Читати книгу - "Мандрівні зірки, Шолом-Алейхем"

Як це він міг прогавити таку нагоду? Бути з Розкою в одному місті й не побачитися? А хто зна — може, вона ще й тепер у Лондоні?

Він почав допитуватися, дізнаватися, може, щось довідається.

Перший, до кого він звернувся, був його новий приятель і водій по Лондону Нісон Швальб. Розуміється, до такої справи не можна було просто підійти. Рафалеско попросив його про зовсім інше: щоб Швальб перерахував за ім'ям, яких відомих музик, співаків і співачок він чув протягом свого життя?

Нісон Швальб, як справжній театрал, охоче почав перелічувати на пальцях великий список імен, таку силу-си-ленну прізвищ, що це аж було подиву гідно.

Правда, серед цих прізвищ багато було висмоктано з пальця, тобто таких, які оце тільки під час розмови народи-, лися в голові Нісона Швальба. Виявлялося, що з багатьма знаменитостями Нісон Швальб був знайомий, близько знайомий, можна сказати, приятелював, як, наприклад, з Патті...

— Патті дай спокій! — перебив його Рафалеско.— Ти скажи краще, чи чув коли-небудь про Співак?

— Про якого Співака? Є два Співаки.

— Два Співаки? — Такої халепи Рафалеско не сподівався. Він уточнив своєму другові:

— Її ім'я Роза, чи Розалія Співак.

— Ха-ха-ха!

Нісон Швальб голосно засміявся, і цей сміх мав означати або те, що він добре знається з Розою Співак, або що нема про кого говорити.

Після цього сміху почалася довга розповідь знову про Патті: як він з нею познайомився і як мало не вибухнув скандал з онуком Патті...

— Патті має онука?

— Ого, в неї є правнуки й праправнуки!..

Того дня Рафалеско не мав хвилини спокою, не міг усидіти в хаті. Він одно поривався на вулицю, майже нічого не чуючи з того, що до нього говорять.

— Що сталося з хлопцем? — спитав Гольцман у свого компаньйона Ізака Швальба.

— Це ж твій хлопець, чого ж ти допитуєшся в мене?

Гольцман кинув його й пішов до матері.

— Що робиться з хлопцем?

Сура-Бруха збиралася йти на кухню готувати обід, тому вона огризнулася:

— Дай мені спокій з хлопцем. Я маю піти до кічен 1 випатрати, поскубти дві чікен2 і зготувати дінер, а він мені голову морочить з хлопцем! (Стара Сура-Бруха хоч як ненавиділа нещасний похмурий Лондон, проте трохи таки засвоїла англійську мову).

Гольцман плюнув:

— Ти теж уже балакаєш мовою англійської королеви,— і схопив за руку сестричку.— Що з хлопцем? — спитав він у неї.

Златка так зблідла, що Гольцман забув про хлопця й злякався за сестру. "Чого вона стала така бліда?.." Він замкнув двері, взяв сестру за руку й глибоко глянув їй в очі:

— Златко, що тобі?

— Нічого,— відповіла бідна Златка й, припавши облич чям до стола, заплакала, як маленька дитина, тихими, теплими слізьми.

Розділ 13 НОВА КОМПАНІЯ

Представник фірми "Гечкінс Брос лімітед" у Лондоні, що пристав на комбінацію агента Нісона Швальба з єврейським "Павільйон-театром", додержав слова як справжній англієць. Він підбив підсумок, підрахував, скільки втратив на цьому бізнесі фунтів стерлінгів, і почастував свого агента холодним сонливим "ол райт". Він навіть не удостоїв його, як завжди, двома холодними пальцями, тільки повернувся до нього, вибачайте, задом, сів в автомобіль — і зник.

