Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Примари Пустомитського болота 📚 - Українською

Читати книгу - "Примари Пустомитського болота"

269
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Примари Пустомитського болота" автора Василь Тибель. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 65
Перейти на сторінку:
все зникло.

 - «Вибачте за не дуже приємне кіно, але це ми змоделювали ситуацію. Тепер знаючи, що «Камінь» у нас, в підземеллі, ми висилаємо туди своїх людей. Вони знайдуть Кристал і відправлять його до «Джерела Мі». Сьогодні вночі за ним прибуде транспорт із Місяця. А ви можете спокійно підніматися на поверхню. Сріблястий Ій проведе вас до колони-ліфта.»

-    Але ми хотіли б забрати Миколку із собою, – рішуче промовив Василько.

-    «Не знаємо, чи варто вам туди йти. Ті двоє, що напали на Професора, скористалися тим, що ми зняли щит і проникли в тунелі другого рівня. Наш розвідник їх бачив біля колон  у залі Піднесення.» - мудрі звірки продовжували навіювати думки дітям і Професору.

- Ми теж їх бачили. То ті бандити на «Джипі» - Чорні саламандри»? – запитав Мишко.

- « Ні, це найманці, прості грабіжники, вони навіть не знають для чого потрібен «Алмаз». Громили просто виконують волю ордену. Орден так завжди чинив – чужими руками вирішував свої темні справи. На жаль, ми не можемо з ними воювати, закон забороняє нам будь-яке насилля й втручання в життя землян.»

- Ні ми підемо, там же наш товариш, - рішуче вимовив Миколка.

- Тоді я теж піду із дітьми, дайте мені якусь зброю, - виступив вперед Професор.

- «Зброї у нас немає, хіба ось це – «Дзеркало повернення енергії». Якщо на вас направлять енергетичний промінь, ви можете з допомогою цього пристрою повернути його на кривдника. Хай буде по вашому, ідіть за Ієм Четвертим,  він проведе вас до підземної річки.»

 Сріблястий знову з’явився, ніби  із стіни й подав Професору, здавалося б, простеньке кругленьке дзеркальце. Той покрутив його в руках, як річ не підходящу для цього випадку, та проте заховав у нагрудну кишеню комбінезона.

 Ій повів друзів до «бульбашки, що стояла поряд із будівлею, на площадці. Діти з Професором всілися поряд із звірятком і піднялися над містом. Було таке враження, що вони летять на хмарці, просто в повітрі.

- Я б хотів на такій бульці політати над селом, – вимовив захоплено Василько.

- Товстий Комар луснув би, точно, прямо на футбольному полі, - підтримав товариша Мишко.

 Звірок тільки посміхнувся, поглянувши на хлопців. Надійка принишкла за спиною друзів, вона ще й досі не вірила власним очам і вухам, проте робила все, що й хлопці.

- «А, тепер знижуємося, за тими дверима вихід до тунелю, що веде до підземної річки. Ми повинні поспішати, через п’ять хвилин  знову заблокуються всі входи в місто.»

 «Булька» пішла в піке і за міліметри від землі  зупинилася, перед еліпсоподібними дверима. Їй Четвертий вдягнув на себе скафандр. Далі йти треба було пішки.

Розділ 32. Боягузливе вбивство

- «Звідки тут, в підземеллі авто? Можливо вони не помітили, що вже вийшли на поверхню, на автостраду?» - промайнуло в голові Миколки.

  Темний «Джип», не зменшуючи швидкості, нісся прямо на них. Хлопець стояв, як укопаний посеред дороги, ноги його не слухалися. Тоді волохань блискавично підскочив до Миколки, ухопив під руки й притиснув до стіни, а сам розвернувся й на ходу зачепив за переднє колесо легковика. Машина звалилася на бік і, скрегочучи по кам'яній підлозі залізним дахом, перевернувся догори дригом. Звідти випали, як гудзики із перевернутої шкатулки,  двоє переляканих бандитів.

- Адмірале, тікаймо! - верещав блідий як полотно Зуб. Він добряче стукнувся головою, коли вискакував із машини. І коли побачив перед собою розлюченого звіра, то певне б напудив, як би мав штани. Адмірал теж добряче гепнувся, тому тікати швидко не міг.

Розсерджений звір, тим часом, трощив перекинутого легковика. Кульгавий, помітивши,  що велету не до них, підскочив до Миколки й схватив його за руку.

-   А ось і наша пропажа. Віддай «Каменя» пуцьвірінку! -  він так шарпнув хлопця, що в нього з кишені випав на землю відполірований камінець, випромінюючи закодований напис.

- Пусти, бандюго! Пусти!!! - Як міг відбивався хлопець.

Волохатий звір, почувши Миколчин крик, залишив потрощену машину, сердито рикнув і кинувся на бандита. Адмірал тремтливою рукою, дістав зброю й упритул вистрілив волоханеві в груди. Звір страшно заревів і зупинився. Здається, він не розумів, що з ним сталося, що могло його так боляче вкусити.  Бандит продовжував стріляти, поки набої в нього не закінчилися, а потім став втікати. Проте велетенський звір не побіг за ним, а впав на коліна, тужливо завив і тяжко звалився на кам'яну підлогу. Він в останнє глянув на Миколку. В очах волохатика ще спалахнули вогники, та за мить погляд його потух.

-    Ненавиджу, ненавиджу вас, бандюги прокляті! Боягузи! За що ви його вбили? За що? - Миколка вирвався від бандита й, підбігши до свого друга, упав на зелену шерсть і залився сльозами. Він тормошив його руками, гірко плачучи.

-    Вставай, Волоханьчику, вставай!

Машина з якої цівкою витікав бензин спалахнула.

- Адмірале, виносимо звідси ноги! Зараз шарахне!

- Чекай, заберу «Алмаз».

Він ухопив рукою діаманта, якого випустив Миколка, та враз кинув на землю, дмухаючи на долоню. Усю руку бандита вкрив великий пухир.

- Воно, печеться, зараза. Візьми ти, Зуб!

- Ага, знайшов дурня. Я ще тоді, в ямі, насилу до торби його закинув. Візьми ганчіркою, через неї не так пече.

- Де тут ганчірка, довбешко? Навіть одежі на нас цілої немає.  Шукай щось, а я прикінчу малого, мені набридло його рюмсання. Добре, хоч із цим чортом болотним покінчили.

Адмірал направився до Миколки, та по дорозі зупинився.

- Зажди-но, Зуб. Хай краще понесе нам камінця. - Бандит зловтішно посміхнувся, уявляючи, як хлопець буде пектись гарячим алмазом.

- Справді! Адмірале, ти геній! Машина все одно згоріла, а малий буде нашим носієм.

- Біжи, хапай сопляка, та хутко, бо «Джип» зараз вибухне й усім нам буде гаплик.

Зуб швидко побіг до хлопця і став відтягати його від вмираючого звіра.

-    Бери алмаз у руки й побігли!  - Грізно рявкнув на хлопця головоріз.

- Сам бери, громило проклятий! – визвірився заплаканий Миколка.

Зуба пересмикнуло, обличчя налилось люттю, від чого червоний шрам випнувся і скривлений зуб виліз із-під верхньої губи. Він підскочив і сильно вдарив хлопця.

Той скрикнув від болю. Ще декілька тумаків посипалися на голову.

Миколка, пересилюючи біль і образу, вирішив підкоритися. Головне «Камінь» буде в нього, а там він зуміє втекти й відомстити громилам.

Хлопець розтер

1 ... 52 53 54 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Примари Пустомитського болота», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Примари Пустомитського болота"