Читати книгу - "Домбі і син, Чарльз Діккенс"

- І коли, містере Пастире...

Та містер Пастир, передбачаючи новий вибух і знаючи, що кінця не буде, поки доктор виповість геть усе, що мав сказати, ніяк не міг відвести очей від Джонсона. Ображений, що на нього не дивляться, доктор замовк.

- Вибачте, сер,- зашарівся містер Пастир.- Перепрошую, докторе Блімбере.

- І коли,- знову почав доктор, підносячи голос,- коли, сер, як ми читаємо і чому не маємо підстав не вірити - хоч яким неймовірним може здатися це сучасним простакам - коли ми читаємо, що брат Вітелія влаштував йому трапезу, де було подано дві тисячі самих тільки рибних страв...

- Попийте води, Джонсоне,- сказав містер Пастир.- ...страв, сер.

- ...п’ять тисяч страв з різної птиці...

- Або з’їжте скоринку хліба,- порадив містер Пастир.

- А одну страву - ще голосніше промовив доктор, озираючи стіл,- страву таких велетенських розмірів, що її назвали «Щитом Мінерви», і зготували її з різних рідкісних складників, як от: з мозку фазанів...

- Ик, ик! (це Джонсон).

- ...вальдшнепів...

- Ик, ик!

- З піхурів риби, що звалася скарі...

- У вас лопне жила в голові,- застеріг містер Пастир.- Ви вже краще не стримуйтесь.

- З ікри міног, виловлених у Карпатському морі,- якнайсуворішим голосом вів далі доктор,- коли, кажу, читаєш подробиці отаких дорогих бенкетів, а ще ж бо згадуєш, що є у нас Тіт...

- Що скаже ваша матуся, як ви помрете від крововиливу в мозок! - сказав містер Пастир.

- І Доміціан...

- Ви вже посиніли,- попередив містер Пастир.

- І Нерон, і Тіберій, і Калігула, Геліогабал 29 та багато інших,- то це, містере Пастире,- коли ви будете ласкаві слухати мене,- цікаво, це - дуже цікаво, сер...

Та саме в цю мить Джонсон, котрий не міг більше стримуватися, зайшовся таким оглушливим кашлем, що хоч два найближчі сусіди гамселили його по спині, а містер Пастир власноручно поїв його водою, а лакей кілька разів водив його, як під конвоєм, від стільця до буфета й назад, напад минувся не швидше, як хвилин за п’ять, і тоді запала глибока мовчанка.

- Джентльмени, встаньмо помолитися! - сказав доктор Блімбер.- Корнеліє, поможіть Домбі злізти.- Після чого від Поля за столом залишився тільки скальп.- Джонсон завтра вранці до сніданку прочитає мені напам’ять грецький текст завіту, перший розділ послання апостола Павла до ефесян. Відновимо наші заняття за півгодини, містере Пастир.

Юні джентльмени вклонилися й вийшли. Так само зробив і містер Пастир. Протягом півгодини дехто з джентльменів, узявшись по двоє під руки, тинявся по клаптику подвір’я за будинком, а дехто намагався роздмухати хоч якусь іскру життя в серці Брігса.

На такі вульгарні розваги, як ігри, не було й натяку. Визначеного часу закалатав гонг і заняття під об’єднаним керівництвом доктора Блімбера й містера Пастира відновилися.

Що олімпійські ігри у формі вештання по двору були через Джонсона того дня скорочені, то учнів випустили погуляти перед чаєм. Навіть Брігс (хоч і не повністю) взяв участь у цій розвазі, двічі чи тричі похмуро глипнувши на скелі. На прогулянку з ними вийшов і доктор Блімбер, який вшанував Поля тим, що взяв його на буксир, від чого хлопець здався ще меншим і кволішим.

Чай подавали не менш пишно, ніж обід, а після чаю молоді джентльмени підвелися з-за столу, знов поклонились і подалися або докінчувати сьогоднішні завдання, або готуватись до нових, що загрожували їм завтра. Містер Пастир пішов до себе, і Поль сидів у кутку, гадаючи, чи думає зараз про нього Флоренс і що там робиться у місіс Піпчін.

Містер Тутс, що затримався був через дуже важливого листа від герцога Веллінгтонського, незабаром знайшов Поля. Як і перше, він довго дивився на нього, а тоді спитав, чи любить той жилети.

- Люблю, сер,- відповів Поль.

- І я люблю,- сказав Тутс.

Цього вечора Тутс не прорік більше ні слова, тільки стояв і дивився на Поля так, ніби той йому дуже сподобався. Все ж це було хоч якесь спілкування, а що розмовляти Полеві не хотілось, то йому було добре й у такому мовчазному товаристві.

Десь коло восьмої знов закалатав гонг, закликаючи до їдальні на молитву, після якої лакей примостився біля столу під стіною, де на бажаючих чекали бутерброди з сиром і пиво. Ця церемонія завершилася словами доктора: «Ми поновимо наші заняття завтра о сьомій рано, джентльмени», і тут Поль уперше побачив, що в Корнелії Блімбер є очі і що вони дивляться просто на нього. Коли доктор сказав: «Ми відновимо наші заняття завтра о сьомій рано, джентльмени»,- учні знову вклонилися і пішли спати.

У їхній спальні нагорі Брігс зізнався, що голова йому болить, аж розвалюється, і що він охоче помер би, якби не мати і чорний дрізд у нього вдома. Тозер говорив мало, але багато зітхав і порадив Полеві стерегтися, бо завтра прийде і його черга. З цими пророчими словами він понуро роздягнувся й ліг у ліжко. Ліг і Брігс, і Поль уже ліг, коли з’явився підсліпуватий молодик, щоб забрати свічку, і побажав їм доброї ночі й гарних снів. Та його зичливі побажання не допомогли ні Брігсові, ні Тозерові. Поль, який довго не міг заснути, та й потім часто прокидався, був свідком того, як Брігс мучився від кошмарного сну про уроки, а Тозер, чий мозок так само, хоч і меншою мірою, страждав од тієї ж причини, розмовляв невідомими мовами чи то цитував щось грецькою чи латиною - для Поля все те було однаково, але серед нічної тиші справляло прикре, гнітюче враження.

Кінець кінцем Поль солодко заснув і побачив сон, ніби він і Флоренс, рука в руці, простують чудовим садом і підходять до величезного соняшника, який раптом обернувся гонгом і закалатав. Розплющивши очі, хлопець збагнув, що вже ранок - хмарний і вітряний, і мрячить дощ, і що це лунає внизу, у холі, моторошний голос справжнього гонга, закликаючи всіх вставати.

Поль встав одразу й побачив, що Брігс - майже безокий, бо так набрякло йому лице від горя й нічних кошмарів - натягує черевики, а Тозер - уже на ногах і в препоганому настрої - ввесь