Можливо, що іншим часом Нісон Швальб переживав би і відчував гіркоту в серці. Та цього разу він ні на хвилинку не засмутився, бо занадто був захоплений новою комбінацією і не взяв близько до серця те, що якийсь холодний англієць закомизився, витративши на єврейський театр кількасот фунтів стерлінгів, а далі ні кроку! Ні, англієць не єврей. Єврей, якби встряв, то вже поліз би далі: "Що поробиш — чи пан, чи пропав..." Хто це вигадав, що англійці розуміються на справах? Вони й гадки не мають, що таке бізнес. Думаєте, може, що Нісон Швальб не сказав йому цього в очі? "Отак і сказав, як бачите, що я плаваю! Містер Гечкінс! Слово честі, в моєму лівому чоботі більше розуму, ніж у вас під капелюхом... Точно цими словами, ха-ха, щоб я так мав чуже добро!.."

Так вихвалявся Нісон Швальб перед своїми друзями й заходився планувати нову комбінацію, яку оце придумав, і фантазувати вголос, як він приїде до Америки з компанією, що складається з найкращих акторів (він мав на увазі Рафалеска), найкращих співачок (тут він мав на оці сбою сестру примадонну), найкращих музик (мова мовилась про ломжинського кантора та його сімейку). Ну, а він сам, Нісон Швальб? Ви, може, гадаєте, що він зовсім не має ніякого відношення до єврейського театру? Ого! Ще яке відношення! Кажуть, що Нісон Швальб колись, не доведи господи тепер, був у лондонському таки "Павільйон-театрі" "ошером". Нісон Швальб пояснює, що таке "ошер":

— У вас це зветься білетер, а у нас ошер. Його робота, розумієте, проходить більше зовні, ніж усередині. Але без нього не можна обійтися. Білетер, чи ошер, перебуває біля самого входу до театру, перевіряє квитки, показує, де сісти, стежить за порядком,— одне слово, на ошері, власне, тримається весь театр, так само як, наприклад, на полісмені — весь Лондон. Спробуйте заберіть полісмена з Лондона — і пропала тоді корова з налигачем...

Так поясняв ПІвальб і шкварив далі:

— А я, треба вам знати, був неабиякий ошер, король ошерів, єдина людина на весь "Павільйон-театр", як бачите, що я плаваю! Ого! У мене не кидалися з лож апельсиновими корками, і немовлята в партері в мене не плакали. Коли я будь-що помічав, то брав за барки: раз, два, три — і геть звідси під три чорти! Одного разу трапився такий скандал...

Засукавши рукави, Нісон Швальб почав розповідати з запалом і темпераментом, за його звичаєм, який скандал з ним стався. Це була б дуже цікава історія, але біда в тому, що в ній було мало правди. Нісон Швальб вигадав її від початку до кінця, тобто скомпонував, божачись при цьому, "щоб він так мав чуже добро, а як ні — щоб ви подавилися цим столом!.."

Одразу після "скандалу" Нісон Швальб переходить до своїх золотих планів, зв'язаних із золотою країною, і змальовує майбутнє в Америці найяснішимп фарбами. їхнє життя там уявлялося йому як суцільний рай, і нічого дивного: така компанія з самих талантів! (Він перелічив па пальцях ще раз увесь список).

— Чого вартий, скажіть самі, будь ласка, театр, який має свій оркестр, своїх акторів, своїх музикантів, своїх ошерів — усе, геть-чисто все своє! Скільки заробимо, поділимо на рівні частини. Нема такого, щоб тому більше, а тому менше,— щось схоже на комуну. Що? Хіба не так?

Оскільки ця розмова відбувалася в льоху, де проживала музична сімейка, першим відгукнувся ломжинський кантор, який заявив, що готовий негайно підписати обома руками контракт на скільки завгодно років, навіть довічний!

— У контракті,— сказав він,— можна записати, що його діти зобов'язані грати коли завгодно, де завгодно і скільки завгодно, а заробітки — скільки буде — щоб ділили нарівно.

