Читати книгу - "Вмираюче світло, Джордж Мартін"

Гвен дістала з блоку датчиків якийсь сріблястий металевий прилад розміром із долоню. Ставши поряд із Дерком біля огорожі, вона кинула його до шахти. Вони разом стежили за його польотом. Повертаючись і виблискуючи відбитим світлом, він доплив до середини діаметра гігантського циліндра і почав падати – повільно, плавно, підтримуваний висхідним потоком повітря. Він був схожий на металеву порошинку, що танцює у світлі штучного сонця. Вони довго спостерігали за ним, поки він не зник у сірій безодні.

- Дуже добре, - сказала Гвен. – Гравітаційне поле на колишньому рівні.

- Так, Бретан, на щастя, недостатньо добре знає місто.

Дерк глянув угору.

– Я думаю, настав час вирушати. Хто перший?

– Я після тебе, – запропонувала вона.

Дерк відчинив дверцята огорожі і відступив до стіни. Він нетерпляче відкинув пасмо волосся з очей, пересмикнув плечима і, пробігши, відштовхнувся від краю балкона якнайсильніше.

Стрибок виніс його вперед і вгору. Якогось страшного моменту йому здалося, що він падає. Усередині в нього тьохнуло, але, подивившись на всі боки, він зрозумів, що не падає, а летить, ширяє, як птах. Дерк голосно засміявся, відчуваючи легкість та свободу. Він простяг руки перед собою і, сильно змахнувши ними назад, кинувся вгору, поступово набираючи швидкість. Ряди порожніх балконів пропливали повз: перший рівень, другий, третій, п'ятий. Рано чи пізно він почне ковзати плавною дугою вниз, в сіру пелену, але не встигне опуститися глибоко. Протилежна сторона шахти знаходилася всього за тридцять метрів – він легко зможе вирватися з немічних обіймів майже відсутньої сили тяжіння.

Нарешті протилежна стіна наблизилася, і, вдарившись об залізні перила балкона, він підлетів угору, перекидаючись у повітрі, поки не вхопився за стійку балкона рівнем вище. Дерк легко виліз на нього. Перелетівши шахту, він піднявся нагору на одинадцять рівнів. Усміхаючись і відчуваючи дивний приплив сил, він сів відпочити перед другим стрибком. Він бачив, як Гвен перетинала шахту за ним. Вона граційно летіла, як якийсь небачений птах, її чорне волосся сяяло позаду неї. Вона піднялася на два рівні вище за Дерка.

До того часу, як він досяг п'ятсот двадцятого рівня, тіло Дерка прикрасилося численними синцями від ударів об залізні перила балконів, але почував себе майже добре. Наприкінці шостого карколомного стрибка йому вже не хотілося виходити на намічений балкон і повертатися до нормальної гравітації. Але він це зробив. Гвен уже чекала його там. Блок датчиків та похідне спорядження висіли за її спиною. Вона простягла йому руку і допомогла вибратися на балкон.

Вони вийшли в широкий коридор, що оточував шахту, і пірнули в знайому синю напівтемряву. По обидва боки кулі світильників тьмяно освітлювали місця перетину бічних проходів із довгими прямими коридорами, що розбігалися від центральної шахти, як спиці гігантського колеса. Навмання вони вибрали один із них і швидко попрямували у бік зовнішньої стіни. Шлях виявився набагато довшим, ніж припускав Дерк. Вони минули безліч перехресть (Дерк збився з рахунку на сороковому), схожих на дві краплі води. По обидва боки тяглися нескінченні ряди чорних дверей, що відрізнялися лише номерами. Ні він, ні Гвен не промовили ні слова. Чудове почуття легкості, випробуване ним під час польоту, минуло, поки вони плутали темними коридорами. Їм володіло занепокоєння, що змінювалося жахом, коли слух лякав його уявними звуками далекого вию собак і приглушених кроків переслідувачів, а зір перетворював далекі світильники на щось незрозуміле і небезпечне, знаходило страшні постаті за кутами, де не виявлялося нічого, крім темряви. Але це лише працювало стривожене уяву. Вони не зустріли жодної душі.

І все ж таки брейти там побували. Наприкінці коридору, де він упирався у зовнішній проспект, вони натрапили на візок з дутими шинами, у яких зазвичай переміщалися гості міста. Перевернута вона лежала частиною на синьому килимі, частиною на холодному пластиковому покритті проспекту. Підійшовши до неї, вони зупинились. Гвен виразно подивилася на Дерка, ні слова не говорячи. Він згадав, що на таких візках не було засобів керування для пасажирів, ними керував Голос. І ось одна з них нерухомо лежала на боці. Він помітив ще дещо: біля заднього колеса на килимі розпливлася темна мокра пляма із запахом крові.

- Ходімо, - прошепотіла Гвен.

Вони почали перетинати проспект, сподіваючись, що брейти, які нещодавно тут були, не почують їхніх кроків. Посадковий майданчик та їхній аеромобіль були тепер близько, і, якщо вони не дійдуть до них, це буде жорстоким глузуванням долі. Дерку здавалося, що звуки їхніх кроків по пластику проспекту віддаються жахливо гучною луною по всій будівлі, що їх чують усі, навіть Бретан Брейт у глибині підземних рівнів. Досягши пішохідного містка над відключеними доріжками, що рухаються, вони пустилися бігом. Він не знав, хто побіг першим – Гвен чи він сам. Щойно вони йшли пліч-о-пліч, намагаючись робити якнайменше шуму, а наступного моменту вже бігли.

Після проспекту коридор без килима, два повороти – і широкі двері, які не захотіли відчинитися. Нарешті, Дерк ударив у неї покритим синцями плечем і застогнав від болю, а двері, вторуючи йому стогін, відчинилися. І ось вони опинилися на злітно-посадковому майданчику Челленджа на п'ятсот двадцятому рівні.

Ніч була темною та холодною. Чути було завивання вітру Ворлорна, що ніколи не стихало, навколо емерельської вежі, єдина зірка тліла в низькому, широкому прямокутнику запорокового неба, що виднівся в отворі зовнішньої стіни. Сам майданчик потопав у темряві.

Коли вони вийшли, світло не спалахнуло.

Аеромобіль стояв на місці, згорбившись у темряві, як жива істота, як баньші, за образом і подобою якої її створили. Його ніхто не охороняв.

Вони підійшли до машини. Гвен зняла з плеча сумку з похідним приладдям та комплект датчиків і поклала їх на заднє сидіння, де лежали скутери. Дерк стояв і дивився, що вона робить, тремтячи від холоду і з жалем згадуючи кинуте пальто Руарка.

Гвен торкнулася приладової панелі. На капоті аеромобіля з'явилася темна щілина. Металева кришка від'їхала назад і вгору, і перед Дерком постали нутрощі кавалаанської машини. Гвен обійшла її спереду і ввімкнула лампочку на одній з панелей капота, на іншій панелі Дерк побачив ряди приладів.

Гвен стояла у колі жовтого світла, вивчаюче дивлячись на складний механізм. Дерк підійшов і став поруч із нею.

Через деякий час вона похитала головою.

- Ні, - сказала вона втомленим голосом. - Нічого не вийде.

– Ми можемо взяти енергію з гравітаційної ґрати, – припустив Дерк.

– Ти маєш інструменти.

- Не вистачить ні знань, ні вміння, - сказала вона. - Я погано в цьому розуміюся. Сподівалася, що зможу здогадатися… Але не можу. Справа не лише в енергії. Лазери на крилах навіть не приєднані. Вони можуть служити нам лише прикрасою. - Вона