Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

відходили батьки наші туди, де життя вічне, а передусім, де Бог і Господь, Иого-бо полюбила душа моя. Його ж бо від усього серця пожадав, Йому ж бо рабом називався, хоч і роботи не звершив. Ви ж, братіє і діти улюбленії, пробудьте в словах моїх, які передав я вам, тримаючи віру правдиву й життя доброчесне. Знайте, що не припиняв я звіщати вам слово Боже і в соборі, й наодинці. Тепер же старатливо молю вас: майте те в умах ваших і зберігайте його. Турботу маю щодо вас, отож слово бажаю воздати, тим і ви піклуйтеся, щоб непорочними звідси відійти. Я ж, коли знайду дерзновення перед Господом, обіцяюся молитися за вас, щоб на ліпше вівся завжди монастир ваш і щоб кожен із вас більшого досяг в чеснотах, маючи поміч Божу".

Це преподобний прорік й останнє цілування та прощання всім віддав, повелів учням узяти свічки в руки й почати відхідну пісню. Учні ж, довкола ставши, заспівали: Блаженні непорочні в дорозі, Що ходять законом Господнім.

А коли співали, прорекли ці слова: Я повік не забуду наказів твоїх, Бо ти ними мене оживляєш ...

Преподобний Теодор разом із тими словами віддав святу свою душу, яку прийняли ангели Божі і до престолу Владичного понесли, що звісно стало від правдивого свідчення преподобного Іларіона Далматського. Той-бо в день, коли помер блаженний Теодор, тобто одинадцятого числа, листопада місяця, на пам'ять святого мученика Мини, ходячи по саду, і працюючи, і співаючи Давидові псалми, почув якісь предивні голоси й невимовну прийняв добропахність. Чудувався і стояв, розглядаючись: звідкіля це воно? Зиркнувши в повітря, побачив велику множність чинів у білих ризах, які сяяли світлими лицями і сходили з небес із піснями назустріч якійсь чесній особі. Це побачивши, блаженний Іларіон упав на землю з великим жахом і почув, як хтось проказав до нього: "Це душа Теодорова, ігумена Студійського монастиря, який за святі ікони багато постраждав до крові і до кінця витерпів у скорботах. Тепер же покійний, торжествуючи, горі виходить до небесних сил, що його зустрічають". Те видіння блаженний Іларіон звістив і іншим чеснотливим отцям, назвав і день, і годину, видіння коли було, і за часом довідалися, що тоді переставився достохвальний Теодор Студійський і перейшов із землі на небо.

Багато чудес преподобний отець наш Теодор і в житті своєму, і після кончини учинив, з них трохи згадаємо для користі.

Такий собі Леон, що гостив подорожніх, коли йшов преподобний Теодор із ув'язнення, прихистив його в домі своїм. Невдовзі той Леон привів наречену синові своєму за жінку, і мали одружитися. Раптово запала наречена в люту недугу й лежала в гарячці, що всі засумнівалися, чи й житиме. Леон же послав до преподобного, звіщаючи, що трапилося, й молячи, щоб допоміг їм своїми молитвами. Преподобний же благословив єлей, послав до Леона, повеліваючи памазати ним хвору. Коли це зробили, тоді встала наречена здорова, ніби ніколи не хворіла. Той-таки Леон якось у потребі рушив сам у далеке село, зустрів у дорозі звіра рися, який, побачивши Леона, кинувся на нього, бажаючи з нього їжу собі вчинити. Леон же прикликав велеголосно ім'я преподобного отця Теодора, і тоді звір, почувши ім'я святого, став і поник долі, з дороги звернув і кинувся тікати. Леон же залишився неушкоджений од звіра й пішов у дорогу свою.

Одна жінка, яка страждала від духа нечистого, була приведена до преподобного. І такий лютий був дух, який мучив її, що сама свою плоть терзала і їла, не відчуваючи болю. Преподобний же, побачивши таке її страждання, зворушився щодо неї і вчинив знамення хресне своєю рукою на голові її і прочитав над нею заборонну молитву. І тоді дух нечистий вийшов з неї та й утік, прогнаний молитвою преподобного.

Друга жінка була з вельмож, вона блаженному Софронію, ігумену, після смерті преподобного Теодора повідала таку річ. "Була, — каже, — пожежа якось у домі моїм, його ж бо довкіл обхопив вогонь; усе, що в ньому, із шумом горіло, і годі було ані залиттям водою, ані якимось іншим чином здолати велике полум'я. Я ж у вельми великій була скорботі та печалі і не знала, що чинити. Згадала послання преподобного Теодора, яке було в мене, його невдовзі перед тим написав до мене преподобний. І запала мені думка вкинути його у вогонь. Може, засоромиться вогонь писання, накресленого його рукою святою, і зменшить трохи полум'я своє. І учинила, як намислила: кинула грамоту оту на великий вогонь і мовила таке: "Святий Теодоре, допоможи мені, котра є рабою твоєю, в біді". І в тій хвилі побачила люту ту силу вогненну знеможену й погаслу, і димом повилася вона". Отак призвання імені того Божого угодника багато може.

Подібну річ вищезгаданий Софроній оповів. "Ішов, — каже, — якось у Пифлагони із блаженним Миколаєм, наслідувачем та співстраждальцем великого Теодора. Коли простували дорогою, вечір уже настав. Спочили на якомусь полі, де лежало багато покошеного сіна. Були там і якісь воїни, котрі шляхом ішли і які через пізній час стали на тому-таки полі і вогонь запалили, вечерю собі готуючи. Пізніше вночі той вогонь підкрався, і сталася велика пожежа, яка все сіно поїдала. Тоді збудилися воїни і всі на нас кинулися, гадаючи, що це ми запалили, і хотіли на нас накласти руки й мучити нас. Ми ж, не знаючи, що учинити, закликали в поміч великого Теодора, сказавши: "Отче преподобний, допоможи нам і збав нас молитвами своїми від напасті, що неправедно на нас наноситься". Коли це ми сказали, раптово впав із неба великий дощ і все вогненне запалення до решти загасив. Воїни ж, чудо те побачивши, упокорилися і припали до нас, просячи прощення".

На острові Сардійському був один доброчесний муж, котрий мав у себе писані слова повчань преподобного Теодора, — старатливо він те перечитував. Любив і пісні, які склав той отець на піст Великий, що тріоді, або трипісенці, називаються. Прийшли до того чоловіка якісь зловірні іноки, мимо йдучи шляхом, і жили в нього під час Великого посту. Побачивши складені преподобним Теодором співи й слова, почали їх гудити, кажучи, що нерозумно їх складено і буйства вони сповнені. Чоловік же той, що їх гостив, зневірився від їхньої бесіди і вже після того не прочитував корисних слів преподобного і не співав на утренньому співанні його трипісенців, як це мав звичай співати раніше. Так він розпустився, що однієї ночі преподобний отець Теодор з'явився до