Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

 - Поки я слухняна маріонетка, яка робить все, як велить монарх - він буде дотримуватися договору.  Але я не збираюся виконувати його доручення і стежити за тобою.  Я не можу…

Закінчити я не наважилася.  Моє сталеве самовладання давало тріщину.  Вже вкотре, підхльостуване безсиллям, воно затоплювало свідомість, а магія колола пальці, вимагаючи виходу.

 - Ребекка, я звичайно розумію всі твої побоювання, але... ти повинна бути готова до того, що не все піддається контролю і управлінню.  Будь готова до різних наслідків.

 - Та ти не розумієш!  - здійнялася я.  - Я повинна, Нейт!

 - Ти справді так думаєш?  - без тіні легкості, зронив Амора.

І мені стало соромно.  Так, кому як не йому розуміти, чим доводиться поступатися, оберігаючи рідних.  Та й то, доводиться вибирати лише менше зло.

 - Пробач, - глухо зронила я, не знаючи, що ще можна сказати.

 - Ми обов'язково що-небудь придумаємо, - обійнявши мене зі спини за плечі, пообіцяв чоловік.

Боги, ніколи я не звикну до його таланту беззвучно переміщатися.  Немов мить тому був за столом, і ось вже його теплі долоні стискають мої плечі, зігріваючи і заспокоюючи.  І ні тобі шелесту паперів, ні скрипу крісла, що вже говорити про самі кроки.

 - Звісно!  До візиту короля ще є час, - кивнула я.  - Поки потрібно робити вигляд, що нічого не сталося.  На носі ярмарок.  Потрібно продати шерсть... і ліки зовсім закінчилися.  Саме час пошукати перші трави... І...

Чоловік розвернув мене обличчям до себе, змусивши збитися з думки.

 - Тобі потрібно відпочити.  Північна межа не розсипалась за стільки років без господині, потерпить ще день-другий.  Слуги шепочуться, що ти не дуже добре себе почувала в останні дні.  Спробуй трохи перепочити.  Тобі це піде на користь.

Я кивнула визнаючи його правоту.  З мене зараз навряд чи було багато користі.  Особливо, зважаючи на те, як кололо долоні.  Якщо нічого не зробити, міг статися стихійний викид.  А це все одно, що оголосити на всю Північну межу про те, ким я була насправді.

 - Ти маєш рацію, - видихнула я, не бажаючи розвивати тему кошмарів, поки сама в них не розібралася.  - Напевно, мені варто трохи почекати з роботами.  Краще відповім сестрі.  Хоча, поки що не уявляю, що їй писати.

 - Ти обов'язково підбереш потрібні слова, - запевнив мене чоловік і провів кісточками пальців по щоці.

Знайду.  Куди подінусь.  Інакше Шарлі щось точно накоїть, про що потім буде все життя шкодувати.

Уже в кімнаті, зачинивши двері і засунувши засув, щоб уникнути випадкових візитерів, я зайнялася першочерговою проблемою - магією, що стрімко виходила з-під контролю.  Вона то просто колола пальці, то зривалася золотистими іскрами з долонь, зносячи на своєму шляху дрібні, а часом і не такі дрібні предмети.

Відкинувши кришку скрині, привезеної з Ньеркела, я пірнула всередину, відщепнувши кришку, що прикривала друге дно, і витягла книгу з заклинаннями.  Таких книг було три - однакові артефактні чаклунські гримуари, різниця була лише в позначках, у кожної з нас вони були зроблені власноручно.  Анна навіть примудрялася щось дописувати, збираючи все нові і нові відомості з різних джерел.

Так.  Якщо вкласти надлишок магії в ємне заклинання, я ослабну.  Сподіваюся, досить, щоб не сипати іскрами на кожному кроці поки не заспокоюся.

Сторінки перегорталися швидко, немов сама книга намагалася мені допомогти і застигли зненацька і різко.

 «Приборкання бурі».  Я хмикнула.  Чудово, тому що негода за вікном тільки набирала силу.

Я склала руки долонею до долоні, прикрила очі, і прочитала заклинання, різко розвівши руки в різні боки.

На якусь мить мене саму підняло в повітря, я зависла під стелею, а після різко гримнуло об підлогу, вибивши повітря з легенів.  У вухах дзвеніло - тонко і противно.  Голова пішла обертом, і я навіть не відразу змогла піднятися, відчуваючи себе новонародженим маленьким кошеням.

Але поколювання в долонях більше не було.  Магія отримала свободу і більше не дошкуляла мені.  Але в майбутньому, все ж не варто допускати до такого.  Емоції краще контролювати, а саму силу хоч іноді направляти в корисне русло.

А то я тепер навіть не була впевнена - спрацювало чи заклинання.

Насилу спираючись на руки, я стала на коліна рівно в той момент, коли сонячне світло впало на підлогу просто переді мною.

Негода позаду.

А справжню бурю доведеться ще пережити.  Вона сурмить мисливськими рогами, шумить голосами придворних і не несе мені нічого доброго.

Але про це я подумаю завтра.