Читати книгу - "Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська"

- Хвилювалася перед виступом чи знову сиділа над посібником з іпотерапії? – таки підіймає моє обличчя долонями.

- Це ж діти, - хапаюся за можливість перевести розмову, - не впевнена, що тижня навчання буде достатньо, - я й справді хвилююся. Після нашого повернення має бути ще декілька занять. Не усі коні добре ладнають з дітьми.

- У тебе все вийде, - лишає ніжний цілунок на кінчику носа. – Пішли займемо задні місця, тому що я не обіцяю декілька годин тримати руки при собі, - підморгує, швидко відсторонюється та перехоплює мою руку, тягнучи вглиб салону автобуса.

   Займаємо місця в останньому ряду. Адам пропускає мене до вікна, а я намагаюся поводитися максимально органічно, адже соромно зізнатися, що таким видом транспорту я подорожую вперше. Батько наполягав, аби я їхала з водієм, але не зовсім переконливий аргумент, що всі учасники мають їхати разом з викладачем – на диво подіяв.

- Побуду твоєю подушечкою кілька годин. Поспи. У нас плани на вечір, тому набирайся сил, - майже шепоче, вкладаючи мою голову на своє плече.

- Які плани? – з цікавістю запитую.

- Так я тобі й сказав. Побачиш. Спи.

   Автобус за декілька хвилин плавно рушає. Я знімаю куртку і кросівки, підтискаю під себе ноги та вмощую голову на Адамові коліна. Від лагідних дотиків до мого волосся та спини очі самі прикриваються і я поринаю у безтурботний сон. Вперше за останній тиждень.

Адам

   Відчуваю долонею, що лежить на талії Каміли, рівне дихання. Акуратно вкриваю її своєю курткою та знову починаю перебирати довге волосся. Ніколи не помічав за собою якогось фетишистського нахилу, та з нею все інакше. Спокійна зовні та навіть не уявляє сама, що всередині – вона справжнісінька лава, яка видає себе лише рудими хвилями, які розсипаються по плечах. Вона навіть не усвідомлює, що коїть зі мною… Спалює заживо, а я піддаюся. Наче стихія, зносить усі бар’єри, які будував останні роки, а я лише переступаю уламки та мчу їй назустріч, знаючи, що для мене це може стати кінцем.

   Після візиту до Олега та Саші у ній щось змінилося. Поцілунки стали довшими, обійми міцнішими і її погляди… Вона, наче, у відчаї. Ніби кожен дотик чи погляд може стати останнім. Як приречені на смерть намагаються зробити за відведені дні усе, що не встигли за життя… Я таки дізнаюся, що відбувається з моєю дівчинкою, але більш за все хочу почути правду від неї, тому переступлю через себе і дам їй час.

   Сам не помічаю того моменту, коли засинаю. Не знаю скільки минає часу, коли відчуваю дотики до шкіри на животі. Тонкі пальчики пробралися під джемпер і болісно повільно рухаються вниз, обмальовуючи кожен рельєф. Намагаюся не видавати себе збитим диханням. Цікаво, наскільки вистачить її сміливості.

    Наступне, що відчуваю – гаряче дихання та легкий дотик губами біля поясу джинсів. Чорт… Здригаюся та перехоплюю руку Каміли, котра поповзла вгору до грудей.

- І що ти задумала? – різким рухом всаджую її на сидіння.

- Розбудити тебе, - лукаво посміхається та знову запускає руку під мій одяг, проводить долонею по грудях та спускається вниз, зупиняючись цього разу на блискавці. – Тут нікого немає, - нахиляється та всмоктує шкіру на шиї, розганяючи сироти тілом та пришвидшуючи пульс. Збуджуюся до межі і зовсім не намагаюся з цим боротися.

- Обіцяєш не шуміти? – хапаюся за залишки здорового глузду, прикриваючи нас курткою. Мені байдуже, а Каміла потім палатиме від сорому, якщо нас почують.

- Обіцяю. Тільки давай мені підказки, - прикриває очі, коли запускаю руку під її кофтинку та прокручую тугий сосок через тонку мереживну тканину. Більше всього хочу зараз обхопити його губами та смоктати під її солодкі стогони.

- Тобі не потрібні підказки, - забираю руку з її грудей, розстібаю штани, трохи приспускаючи, та кладу руку Каміли на кам’яну ерекцію поверх боксерів, одночасно припадаючи до її шиї. Сам пробираюся рукою у її штани. Пальці огортає гаряча волога. Чорт… Здається, і кількох рухів її руки на моєму члені вистачить, щоб дійти до фіналу.

   Розмазую пальцями її збудження по вологих складочках та в наступну мить відчуваю, як гарячі пальці стискаються на моєму члені під тканиною білизни. Завмираю, намагаючись усвідомити, що ті розряди, які котилися хвилями по всьому тілу, мені не здалися. Її рука несміливо починає ковзати вгору й вниз, поки мої рухи зупинилися.

- Тобі не подобається? – по-своєму розуміє мою заминку.

- Навіть не уявляєш як, не зупиняйся, - накидаюся на її губи та поглинаю з усією жадібністю. Спускаюся нижче та вводжу у неї середній палець, притискаючи великий до клітора. Повільно рухаюся всередині, розтираючи чутливу точку круговими рухами.

   Коли відчуваю, як ритмічність рухів її руки пришвидшується, а таз рухається назустріч моїм пальцям – розумію, що вона зараз вибухне. Пах охоплює приємним поколюванням. Не хочу, аби це припинялося, тому сповільнюю рухи, в надії розтягнути задоволення, та не враховую, наскільки Каміла нетерпляча. Відповіддю мені стає міцна хватка на члені та швидке ковзання руки. Чую глухий стогін у губи та ритмічні скорочення під пальцями, від чого сам втрачаю контроль. Очі засліплює білими плямами, а у вухах дзвенить, поки усе тіло трясе від отриманого задоволення.

  Каміла

- Хана… Здається, я бачив світло в кінці тунелю, - шепоче, віддихуючись.

   Виймаю руку з його білизни і лише тоді розумію, на що його спровокувала.

- У мене є серветки, - тягнуся до рюкзака, який висить на спинці навпроти та намагаюся розкрити блискавку. Руки досі тремтять. Простягаю йому упаковку та знаходжу сміливість підняти погляд. Адам розтягнувся на сидінні та посміхається, як ласий кіт, заперечливо хитаючи головою.

- Прибирай те, що накоїла, - здається, навіть у темряві салону видно мої палаючі щоки.

- Хочеш, щоб я померла від збентеження? – пищу у відповідь.