Читати книгу - "Крутая плюс, або Терористка-2, Марина Меднікова"

Газогін Одеса—Броди поділять з москалями. Півтора мільйона одержав технічно нокаутований Віталик Кличко. Усім би такі гонорари за життєві поразки… Спалах гепатиту в Суходольському.

Дивно, що лише там. Погода не цікавить.

«Жахливий випадок стався в одній із квартир Києва. Внаслідок необережного поводження з газом загинули дві жінки й пес. В оселі проживала самотня пенсіонерка, інвалід. Прибулі працівники міліції та спеціалісти констатували, що жінка та її собака отруїлися газом. Як там опинилася друга жінка, мешканка того самого будинку, яка тривалий час перебувала на стаціонарному лікуванні у психіатричному шпиталі, на разі невідомо.

Поза сумнівом, саме вона поставила грітися воду на газову плиту, бо в будинку припинили гаряче водопостачання. Уклалися спати зі снодійним, забувши про воду. Вода скипіла, залила форсунки. Обох ідентифіковано за знайденими у квартирі документами. Попередні версії про можливий теракт чи вбивство підтвердження не знайшли.

Подію кваліфіковано як нещасний випадок. Кримінальної справи вирішено не порушувати».

Вимкнула телевізор. Ігорок притарабанив до мами іграшки, вимагав уваги. Тетяна пригорнула сина. Рідне тепло заспокоювало. Що сказали: інвалід? Друга жінка несповна розуму? Господи, як же її звали. Ту підопічну Зірки… Аїда?

Дездемона? Щось оперне. Кулик лихоманково зателефонувала Стасові.

— Травіата Голуб, наша стара знайома, справа про отруєння дітей у ліцеї, — відгукнувся Стас. — Ви теж чули?

— Це вона?

— Вона.

— А інша?

— Марія Ярова. Та не хвилюйтеся, Тетяно Іванівно. Перебехали снодійного жіночки. Передозняк і в Африці передозняк…

Ярова. Свідок у процесі. Де з’ясувалося, що винною в отруєнні на смерть кількох людей, кількох дітей була… Лідія Олійник. Посудниця дипломатичного ліцею. Травіата Голуб… Як її називала Зірка? Травка. Травка зростала разом із Зіркою й Лідкою. Тоді зробилася незумисним знаряддям злочину в Лідчиних руках… Перебрали снодійного? Разом з собакою? Пес зазвичай п’є проти ночі барбітурати?

Склала план слідчих дій. Піти до колишнього будинку Зірки, розпитати сусідів, чергових, з’ясувати, хто приходив… Як у квартирі Ярової опинилася Травка? Має знати Зірка. Кулик зателефонувала Командо.

— Як Зірка?

— Треба лежати, не хвилюватися. Найліпші лікарі — тут. Ви, Тетяно Іванівно, щось маєте мені сказати?

— Ви чули?

— Чув. Це — вони, — відповів Командо.

Тепер мовчали обоє. Промовистіше за докази.

Командо точно знає, що Кулик щось знає. А вона й не заперечувала. Син доламував іграшковий телефон, сопів, сердився.

— Зірці вітання. Я забіжу до неї, коли дозволять лікарі. Завтра їду на тиждень…

— Працюєте на вибори Крутої?

— Як і ви.

Крутая реанімувалася після пиятики суворою, діловитою. Хіба запалі очі в темних тінях та легкий треморок рук виказували організменні випробування.

— Учора прилетів з Англії Віталик, влаштував мені сцену біля фонтану, — повідомила вона Кулик.

— Віталик — мій син, забула? Від Юрона Шевченка.

Кулик знову пригадала судовий процес над Зіркою Симчич. Невисокий кремезняк із довгим волоссям і сивуватою бородою по груди. Знахур…

Свідчив проти Лідки Олійник. Яке прозвисько дала тоді цій колоритній особі Зірка? Щезник.

Це — перший чоловік Лідки. Мовилося щось про їхнього з Лідкою сина.

— Я вилупка пхаю вчитися до англійського коледжу, гроші вгатила. А воно губу копилить: Англія йому — пхе. Оно, каже, єльцинський онук не схотів там учитися. Єльциня — як собі хоче, а Крутеня — буде. Попередила: не викаблучуйся — ноги повисмикую. Другий день воюю. Воно мені зараз треба, як коту мобілка… Я просила тебе скласти довідку про скелети в шафі мого найближчого конкурента Саливоненка.

— Ось. Майже чистий.

— Чистий власник комерційного банку?

Кандидат у мери? Тричі ха-ха. Добряче замаскований, метикований — без варіантів. Язик помелом, сам собі піарник — стопудово. Погано риємо. Ось висновок аналітичного центру виборчкому — у другий тур найпевніше проходжу я… І він, Грицько Саливоненко. Мать городов руських плюс народний банкір. Мені сильно підсирає його гасло дармової свинини для киян.

Крутая штовхнула стіс листівок основного конкурента. Вбирала око яскрава, поліграфічно по дизайнерському досконала Грицева обіцянка провести р-р-реформу у збиранні та переробці вторинних ресурсів. Народний банкір обіцяв в окремо взятій столиці втілити в життя одвічну мрію трудящих мас — харчі з повітря. З відходів, з лушпайок, що те саме. Так у світі, так у Европі, так житимемо й ми! Коштом міста споживач харчів отримає спецтару: целофан — в один контейнер, кришечки від пляшок — до іншого, бомажки — в третій, а рештки харчів — у четвертий, зі зворушливими свинячими писочками на боці. Місто відгодовує свиней, свині — місто! Ґеніяльно, як фізичний закон збереження енергії: ніщо нікуди не дівається, ніщо нізвідки не береться. Одне перетікає в інше.

— Запускаймо акцію: Київ без сиріт і покинутих старих. Нам не можна програвати, — Крутая важко підвелася з фотеля. — Ось подивися, Тетяно. Слогани Пікайзена — «Сиротам Києва заздритимуть домашні діти!», «Лілія Крутая всиновлює всіх київських сиріт!», «Сироти Крутої — круті сироти!». Має спрацювати.

— Останній не треба. Можуть подумати, що ти когось сиротиш…

— Що там у Пікайзена з Зінькою? Ходять парою. Як твікс.

— Тобі діло?

— Мені до всього діло… Хочу з тобою, Тетяно, порадитися. Завести б нам персонального ворожбита й знахура. Який би ото на сеансах клієнтам вкручував голосувати за мене і все таке. Нічим не можна нехтувати…

— Якщо знайдемо путящого.

— До цього все хилиться. Юрон мій шари бари народу залимонює. Народний цілитель, блін, з вищою медичною освітою, між іншим.