Читати книгу - "Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман"

    Я прикусила язика, вирішивши промовчати. Лео відвів погляд і продовжив:

    — Я подумав, що ти повинна це знати.

    — Боюся запитати — що? — сівши так само, як Лео, не помітила, як притислася до нього майже впритул.

    — Те, що поставить крапку, і ти зрозумієш з якої я сім'ї, і хто насправді.

    — Це дуже красномовна... нісенітниця. У тебе гарна сім'я.

    — Якої немає, — він різко заперечив.

    Але почуте слідом, принесло справжній шок. Настільки сильний, що, на мить, я розгубилася.

    — Дівчина на якій одружується мій батько... — Леонард тільки почав, а я сторопіла від здогадки. — Це моя колишня, мон шері. Його наречена — моя колишня дівчина. 

    Клянуся я отетеріла і завмерла всім тілом, поки в грудях росла відраза.

    — Це в голові...

    — Не укладається? — Леонард холодно всміхнувся, а я затремтіла. — Цей бруд взагалі ніде рівно лягти не зможе!

    Настала, воістину, тиша, як в морзі. Проте нічого комічного в цій ситуації я більше не бачила. Що я повинна була йому сказати? Не знала. З таким я стикалася уперше. Зізнаюся, і не вірила в подібне, але мабуть жила в якомусь своєму вакуумі.

    Це і є причина? Це привід, щоб вести такий безвідповідальний спосіб життя?

    — У мене є до тебе питання, перш, ніж ти остаточно зрозумієш, який покидьок на тебе запав, немов школяр.

    Продовжуючи мовчати, я зустріла майже чорний погляд навпроти. Леонард і не намагався приховати того як відверто на мене дивився. 

    — Як звуть того телепня з розумовими відхиленнями, який посмів кинути і принизити таку дівчину?

    Опустивши очі, я підтвердила цим здогадку Лео. Мене дійсно кинули і принизили. Ось тільки я ніяк не наважувалася зізнатися навіть самій собі, що розчавлена повністю.

    — Це неважливо, — сухо відповівши, я взагалі відвернулася убік. Проте не запитати не змогла. — Як ти здогадався?

    — Напевно, у мене є причини розуміти, як це, — він знову сумно всміхнувся.

    Поглянувши на Лео, вирішила, що кращого моменту може і не настати.

    — Тоді, ти повинен зрозуміти мене.

    Леонард повільно розплився в посмішці, проте його погляд говорив про інше.

    — Я все чудово розумію, Кетрін. Тому і затіяв цю розмову, але мене перервав Рік, а раніше — твоя реакція на мої уїдливі зауваження, мон шері. Ти... плакала. 

    — Тому ти... — тільки почавши, мало не підстрибнула від переляку.

    Несподівано пролунав сигнал системи сповіщення. Я одразу схопилася за передпліччя Леонарда мертвою хваткою і завмерла.

    — Кеті... — Лео доторкнувся губами до моєї маківки і видихнув у волосся зі смішком. — Це не зомбіапокаліпсис, а усього лише хтось двері відчиняє.

    — Ага, — я заплющила очі з полегшенням, лише зараз усвідомивши, що притислася до Лео усім тілом.

    Слава богу, ця думка відвідала голову вчасно. Коли двері відчинилися, і увійшла Кімберлі, я вже стояла на ногах.

    Тепло пішло, повернувся озноб.

    — Я їх приб'ю! — з порогу гарчала дівчина. — Добре, що Вальтер став шукати Лео. Коли б не це, вам довелося б сидіти тут ще не менше години. Охорона перевіряє холодильники через кожні дві години! От же... бовдури!

    — Значить, я не помилилася, і це була та сама посвята, — зі злим оскалом, я уточнила свою здогадку.

    — Вона, — відповів Лео.

    Хлопець підвівся, а зустрівши мій погляд, підморгнув. Невже пішов зі мною, знаючи, що повинно статися?

     Забравши теку з документами померлого, Леонард простягнув її мені і вийшов, неквапом обійшовши Кімберлі. 

    — Кет, на тобі лиця немає. Що Леонард тобі наговорив?

    Я перевела погляд на стривожену Кім і легко збрехала:

    — Звичайно я буду бліда, як смерть! Мене в морзі замкнули! — для більшої достовірності стиснула міцніше щелепи.

    Руки так і чухалися придушити ідіота, який слинив подушку на Кардашян! А другого... макаронника, (ймовірно, який і закрив двері), репатріювати або препарувати!

    Такого я їм спускати не збиралася. Тільки-но вийшовши з ліфта, я прихопила Кімберлі за руку і потягнула у бік сходів.

    — Кім? — змовницьки зашепотіла. — Мені потрібна твоя допомога. 

    — Та заради бога! Я так і чую в повітрі запах кривавої вендети. Говори, я згодна на все! — вона підтримала мене, відразу розкусивши, до чого я хилю.

    — У тебе з собою ключ-карта? Нам треба на склад прострочки, спишемо декілька дрібничок і побалуємося? — підморгнула їй. 

    — Тільки треба поквапитися, поки вони сплять, — кивнула дівчина.

    Ми вже піднімалися по східцях, а в голові з кожним метром так і майоріла картинка того, якими "красивими" два дурні прокинуться вранці.

    Ідея яскравої відповіді на таку жорстоку витівку, полягала в абсолютно безпечних розчинах барвників. Їх зазвичай використовували в ході досліджень і аналізів. Тому такі речовини зашкодити могли тільки при стійкій алергії, або дерматитах. Подібними недугами мексикано-італійський дует не страждав, а значить, мій план виявився ідеальним. Я передчувала вирази їх пик вранці. Шкода помилуватися реакцією не вдалося. Проте я з гордо піднятою головою, і з повною упевненістю в перемозі, залишала шпиталь, задоволена собою.

    Бойова авто засмага на обличчі невдах зобов'язана була вразити усе відділення невідкладної допомоги.

    Очікуючи на "вибух емоцій" від гарячих хлопців, я піднялася наступного ранку у піднесеному настрої, і наплювавши на все. Проте оптимізм згасав з кожною хвилиною. Дивлячись на свою подругу в маленькому віконці чату, я не відводила погляду від переліку нерухомості на сторінці найвідомішої ріелторської фірми. Саме тут мене наздогнав новий провал у пошуку житла.

    Люда похмуро стежила за моїм виразом обличчя, і збиралася на вечерю до друзів.

    — Так! Я нафарбувала три нігті, говори! — наказуючи, вона привернула увагу і сіла рівніше.