Читати книгу - "Таємна історія Радянського Союзу, Павло Правій"

6 листопада. І на тих виборах нацисти втратили 4%. Далі події розгорталися так: «Популярність НСДАП почала знижуватися. Але при цьому комуністи і соціал-демократи разом зібрали 13,5 мільйонів голосів, а націонал-соціалісти – 10,5 мільйонів голосів. Навіть у цей кульмінаційний момент історії нацисти не змогли завоювати абсолютної більшості в парламенті, а на президентських виборах Гітлер програв Гінденбургу. Спроба Гітлера переговорити з Гінденбургом про призначення його на посаду рейхсканцлера закінчилася провалом, тому що його партія не мала більшості в рейхстазі» [90]. І це ще не все. Популярність наці не просто знижувалася – вона обвалювалася.

Наприкінці 1932 року, коли першу п’ятирічку в СРСР закінчили й почали другу, Гітлер стояв на краю самогубства. У прямому сенсі цього слова. Він хотів пустити собі кулю в лоба. Партія розвалювалася. Фінансування не було. Верхівка нацистів перебувала у відчаї. Гінденбург справді послав Гітлера за усім відомою анатомічною адресою. Натомість він запропонував сформувати уряд соціал-демократам та комуністам, які разом мали у Рейхстазі більшість. Голова Комуністичної партії Німеччини Ернст Тельман уже запропонував очільнику Соціал-демократичної партії Німеччини Отто Вельсу вступити у союз. Той мав посісти посаду рейхсканцлера, а Тельман очолити Рейхстаг. Почалися перемовини. Аж тут… Аж тут руку допомоги Гітлеру простягнули з Москви.

Через Комінтерн Тельману надійшов наказ Сталіна: у коаліцію не вступати; владу в країні не брати; головним ворогом вважати не нацистів, а соціал-демократів. Тельман міг і не послухатися. Але щоб такого не сталося, Москва зробила хід конем – розголосила цей наказ у німецьких ЗМІ, причому виставивши Тельмана маріонеткою Кремля. Із впливового політичного лідера Ернст Тельман миттєво перетворився на політичний труп. Коаліція між КПГ та СДПН, яку так ретельно й важко вибудовували, розпалася. Почалися взаємні чвари, що їх сталінська агентура постаралася роздмухати й зробити надбанням німецької спільноти. У такій ситуації німецькі промисловці, котрі ще недавно не бажали давати Гітлеру ані пфеніга, змушені робити ставку на нього як єдиного гаранта стабілізації в умовах економічної і політичної кризи. Президенту Веймарської республіки нічого не залишалося, як запропонувати Гітлеру посаду канцлера.

Нині є поширеною думка, ніби Гітлер здобув владу демократичним шляхом, у результаті виборів. Це неправда. За тодішніми законами, не парламент формував уряд, а особисто рейхсканцлер, якого призначав теж не парламент, а особисто президент. У НСДАП не було більшості в Рейхстазі, але саме політична комбінація Сталіна призвела до того, що гітлерівці отримали владу.

А далі був провокативний підпал Рейхстагу 27 лютого 1933 року, який дав Гітлеру привід для встановлення диктатури та заборони усіх політичних партій. Досі залишається загадкою, хто саме організував підпал. Радянські, а зараз і російські історики кивають на нацистів. Без жодних доказів. Більшість незаангажованих закордонних спеціалістів схиляються вбачати у цьому акцію одинака – такого собі Ван дер Люббе, громадянина Голландії. Сам-один, мовляв, це зробив. На знак протесту проти приходу Гітлера до влади. Проте треба знати, що майже неписьменний гомосексуаліст Ван дер Люббе був комуністом, ще й фанатичним. І, ймовірно, ще агентом радянських спецслужб. Треба знати, що він, як і Фанні Каплан, був майже сліпим. Ми тут все ж розглядаємо таємну історію СРСР, а не Німеччини, тому у деталі не вдаватимемося.

Висловлю лише власну думку: аналіз подій та фактів змушує погодитися з тими істориками, які вважають, що Рейхстаг підпалили агенти Комінтерну (читай – радянських спецслужб), а Ван дер Люббе лише взяв на себе провину. Голландського фанатика було засуджено до страти. Ернста Тельмана нацисти заарештували уже 5 березня 1933 року. Його кинули до одиночної камери. Пізніше ув’язнено у знаменитому спецбараці «Целленбау» в концтаборі Заксенгаузен. Там він був сусідом Якова Джугашвілі та лідера ОУН(р) Степана Бандери. Розстріляно Тельмана вже у Бухенвальді 18 серпня 1944 року. А от якби він не підкорився Сталіну і не побив горщики з соціал-демократами… У подальшому радянські комуністи вели стосовно нацистів дуже цікаву політику. На показ вони начебто ворогували. Навіть позакривали таємні військові навчальні центри, правда не одразу. Радянська пропаганда оголосила нацистів (так само, як і італійських фашистів) ворогами. Але під ковдрою…

Не дивіться, друзі на слова – дивіться на дії. Міг би товариш Сталін не заважати союзу комуністів і соціал-демократів – і тоді Гітлер застрелився б, а Гіммлер з Герінгом пішли б у вантажники. Міг би послати когось з льодорубчиком, пістолетом або бомбою – жодна охорона фюрерові не допомогла б, як не допомогла Троцькому та лідеру ОУН Євгену Коновальцю.

 

Радянський танк БТ-5 і радянський «військовий радник». 347 танків, 60 бронеавтомобілів, 648 літаків, 1186 гармат, 20 486 кулеметів, 497 813 гвинтівок і понад три тисячі «радників» кинув Сталін в Іспанію. Та розв’язати Другу світову тоді не вдалося…

Натомість Сталін вчинив зовсім інакше. Російські історики знайшли гарне пояснення його діям – то все від дурості. Дурний Сталін був, мов пробка, і дурниці чинив. Гарне пояснення. Універсальне. Щойно виникає питання, чому комуністи вчиняють дії, що ведуть до глобальної війни – московські історики зразу роблять великі, мов у Чебурашки, очі: то все від безпросвітної дурості.

Ідемо далі. Аж до 22 червня 1941 року СРСР постачав до Німеччини стратегічну сировину в колосальних масштабах. Боїшся гітлерівських танків? Так не давай йому феросиліцію з щойно відкритого заводу феросплавів у Запоріжжі й будувати танки Гітлерові буде набагато важче. А тут собі танки будує товариш Сталін і Гітлеру допомагає. Боїшся гітлерівських бомбардувальників? Не давай йому алюмінію з найбільшого у Європі заводу в Запоріжжі. А тут собі літаки будував і Гітлерові допомагав. Не давай Гітлеру залізної руди, марганцю, лісу, платини, бавовни, нафти, зерна, свинцю, шкіри, цинку, олова, кобальту, м’яса та сала. Без нікелю неможливо виплавити якісну танкову броню; неіржавіючу та корабельну сталь; без нікелю неможливо виробляти артилерійські приціли, акумулятори і ще сотні видів військової продукції. Без вольфраму неможливо виготовляти радіолампи, бронебійні снаряди та набої і ту ж таки танкову броню.

Кажуть: Захід теж допомагав Гітлеру, постачаючи технології, сировину і обладнання. Правильно, так було аж до 1938 року. Проте це ж капіталісти! Капіталісти бачили в Німеччині джерело особистих прибутків, як бачили його і в СРСР. А Сталін навіщо нарощував військовий потенціал Третього Рейху? І плани гітлерівців щодо завоювання «життєвого простору на Сході» його чомусь не зупиняли і не бентежили?