Але тут виступив з протестом Ізак Швальб. Він доводив,— і його червоне обличчя при цьому взялося рясним потом,— що цей план не цілком правильний. Як можна прирівняти, наприклад, Рафалеска чи їхню сестру примадонну до абикого?.. Адже всьому повинна бути міра й межа!

Тут вискочив наперед його брат Нісон і дав Ізакові одкоша.

— Ти нещасний невільнику! В тебе рабська душа! Тебе, як бачу, зовсім затуркали ті кляті антрепренери. Ти звик, розумієш, до таких експлуататорів, як Геця Гецьо-вич, Бернард Гольцман та інші. Я, однак, не Геця Гецьо-вич і не Бернард Гольцман, щоб сісти верхи іншому на шию. Для мене головне — совість, справедливість і людяність. Я ладен отак, як бачите мене на світі, робити в Америці рік, і два, і три, і чотири, і шість років на користь інших. Щоб я так мав чуже добро!..

Певна річ, переміг Нісон Швальб. Ідея створення комуни була схвалена переважною більшістю, і саме так утворилося товариство мистецтва, музики й театру.

Розділ 14 КАПІТАЛІСТ

Тепер лишилося тільки одне питання: де взяти гроші, щоб перевезти нове товариство до Америки? Але воно було розв'язане набагато легше й швидше, ніж це можна було уявити.

Читач, який уже трохи знайомий з нашим геніальним комбінатором Нісоном Швальбом, знає, що гроші ніколи не були для нього перешкодою. Головне, аби була справжня комбінація. "Гроші,— запевняв він,— це найменший клопіт. Я ніколи не шукав грошей. Гроші,— казав він,— шукають мене". Отак і цього разу гроші прийшли йому назустріч досить несподівано.

Це було в кафе "Національ" у нашого доброго знайомого містера Кламера.

Містер Кламер, як відомо, добрий друг кожному і взагалі друг людства, як він сам казав про себе. Але з Нісоном Швальбом у нього давня дружба. Можна сказати, стара любов. У Нісона Швальба не було секретів перед містером Кламером. Всі свої комбінації Швальб у першу чергу розкривав перед своїм другом Кламером, а вже потім перед цілим світом. Сидячи за кухлем пива, Нісон Швальб розповів йому про свій блискучий план створення нового товариства з самих талантів, яке готове переїхати в Америку, не гаючись і хвилини, але перешкоджає тільки те, що немає грошей на шифскарти і на дорожні та інші витрати. Це ж не жарт, нівроку, такий гурт!

Весь час, поки Швальб говорив, містер Кламер сидів, заплющивши очі й гладячи свою широку бороду. Потім, коли той закінчив, містер Кламер сказав йому досить лагідно:

— Ол райт. Скажіть мені, будь ласка, містер Швальб, чи маєте ви ще щось додати, чи це вже кінець? Якщо це вже кінець, я поставлю вам тільки одне запитання: якби я вам дав, наприклад, капіталіста, ви б погодились ділити з ним нарівно всі прибутки?

З натури Нісон Швальб така людина, що не любить довго вагатися, він додержується думки, що, коли полюєш на зайця в лісі, не треба довго розмірковувати, з якого боку в нього стріляти. Піф-паф — і край. Проте він для годиться дипломатично почав терти собі лоба, як людина, що фінансує велике підприємство. Після кількох секунд роздумування він твердо сказав:

— З найбільшою насолодою, найбільшою пошаною і найкращою подякою.

— Ол райт! Дайте тоді мені вашу руку, і нехай це буде в добрий і щасливий час. Ваш капіталіст — це я сам.

При цьому містер Кламер показав рукою на себе і вшанував свого друга такою солодкою, люб'язною й величною усмішкою, виявляючи при цьому таку самоповагу, що коли б, наприклад, сам лорд Ротшільд був на його місці, то не зміг би це зробити солодше, люб'язніше й величніше.

Нісон Швальб так сторопів, що забув навіть ударити по руках і закріпити угоду.