Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Бог-Імператор Дюни 📚 - Українською

Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бог-Імператор Дюни" автора Френк Херберт. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 121
Перейти на сторінку:
Рибомовки приєдналися до них, вибравшись на траву, Сіона глянула на Інмейр.

— Коли ми повертаємося до Онна?

— Ти не повертаєшся, — відповіла Інмейр. — Мені наказано забрати тебе до Цитаделі. Командир повертається.

— Розумію, — кивнула Сіона. — Коли ми вирушаємо?

— Завтра на світанку. Довідаюсь у сільського голови про квартири. — Інмейр покрокувала до села.

— Ґойґоа, — сказав Айдаго. — Дивна назва. Цікаво, що тут було за часів Дюни?

— Так сталося, що я це знаю, — відповіла Сіона. — На старих картах воно значиться як Шулох, тобто «місце примар». Усна історія каже, що тут коїлися великі злочини, аж доки всіх мешканців не перебили.

— Джакуруту, — прошепотів Айдаго, згадавши старі легенди про крадіїв води. Озирнувся, шукаючи слідів дюн і хребтів, але не було нічого такого. Побачив лише двох літніх чоловіків, які зі спокійними обличчями йшли до них разом з Інмейр. Чоловіки мали на собі вицвілі сині штани та поношені сорочки. Ішли босоніж.

— Ти знаєш це місце? — спитала Сіона.

— Лише як назву з легенди.

— Дехто каже, що тут є привиди, — промовила вона, — але я в це не вірю.

Інмейр зупинилася перед Айдаго й кивнула двом босим чоловікам, щоб почекали позаду.

— Квартири вбогі, але прийнятні, — сказала вона, — хіба що ви захочете зупинитися в одній із приватних резиденцій.

Промовляючи це, вона обернулася і глянула на Сіону.

— Вирішимо пізніше, — відповіла Сіона. Узяла Айдаго за руку. — Ми з Командиром хочемо погуляти по Ґойґоа й помилуватися краєвидами.

Інмейр ворухнула губами, наче хотіла щось сказати, але промовчала.

Айдаго дозволив Сіоні провести його повз двох чоловіків, що приглядалися до них.

— Я пошлю з вами двох вартівниць, — гукнула Інмейр.

Сіона зупинилася й озирнулася.

— Хіба ж у Ґойґоа небезпечно?

— Тут дуже спокійно, — сказав один із чоловіків.

— У такому разі нам не потрібні вартівниці, — промовила Сіона. — Нехай охороняють ’топтер.

І далі повела Айдаго до села.

— Гаразд, — сказав Айдаго, вириваючи свою руку із Сіониної. — Що це за місце?

— Вельми ймовірно, що воно здасться тобі напрочуд заспокійливим, — відповіла Сіона. — Геть не схоже на старий Шулох. Дуже мирне.

— Ти щось надумала, — промовив Айдаго, ідучи поруч із нею. — Що саме?

— Я чула, що гхоли ставлять купу запитань, — сказала Сіона. — Я теж маю питання.

— О?

— Яким він був за твоїх часів, людина Лето?

— Котрий із них?

— Так, я й забула, що їх було двоє — дід і наш Лето. Я про нашого Лето, звичайно.

— Він був ще дитиною — це все, що я знаю.

— Усна історія каже, що одна з його перших наречених родом із цього села.

— Наречених? Я думав…

— Він тоді ще мав подобу чоловіка. Уже після смерті сестри, але ще до того, як почав перетворюватися на хробака. Усна історія каже, що наречені Лето зникали в лабіринті Імперської Цитаделі й ніхто вже їх не бачив, окрім облич і голосів, трансльованих по голо. Останні тисячоліття в нього не було нареченої.

Вони дісталися невеликої площі в центрі села, квадрата зі стороною приблизно п’ятдесят метрів. У центрі майданчика був басейн із чистою водою, оточений низькими стінами. Сіона підійшла до стіни басейну й сіла на кам’яній лаві. Ляснула по ній, запрошуючи Айдаго приєднатися. Він спершу окинув поглядом село, помітив, як люди стежать за ним з-за віконних завісок, як діти вказують пальцями й перешіптуються. Обернувся і став, дивлячись згори вниз на Сіону.

— Що це за місце?

— Я ж тобі сказала. Розкажи, яким був Муад’Діб?

— Він був найкращим другом, якого тільки може мати чоловік.

— Значить, Усна історія правдива, але називає халіфат його спадкоємців «Деспосіні», а це погано звучить.

«Вона мене заманює», — подумав Айдаго.

Дозволив собі легку усмішку, міркуючи про мотиви Сіони. Скидалося, що та чекає на якусь важливу подію, була стривоженою… навіть наляканою… але водночас відчувалося піднесення. Усе це вкупі. Те, що вона казала, нагадувало коротку розмову, аби згаяти час, доки… доки що?

Його задуму перебило легке тупотіння ніг, наче хтось підбігав. Айдаго озирнувся і побачив дитину, хлопчика років восьми, що мчав до нього з бічної вулиці. Босі ноги малого здіймали на бігу невеликі гейзери куряви, а десь на вулиці пролунав жіночий крик — розпачливий зойк. Хлопчик зупинився кроків за десять від них і втупився в Айдаго жадібним поглядом, напруга якого занепокоїла Дункана. Дитина здавалася чимось знайомою: міцна хлоп’яча статура, темне хвилясте волосся, риси обличчя ще не зовсім сформовані, але було зрозуміло, яким чоловіком він виросте — високі вилиці, рівна лінія брів. Мав на собі вицвілий синій комбінезон, видно, часто праний, але колись то був одяг із чудової тканини. Здається, це бавовна пунджі, зіткана рубчиками так, що навіть не торочилася на краях.

— Ти не мій батько, — сказав хлопчик. Крутнувся, помчав назад вулицею, зник за рогом.

Айдаго обернувся і похмуро глянув на Сіону, боячись спитати: «Це дитина мого попередника?» Знав відповідь, не питаючи: знайомі риси, у яких чітко проявився генотип. «Я сам у дитинстві». Усвідомлення цього дало йому почуття порожнечі, роздратування. «Яка моя відповідальність?»

Сіона закрила обличчя долонями, згорбилася. Усе сталося не так, як вона собі уявляла. Відчувала, що прагнення помсти її підвело. Айдаго не був лише гхолою, чимось чужим і не вартим роздумів. Коли її притисло до нього в ’топтері, вона побачила на його обличчі виразні емоції. І ця дитина…

— Що сталося з моїм попередником? — спитав Айдаго. Голос у нього був сухим, з відтінком звинувачення.

Вона опустила руки. Його обличчя викривив придушений гнів.

— Ми не знаємо напевно, — сказала вона, — але одного дня він увійшов до Цитаделі і з неї не вийшов.

— Це його дитина?

Вона кивнула.

— Ти певна, що не вбила мого попередника?

— Я… — Сіона махнула головою, шокована сумнівами, можливістю звинувачення.

— Цей хлопчик, ми тут через нього?

Вона ковтнула слину.

— Так.

— І що, по-твоєму, я маю з ним зробити?

Вона знизала плечима, почуваючись забрудненою та винуватою через власні дії.

— А що з його матір’ю? — спитав Айдаго.

— Вона й інші живуть на тій вулиці. — Сіона кивнула туди, де пішов хлопець.

— Інші?

— Є ще

1 ... 52 53 54 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бог-Імператор Дюни», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Бог-Імператор Дюни» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Бог-Імператор Дюни"