Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

нього малий зростом, ніби живий, блідий лицем, лисий головою; услід же за ним інші іноки йшли, палиці в руках тримаючи, — ними повелів бити того звабленого. Коли били його, сказав отець: "Пощо невір'ям відкинув ти мої творіння, які спершу любив та пошановував? Пощо того не розміркував ти, що коли б не бачила у них користі Божа Церква, то не прийняла б їх; і не вигадливим псевдослов'ям ані через витійство вони складені, але в усьому здорові і смиренні мають слова, які можуть зворушити серце і замилувати душу. Солодка-бо суть і корисна тим, котрі істинно хочуть спастися". Так покаравши розпутного, відійшов. Коли ж настав день, муж той, лежачи на ложі, від биття мав тіло, повне синяків, які показував усім, розповідаючи, як був покараний. І тоді іноків, котрі звабили його, відігнав із безчестям від дому свого як винуватців його прогрішення і такої покари, а до преподобного Теодора відтоді більше, ніж раніше, віру мав і люб'язно перечитував писання і співи, ним створені, молячи його, щоб вибачив йому давніші прогрішення.

Від гробу ж преподобного Теодора численні подавалися зцілення. Один біснуватий до гробу його прийшов, і явився йому преподобний у нічному видінні і, подавши зцілення, здоровим учинив. Пробудився чоловік той, відчув себе звільненим від ворожого мучительства і прославив Бога та угодника Його, преподобного Теодора.

Ще один з'їв отруєну їжу і мав усі нутрощі хворобою охоплені, і вже до смерті наближався, цей прийняв олії, що була в лампаді при гробі преподобного, і в уста влив, відтак смертоносну оту труту виблював і здоров'я віднайшов, усе інше пробуло без шкоди.

Другий шлунком хворів вельми, а тільки на ікону преподобного подивився та ім'я його прикликав, одразу ж здоровий став. Ще інший, жахом охоплений, без розуму був, всіх боявся та жахався. Цього до гробу преподобного приведено, і єлеєм помазаний був, відтак від пристрасті тієї збавився і, маючи цілий розум, відавав подяку Богові та угодникові Його.

Інші чудеса численні молитвами преподобного Теодора при гробі його здійснювалися у славу Бога в Тройці єдиного, Йому ж від нас честь та поклоніння нехай будуть тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.

У той-таки день смерть святого та блаженного Максима, заради Христа юродивого, московського чудо творця.

Місяця листопада в 12-ий день

Житіє святого отця нашого Івана Милостивого, патріярха Олександрійського

Святий Іван киприянин був родом, син князя Єпифанія, вихований з юності в доброму, мав закорінений у своєму серці страх Божий, що став йому початком премудрості. Ввійшовши в літа, примушений був батьками взяти жінку і народив із нею дітей. Але невдовзі спершу позбувся дітей, по тому й подружнього союзу відкинувся, бо спершу діти померли, по тому дружина вслід за ними пішла — так Бог зволив, щоб Іван позбувся рабства плотського, а прийняв життя духовне, вільний відтак став, дякуючи Богові. І відтоді без будь-яких перепон почав служити старатливіше Господу, в частій управляючись молитві і в усіх богодогідних справах, а найбільше милосердний та милостивий був до всіх, хто у злидарстві бідував. Завдяки таким добродійностям прославляв його Бог поміж людей і не тільки від рівних йому, але і від царя був пошанований та славлений. І коли престол Олександрійський без пастиря став, цар Іраклій, за Божим уладженням, пошанував цього Івана тим саном, і, хоча він і не бажав, одначе схилився прийняти освячення і став пастирем Олександрійської Церкви. Почав же пасти словесних Христових овець; насамперед подбав паству свою очистити від єресі, котра тоді почала розростатися спершу від такого собі Петра, що прозивався Фуллоном, і Кнафея, антіохійського псевдопатріярха, котрий дерзнув до трисвятого огудні докладати слова, кажучи: "Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, що розіпнувся за нас, помилуй нас!" — начебто божество в Господі нашому постраждало. Таку єретичну огуду знищив святий Іван, сам же повернувся до виконання заповідей Божих і на добротворення людям жебрущим та вбогим, і нікого не полишив марно й печально відійти від себе, але всім, що потребували милостині, подавав, усіх у скорботах утішав, не словом тільки, а ділом голодних насичував, голих одягав, полоняників на свободу викупляв, про хворих та чужинців турботу маючи, — і була щедрота його, як ріка, що ненастанно і щедро текла і всіх, що прагли від неї помочі, напоювала.

На початку пастирства свого прикликав економів церковних і доручив їм, кажучи: "Пройдіть усе місто і перепишіть мені панів моїх". Запитали його економи: "Хто є панами твоїми, владико!" Відповів патріярх: "Їх-бо ви убогими і жебраками називаєте, ото і є пани мої, можуть-бо мене прийняти під вічні покрови і подати всіляку поміч до спасіння". Пішли-бо економи і переписали всіх убогих, скільки їх на вулицях, і в больницях, і на гноїщах перебувало, і було число їхнє сім тисяч і п'ятсот, і всім тим Іван святий постановив од маєтків церковних денний оброк на прохарчування.

У той час перси воювали Сирію і святий град Єрусалим спалили, і взяли чесне дерево святого хреста, і багато християн у полон відвели. Тоді блаженний Іван послав кораблі із пшеницею та золотом викуповувати полонян і допомагати тим, що в бідах пробували, і багатьох таким своїм милосердям од полону та вуз на свободу вивів і від бід збавив. А оскільки не кожен міг приходити й приступати до нього безборонно, бо не про кожного, хто до нього приходив, раби його звіщали, через те вибрав собі два дні на тиждень, середу і п'ятницю, в які з деякими чесними [людьми] при церковних дверях сидів, даючи кожному, хто бажав, безборонний до себе прихід, потреби його вислуховуючи, суперечки, що між братією траплялися, розсуджуючи, і говорячи: "Коли мені до Господа Бога мого завжди безборонний є прихід, і бесідую, молячись до Нього, і прошу в Нього, чого хочу, то пощо не маю дати ближньому своєму безборонного приходу до мене", — нехай звістить мені свою кривду й потребу і просить у мене, чого хоче. Належить боятися Того, хто сказав: "Якою мірою будете міряти, такою відміриться вам". Коли ж траплялося блаженному, що до нього, коли так сидів, ніхто не приходив, ніхто не просив чогось у нього, тоді скорботний уставав і зі слізьми заходив у дім свій. Іноді його запитували деякі, пощо нарікає й печалиться. Відповідав їм: "Тепер смиренний Іван нічого не здобув ані не приніс Богові за гріхи свої". Блаженний же Софроній, друг його, утішав, кажучи йому: "Воістину сьогодні веселитися тобі належить, отче, бо вівці