Читати книгу - "Право на другий шанс, Тая Смоленська"

Артем

Їхати додому не було ніякого настрою. Слова Романа щодо моєї схожості з Анею, як ніж по серцю. Хотілося б щоб дочка Поліни і справді на мене схожа була. Щоб моє прізвище носила і кров моя в ній текла.

Але, на жаль, Поліна дівка видна, варто було мені відвернутися як відразу ж мужика іншого знайшла і дитина вийшла відразу. Не те що зі мною.

Я не говорив їй жодного разу, але проблема була в мені. Знав, що це було жорстоко, адже Поля себе звинувачувала в тому, що у нас немає дітей, проходила всякі курси лікування, пила вітаміни, але так само я знав, що варто їй сказати істинну причину того, чому вона все ще не вагітна - як почнуться сльози, переживання, нескінченні клініки, зашпигає мене пігулками.

Ну, і ще моє чоловіче самолюбство не дало мені розповісти їй про мою проблему.

Тому я все вирішив зробити по-тихому. Лікувався, в надії що ось-ось і у нас теж з'явиться малюк.

Як виявилося - даремно. Дитину у нас з Поліною так і не вийшло зачати. А після розлучення я взагалі закинув лікування. Якось перегорів. Та й звик уже до такого життя, діти мені ні до чого.

Так я вважав, поки не побачив Поліну з донькою на руках. І знову в минуле повернувся. Де ми були сім'єю. Можливо, вона мужика на стороні завела саме через те що зі мною у неї не було дітей?

Хрін їх зрозумій цих баб. Ось що їм потрібно?

Аліса теж хороша. Вирішила, що може командувати мною і вертіти як захочеться. На пару з моєю матір'ю. А мені їх плани вже поперек горла стоять. І бачити нікого не хочеться. У будинку то ремонт в черговий раз, то меблі всі змінює. То без попередження летить на відпочинок, а я приходжу в порожній будинок після роботи і в холодильнику зіпсований йогурт замість вечері знаходжу.

Дістало все. Хочеться спокою і тиші. І Поліну чомусь поруч, не дивлячись на те як сильно я злий на неї.

Я глушу мотор на під'їзній доріжці. З вікон будинку ллється світло. Аліса в будинку. На годиннику вже майже десять вечора, годину тому вона дзвонила мені, цікавилася коли вдома буду. Сказала що на вечерю чекає. Я, звичайно, не голодний, але Аліса і кухня це настільки рідкісне явище, що мені захотілося подивитися на це. А ще дати нашим відносинам другий шанс.

Уживаються ж люди якось? Чи ні?

По дому розноситься аромат їжі, стіл накритий, Аліса сидить на дивані в сукні і потягує з келиха біле вино.

- У нас якесь свято, а я забув про нього? - питаю я, спостерігаючи за тим, як Аліса піднімається з дивана і виляючи стегнами направляється в мою сторону.

На її обличчі застигла спокуслива посмішка. Вона взагалі дуже красива дівчина, і в мене, як у будь-якого нормального мужика, при першій зустрічі з нею три роки тому затверділо в паху. Я довго витріщався на її дупу і тонку талію, розуміючи в той момент що саме штовхає мужиків на зраду дружинам.

- Хіба потрібен якийсь особливий привід, щоб приготувати вечерю для коханого чоловіка? - муркоче вона, обвиваючи мою шию своїми руками.

В будь-який інший ситуації мені була б приємна її увага, я б і про їжу напевно забув і відразу накинувся на дружину, але не після того як в моє життя знову увірвалася Поліна.

З нею я відчував себе затишно, по-домашньому, з нею можна було б навіть не розмовляти, просто мовчати. Ностальгія за минулим всі ці дні не покидала мене. А після того як я нарешті добрався до її тіла, відчувши справжнє первісне бажання - власна дружина остаточно втратила для мене інтерес, поступаючись колишньій. Тій, кого я повинен був ненавидіти, а не бігти за першим покликом на допомогу.

Аліса лише красива обгортка. Поліна - смачна начинка і хочеться отримати насолоду від якомога довше.

- Мий руки і сідай за стіл, вже все готово. Я замовила в «Де Маро» страви з морепродуктів, вони відмінно підійдуть під вино, яке нам презентував губернатор минулого місяця. А за вечерею поговоримо, у мене з'явилося кілька ідей, але не будемо поспішати.

- Ага, одну хвилину, - киваю їй, відчіплюючи від своєї шиї її руки.

Я сідаю за стіл, але до їжі не торкаюся. Наповнюю склянку віскі і повільно п'ю, спостерігаючи за своєю дружиною. Розглядаю її, наче вперше бачу, і подумки порівнюю їх з Поліною.

Одна блондинка, інша брюнетка. Одна любить вечірки і галасливі місця, друга з дому б не виходила. Одна читає лише стрічку в соціальних мережах, друга - вишукує нові рецепти до вечері. Хоча, звичайно, за час що ми не бачилися з Поліною, вона могла стати зовсім іншою людиною.

Раптово я розумію, що якою б гарною і молодою була Аліса, а до Поліни мене тягне більше. Завжди тягнуло. Всі ці три роки без неї, ніби й не жив зовсім.

Після розлучення спочатку сердився на неї і на те лайно, що звалилося на голову так раптово. Поривався прикінчити її коханця разом з нею і ледве придушив у собі цей порив.

Потім змирився з ситуацією і намагався своє життя перебудувати, налагодити заново, комусь щось довести, а потім і зовсім загруз в рутині. Насилу тримався, щоб не наказати своїм людям знайти колишню дружину і рвонути до неї, щоб в очі їй подивитися. Щоб запитати чи щаслива вона тепер. І зрозуміти що ні. Це б порадувало мене. Шалено.

Дуже хотілося щоб життя у неї без мене не вдалася. Але Поліна не виглядає людиною, у якої якісь проблеми. Крім Миколи, звичайно. Але це дрібниці.