос щось сказав у перстень з опаловим каменем, що був у нього на пальці.

Камінь був, певне, за мікрофон, бо за кілька секунд просто до зали, вилискуючи зеленим світлом, плавно спустився повітряний човен з шістьма зручними широкими кріслами й столиком, на якому Іка й Горошок побачили знайомі пляшки з рожевою рідиною і закриті посуди з овочами.

— Сідаймо, — сказав професор.

Сіли. А коли човен піднісся під зоряне темно-фіолетове небо, починаючи політ над центральною Делою, Іка й Горошок щасливо зітхнули і знову з цілковитою одностайністю заходилися біля пляшок з рожевою рідиною.

— Смачно? — засміялася Меда.

— Гм-м-м… — відповіли обоє.

Як же, однак, розповісти про екскурсію на центральну Делу? Тривала вона, як ми знаємо, всього пів веганської години. Що ж можна оглянути і відвідати за такий час? Зрештою, майже нічого.

Проте,