Читати книгу - "Ось ваш вінець, леді"

— Залиш це мені, — сказав він. — Гадаю, буде нескладно кинути його до буцегарні на двадцять чотири години.

Я суворо поглянув на нього, зауваживши:

— Двадцять чотири години — то не так багато. Більшу частину цього часу нам доведеться присвятити дії.

Еккі знизав плечима, проказавши:

— Але, гадаю, саме на такий час ми можемо його затримати. Тож мусимо поспішати довести справу до кінця.

Якби ми почали про це сперечатися, то лише змарнували би ще більше часу, тож я дозволив Еккі викласти свій задум.

— Ми відвеземо цього хлопця до поліційного відділку та подбаємо, аби його затримали за напад. Я можу замовити слівце перед сержантом, аби той трохи потримав Каца за ґратами. Той сержант — мій приятель, і він буде не проти, щоби бодай ненадовго запроторити ту мерзоту до камери.

Я рвучко підвівся на ноги.

— Гаразд... тоді ходімо.

Кац не чинив спротиву. Його руки досі були зв'язані за спиною, і він зійшов сходами разом із нами. Першим йшов Еккі, за ним — Кац, а останнім — я. Перш ніж покинути кімнату, я переконався, що ми не залишили по собі жодних викривальних доказів, завдяки яким слідчі могли би пов'язати смерть Блонді з нами. Кинувши останній погляд на нерухому постать у фотелі, я вимкнув світло та пішов за Кацом услід сходами.

Коли ми дісталися дверей, що вели на вулицю, я притиснув Кацові до спини його пістолета, застерігаючи:

— Не намагайся нічого втнути, братчику. Нам утрачати нічого, тож радо скористаюся з нагоди вгатити у тебе кулю.

Кац прошкандибав хідником і сів до автівки. Я вмостився коло нього, а Еккі сів за кермо.

— Якщо у нас ще залишилося питво, — сказав я, — гадаю, ковточок зараз не завадив би.

Еккі навпомацки понишпорив коло себе та похитав головою.

— Не лишилося нічогісінько, — зневірено відказав він. — А, нехай йому чорт!

— Ну, то рушаймо... що швидше ми здихаємося цього парубка — то краще.

Поки ми їхали до поліційного відділку, я поринув у роздуми. Перш за все я мав знайти Марді. Решта не важила, найголовніше зараз — знайти її. А вже тоді мені потрібно буде відшукати достатньо доказів, щоби покінчити зі злочинною оборудкою Спенсера та запроторити його за ґрати. Аби таке мені вдалося, то мав зробити це за двадцять чотири години. Непроста програма, та я мусив впоратися.

Якщо Спенсер не викрадав Марді, то хто? Можливо, я помилявся, думаючи, що Спенсер цього не робив, одначе Кац про таке нічого не знав, а він же ж був Спенсеровою правою рукою. Можливо, до викрадення причетні гладун та Ґас, але ж навіть тоді Кац про це знав би. Тож єдина річ, у якій я був упевнений, — Кац узагалі нічого не знав про долю Марді.

І раптом промайнула думка. Я немовби знову побачив перед собою налякане обличчя Марді га згадав те, що вона казала: «Ти не знаєш Сари Спенсер. Мені страшно. Вона не зупиниться ні перед чим».

Сара Спенсер! Я випростався на сидінні. Невже саме вона стояла за цим? Невже це вона забрала у мене Марді? Що більше я про це думав, то ймовірнішим таке видавалося. Доки ми дісталися поліційного відділку, мені вже нетерпеливилося навідатися до тієї жінки.

Еккі під'їхав до заднього входу та вийшов з автівки.

— Залишайся тут, — мовив він. — Я хочу пересвідчитися, чи все чисто.

Я подивився на Каца та штурхнув його попід ребра дулом пістолета, сказавши:

— Невдовзі матимеш чудовий тривалий відпочинок. Сподіваюся, тоді буде про що подумати за весь той час, коли сидітимеш у камері.

— Недовго вже тобі лишилося, Мейсоне, — відповів бандит, не дивлячись на мене. — Ти геть сказився, якщо думаєш, що можеш мірятися силою з цією фірмою. Та я ще зроду не бачив нікого, хто був би настільки близьким до того, аби стати трупом, як оце ти.

Коли він зняв цей тягар з душі, то засміявся. О, так, щойно цей тип зрозумів, що ми не збираємося його вколошкати, як до нього повернулася його витримка. Мені не подобався ані він, ані його сміх.

Повернувся Еккі та кивнув мені головою.

— Добре, що я вийшов, — сказав колега, притишивши голос. — У відділку був Лазард, що в карних справах є найбільш тямущим адвокатом з усіх, які мають практику в цьому місті. Якщо він зауважить нашого підопічного, то витягне його з буцегарні, та ще й так швидко, що у тебе в голові замакітриться.

Я неспокійно поглянув на Каца. Чимало залежало від того, чи вдасться нам затримати цього типа там, де він не зможе накоїти лиха.

— І де цей Лазард зараз? — запитав я.

— Він саме виходив із відділку. Зачекаймо, поки забереться геть, а тоді зайдемо.

Поки Еккі це промовляв, я побачив постать, що виходила через задні двері. Низеньку, огрядну постать із величезним кількагалонним капелюхом[57] на голові. Кац помітив його одночасно зі мною та пронизливо закричав. Його вереск пролунав достобіса гучно.

Я рвучко обернувся та вдарив його що було сили. Гадаю, Кац очікував цього удару, адже пригнув голову, намагаючись ухилитися, і мій кулак угатив просто в його костисте чоло. Моєю рукою прокотилася хвиля пронизливого болю. Відчуття було таке, немов я вдарив у цегляну стіну. Та удар однаково був такий сильний, що оглушив Каца, і той зомліло повалився на подушки сидіння.

— Він наближається, — стиха мовив Еккі.

Лазард почув крик і зупинився, наслухаючи; відтак обережно рушив у наш бік. Еккі відійшов від автівки та зробив кілька кроків йому навперейми.

— Що тут коїться? — запитав Лазард.

Еккі заступив йому шлях.

— Нічого такого, що могло би тебе зацікавити, — коротко сказав він. — Ти краще йди собі, куди йшов, братчику. Не люблю тих, хто ставить забагато питань.

Лазард уважно придивився до нього.

— Овва, та це ж Еккі! — гукнув адвокат. — Якого біса ти тут робиш?

— Забирайся звідси, братчику, — терпляче мовив Еккі. — Ти мені заважаєш.

Цей Лазард і справді був тямущий чолов'яга.

— Якщо ви утримуєте когось усупереч його волі, то, гадаю, це саме те, що може мене зацікавити, — промовив він зі скреготливою ноткою в голосі.

Кац поволі приходив до тями.

— Дзявкни ще бодай раз — і цього пістолета