Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

Нарешті моє життя набуває якоїсь стабільності. У мене є улюблена робота, у сестри з’явилася чергова робота, тато крекче на своєму заводі, і мене непогано так потрахують на робочому місці.

Так, це цілком нормально для мене — залізти під стіл боса і зробити йому мінет. Нормально, що мене після чергової наради, де Зимнєв рвав і метав (хоча він дуже спокійний), могли поставити раком і трахнути до зірок в очах.

Перший час я страшенно нервувала й жахалася, коли чула мигцем про те, що Зимнєв зі мною спить. Це була випадково підслухана розмова. Дівчата з якогось відділу, але точно не з бухгалтерії, шепотілися про це.

Стільки отрути й заздрості я за життя не чула. Там і про якісь шуби розмова йшла, і про коштовності, хоча крім пари мереживних трусів Зимнєв мені нічого не подарував!

Тільки вони не знають, що він зробив для мене те, що набагато цінніше хутра та цяцьок.

Я бувала в нього вдома, залишалася ночувати. Навіть на роботу притягнула змінний комплект білизни та одягу. І в його квартирі поступово почали з’являтися мої речі. Точніше, та частина речей, яку Зимнєв сам мені купив.

І все ж іноді я сумувала. Між нами були тільки секс і робота. Я часто помічала парочки, що гуляють разом під ручку. Напевно вони йшли в кіно, або в парк, або в центр міста. Вони щасливі й кохають одне одного. А я одна — і водночас не вільна.

Зимнєв же відмежовувався щоразу, коли я його обіймала трохи довше, ніж зазвичай. Я не могла стримуватися, коли мені дуже хотілося випадково його поцілувати або обійняти. Але ж такі штучки притаманні парочкам, а не секретарці, яка спить із босом.

Відверто кажучи, якщо він зрозуміє, що я закохалася в нього, то просто звільнить. Ми домовлялися про секс, а не про щось більше.

Мені хотілося піклуватися про нього. Готувати сніданок, що я успішно робила в нього вдома. Тільки він його не їв. Лише зиркав на мої зусилля.

Ну, головне, щоб йому подобалося, що я поруч і як я виконую свої зобов’язання, а решта не має значення. Адже так?

Але як я й думала — у таких стосунках починаєш втрачати себе. Усім потрібно у відповідь отримувати не тільки фізичну близькість, а й душевну. Так, я багато прошу й на багато розраховую, але я всього лише людина, яка заплуталася у своїх почуттях.

Мені було замало того, що відбувалося між нами, а йому було достатньо.

Ще й новий рік наближається. Раніше, коли в мене були стосунки, я проводила свято зі своїм чоловіком. Але останнім часом тільки із сім’єю. Цього року… Та ну. Навряд чи Зимнєв запросить провести новорічну ніч разом. Але я його можу запросити.

— Вадиме Сергійовичу, — входжу в кабінет із твердим наміром запросити його до нас.

Ну що йому святкувати на самоті? Або в компанії своєї охорони.

— Так, Софіє? — у зелених очах миготить блиск від екрана ноутбука.

— У вас є плани на Новий рік?

— Сьогодні прийде представник з агентства. Він підготує план корпоративу. Не хотів тебе навантажувати зайвою роботою, — відповідає, не зводячи пильного погляду з мого обличчя.

Трохи раніше цей погляд закінчився на столі, коли мені задерли спідницю й задовольнили язиком і пальцями. Моя присутність під столом не вдалася — до боса вирішила зайти моя колишня керівниця.

Що ж, тепер моя черга допомагати скидати напругу керівництву. Тільки я не за цим прийшла.

— А саме свято? — натякаю я.

Хоча, які натяки? Це прямо в лоб.

— Сподіваюся, що висплюся, — Зимнєв підіймається, а мене захльостує хвиля збудження.

Тільки хочу озвучити свою пропозицію, як у двері стукають. Нервово сміюся. От невдача. Приймальню не зачинила.

— Хто там? — запитує Зимнєв.

— Я з агентства! — чується з того боку жіночий приємний голос.

Дивне почуття коле серце. Я ж думала, що прийде чоловік з агентства. Хоча, може, цій років п’ятдесят.

— Іди на робоче місце, — Зимнєв киває на двері, звертаючись до мене.

Як би я не хотіла зворотного, але організатором виявляється рудоволоса дівчина на вигляд молодша, ніж я. Вона привітно усміхається, а я оглядаю її похмурим поглядом. Нічого вдіяти із собою не можу. Напевно, виглядаю збоку як незадоволене життям стерво.