Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

Підтвердження перельоту прийшло під дзвін оркестрового трикутника.

– Сподіваюсь, я правий щодо цього, – сказав він Жулі. – Якщо Голдена там нема, я пошиюсь у дурні.

– Життя – це ризик, – відповіла дівчина.

РОЗДІЛ 21. Голден

Кораблі маленькі. Простір завжди був розкішшю, навіть на таких велетнях, як «Доннаджер», коридори і приміщення були вузькими і некомфортними. На «Росінанті» єдиними кімнатами, де Голден міг стояти з розведеними руками і не торкатися стін, були камбуз і вантажний трюм. Ніхто з тих, хто літав заради заробітку, не страждав на клаустрофобію, проте навіть загартовані старателі-белтери відчували, як росте напруга, якщо довго перебувати в дуже обмеженому просторі. Змога вийти з корабля в порту давала раптове й несподіване полегшення.

Часто воно приймало форму питної гри.

Як і всі професійні моряки, Голден іноді завершував довгі польоти, напиваючись, мов чіп. Більше ніж один раз він забирався в бордель і виходив, вірніше, його викидали за поріг з пустим рахунком, розпухшою пахвиною і простатою сухою, мов пустеля Гобі. Тож коли Амос, хитаючись, зайшов у свою кімнату на третій день перебування на станції, Голден точнісінько знав, як почувається кремезний механік.

Джим і Алекс сиділи на дивані і дивилися новини. На екрані велося обговорення дій астероїдян з використанням слів типу «кримінальник», «терорист» і «саботаж». Марсіяни були «миротворцями». Це був новиннєвий канал з Червоної Планети. Амос чмихнув і завалилвся на кушетку. Голден вимкнув звук і запитав з посмішкою:

– Еге ж, непогано зійшов на берег, моряче?

– Я більше ніколи не питиму, – прокрехтав Амос.

Озвався Алекс:

– Тут Наомі з їдлом на підході, повертається з тієї сушарні. Непогана сира риба, завернута в підробні водорості.

Амос знову закрехтав.

– Це недобре, Алексе, – вступився Джим, – най печінка цього чолов'яги помре мирно.

Двері в номер відчинилися і зайшла Наомі, несучи високу купу білих коробочок.

– Їжа прибула, – повідомила вона.

Алекс відкрив усі коробочки і роздав невеличкі одноразові тарілочки. Голден продовжував глузувати, накладаючи їжу на тарілку:

– Щоразу коли твоя черга замовляти їжу, ти обираєш роли з лососем. Це вказує на брак уяви.

– Мені подобається лосось, – відповіла старпом.

Поки люди їли, в кімнаті стояла тиша. Єдиними звуками були клацання пластикових паличок і вологий плюскіт чогось, що вмочалось у соєвий соус та васабі. Коли їжу підмели, капітан витер очі від вологи, що утворилася через спеку, і ліг у своє крісло, зайнявши майже горизонтальне положення.

Амос однією з паличок чухав під гіпсом на нозі:

– Друзяки, ви кльово наклали цю штуку. Вона з усього тіла зараз болить найменше.

Наомі взяла пульт, знову увімкнула звук і почала перестрибувати по різних передачах. Алекс закрив очі, сповз по дивану, гладив живіт і задоволено видихав. Голден раптом відчув ірраціональний неспокій – настільки комфортно почувався поряд зі своєю командою.

– Ну що, всі вже нассалися з Фредової цицьки? – запитав він. – Бо я вже по горло.

– Що, в душу бога мать, ти торочиш? – здивувася механік. – Я ж тіко почав.

– Я що хотів сказати? – продовжив капітан. – Як довго ми плануємо тусити по Тихо, пити, парубкувати і їсти суші за Фредів рахунок?

– Так довго, як вдасться? – уточнив Алекс.

– То в тебе є кращий план? – уточнила Наомі.

– Нема в мене плану. Але я хочу повернутися до гри. Долетівши сюди, ми були сповнені праведного гніву і мріяли про помсту, а тепер, пару мінетів і похмілль по тому, вже типу нічого не сталося?

– Кеп, типу помста має бути над кимось, – відповів Алекс. – Чисто про всяк випадок: у нас із цим проблеми.

– Той корабель десь там залишається. Люди, які наказали йому стріляти, теж, – пояснив кеп.

– Тож, – поволеньки запитав Алекс, – ми знімаємося з якоря і починаємо намотувати кола аж поки не злапаємо їх?

Наомі регонувши кинула в нього пакетом соєвого соусу.

– Я не знаю, що нам робити, – пояснив Джим, – але сидіти тут, поки люди, що знищили наш корабель, роблять, що ЇМ заманеться, – зводить мене з ґлузду.

– Ми тут три дні, – відповіла Наомі, – ми заслужили трохи комфортних ліжок, гідної їжі, можливість відволіктися. Не намагайся примусити нас почуватися винними у тому, що ми отримуємо.

– Та й Фред казав, що ми притягнемо тих виродків до суду, – докинув механік.

– Це якщо той суд буде. Якщо. Цього не станеться через місяці і можливо навіть через роки. А якщо навіть так, то Фреду потрібні ці домовленості. Амністія може бути ще одним предметом торгу, чи не так?

– Щось ти швидко прийняв його слова, Джиме, – здивувалася Наомі. – Змінив думку?

– Якщо Фреду потрібні показання в обмін на те, щоб ми відпочивали і збирались до купи, то це вигідно. На мою думку, це не означає, що суд все вирішить, або що я хочу залишатися осторонь, поки це станеться.

Він махнув рукою в бік дивану зі шкірзаму і великого екрану біля них.

– На додачу все це може бути в'язницею. Не найгірша, але допоки Джонсон тримає руку на гаманці, і це беззаперечно – він тримає руку і на нас.

Наомі вигнула брови, погляд став серйозним.

– Які варіанти, сер? – запитала вона. – Звалити?

Голден схрестив руки, його думки оберталися навколо всього, що він сказав – так, наче все це він почув від когось іншого. Проговорення слів вголос завжди робило їх зрозумілішими.

– Я вважаю, нам потрібна робота, – нарешті озвався Джим. – У нас добрий корабель, і що важливо – не простий. Він швидкий, ми можемо за потреби вимкнути транспондер. Навіть попри війну багатьом людям потрібно перевозити речі з місця на місце. Знайти нам заняття, поки ми очікуємо на Фредів суд, покласти гроші до кишень з тим, аби відмовитись від «допомоги по безробіттю». І позаяк ми літатимемо з місця на місце, то триматимемо очі і вуха відкритими. Ніколи не знаєш, що ми зможемо знайти. Ну і справді, як довго ви троє можете бути станційними щурами?

Запала тиша.

– Я можу побути станційним щуром ще з... тиждень? – запитав Амос.

– Слушна ідея, кеп, – кивком погодився Алекс.

– Це ваше рішення, капітане, – сказала Наомі,– я з вами, і