Читати книгу - "Пригоди Олівера Твіста, Чарльз Діккенс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Лише тепер Олівер, мало не збожеволівши від розпачу й страху, зрозумів, що вони прийшли сюди грабувати, а може, й убивати. Він сплеснув руками, і з грудей його вихопився здушений крик жаху. В очах у нього потьмарилося, сполотніле обличчя зросилося холодним потом, ноги підломились, і він упав навколішки.
- Вставай! - засичав Сайкс, тіпаючись від люті й вихоплюючи пістолет.- Вставай, а то розчереплю тобі довбешку!
- Ой, відпустіть мене, ради бога! - вигукнув Олівер.- Відпустіть, я піду світ за очі й помру десь у полі! Присягаюсь, я ніколи, ніколи не повернуся до Лондона! Ой, згляньтеся на мене, я не хочу бути злодієм! Заради всіх світлих ангелів небесних, згляньтеся на мене!
Чоловік, якого він так ревно благав, виригнув страшне прокляття і звів курок, але Тобі вибив у нього з руки пістолет, затулив Оліверові рота рукою й потяг хлопця до будинку.
- Цить! - гримнув він.- Бо тобі ж гірше буде. Ще раз цявкнеш - і я тебе сам порішу: гахну по голові - й кінець. Ніякого шуму, шито-крито й пристойно. Ану, Білле, підваж віконницю. За хлопця ручуся; буде як шовковий. У нічку темну, та ще й холодну, і не такі хлопці спершу підгинають хвоста - сам бачив.
Сайкс, на всі заставки лаючи Фейгіна за те, що той підсунув йому на таке діло Олівера, обережно наліг на лома. Тобі й собі вчепився у віконницю, незабаром вона піддалась і відчинилась.
Це було заґратоване віконце на висоті п’яти з половиною футів над землею, в тильній частині будинку, в приміщенні чи то посудомийні, чи то домашньої броварні в кінці коридора. Віконце було таке мале, що мешканці будинку не вважали за потрібне зачиняти його надійніше, а проте в нього міг вільно пролізти хлопчик завбільшки з Олівера. Такому мастакові, як Сайкс, відчинити раму з ґратами було за іграшку.
- Тепер слухай, виплодку чортячий! - прошепотів Сайкс, видобуваючи з кишені потайного ліхтарика й спрямовуючи його світло просто в обличчя Оліверові.- Я тебе зараз просуну в це вікно. Бери ліхтарика. Якраз перед собою ти побачиш сходи. Тихенько піднімися ними, пройди через невеликий передпокій до парадних дверей, відімкни їх і впусти нас.
- Вгорі там є засув, тобі до нього не дотягтися,- додав Тобі.- Тож вилізь на стілець. Там у передпокої стоять три розкішних стільці, Білле, з гербом старої на спинках - великим голубим однорогом і золотим тризубцем.
- Та помовч ти! - визвірився на нього Сайкс.- Двері до коридора відчинені?
- Навстіж,- відповів Тобі, для певності зазирнувши досередини.- Кумедія! Вони їх ніколи не зачиняють, щоб собака, який тут ночує, міг походжати по коридору, коли йому не спиться. Ха-ха! А Барні зманив його ще звечора! Чиста робота!
Хоч Тобі Крекіт говорив пошепки, ледь чутно, а сміявся й зовсім беззвучно, Сайкс звелів йому заткнутись і взятися до роботи. Тобі скорився: витяг свій ліхтарик, поставив його на землю, а тоді вперся лобом у стіну під вікном, а руками - об коліна так, щоб спина його правила за приступку. Сайкс виліз на нього, обережно просунув Олівера у віконце ногами вперед і, тримаючи за комір, тихенько опустив на підлогу.
- Бери ліхтарика,- прошепотів Сайкс, зазираючи досередини.- Бачиш перед собою сходи?
Змертвілий од страху Олівер судорожно видихнув:
- Т-так.
Сайкс показав дулом пістолета на парадні двері й коротко застеріг, що він у нього на мушці: один крок убік - і куля в голову.
- Тобі тут роботи на одну хвилину,- провадив Сайкс ледь чутно.- Тільки-но я випущу тебе, зразу ж починай. Стривай!
- Що там таке? - пошепки спитав Тобі.
Обидва насторожили вуха.
- Нічого,- відповів Сайкс, відпускаючи Олівера.- Ну, гайда!
За цю коротку мить хлопчик отямився й твердо вирішив кинутись із передпокою нагору й підняти на ноги мешканців будинку, навіть якщо за це йому доведеться поплатитися життям. З цим наміром він одразу ж тихо рушив до сходів.
- Назад! - зненацька загорлав Сайкс.- Назад! Назад!
Нажаханий шумом, що раптом порушив мертву тишу всередині будинку, й цим голосним криком, Олівер упустив ліхтар і закляк на місці, не знаючи, що робити - бігти до сходів чи до вікна.
Крик пролунав знову, в очі вдарило світло, вгорі на сходах виникли постаті двох напіводягнених переляканих чоловіків, щось блиснуло, бабахнуло, дихнуло димом, озвалося десь позаду виляском, і Олівера відкинуло до стіни,
Сайкс на мить зник, але відразу ж з’явився у вікні знову і, перше ніж дим розвіявся, схопив хлопчика за комір. Він вистрелив навздогін чоловікам, що відбігли назад, і потяг Олівера вгору.
- Притисни руку до боку,- звелів Сайкс, витягаючи його через вікно.- Дай хустку, вони поцілили хлопця. Мерщій! Ач, як з нього юшить кров!
Потім гучно забамкав гонг, залунали постріли, вигуки, й Олівер відчув, що його тягнуть кудись по ріллі. Галас поволі даленів, завмирав; потім смертельний холод стис Оліверове серце, й він уже більше нічого не бачив і не чув.
Розділ XXIII
який переповідає зміст приємної бесіди між містером Бамблом і однією леді й показує, що навіть парафіяльному бідлу властиві слабості людські
Увечері вдарив мороз. Сніг на землі узявся твердою крижаною корою, і тільки кучугури в підворіттях та на перехрестях розвіювалися під поривами пронизливого вітру, який з дедалі моторошнішим виттям люто накидався на ці перепони на своєму шляху, збивав білу куряву і, розвихривши, розпорошував її хмарами туману. Такими темними, холодними зимовими вечорами люди, які живуть у теплі й добрі затишної оселі, воліють збиратися перед каміном і, дивлячись у яскраве полум’я, дякувати богові, що вони вдома; що ж до бездомних, голодних сіромах, то вони в такий вечір воліють упасти на сніг і померти. Багато, ой, як багато змучених голодом пасинків суспільства за такої негоди назавжди закривають очі просто неба на наших вулицях, і хоч які гріхи обтяжують їхню душу, навряд чи на тому світі їм випадуть гірші муки.
От що творилося надворі, коли місіс Корні, наглядачка робітного дому, вже знайомого нам як місця, де народився Олівер Твіст, вмостилася перед веселим вогнем каміна в своїй маленькій вітальні
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Олівера Твіста, Чарльз Діккенс», після закриття браузера.