Читати книгу - "Дівчина друга. Притворись моєю, Єва Скайлер"

Яна                                                                                                 

 Дивлячись на Дениса, який накладає мені їжу, я вперше замислилась, а чому ми взагалі почали зустрічатись? Чому почали жити разом?                            

 Повсякденний побут, навчання і танці настільки мене поглинули, що я зовсім перестала аналізувати те, що відбувається. Все як у тумані. А тепер я почала розуміти, що мені просто було зручно.                                

 Винаймати квартиру на двох реально дешевше, мені не дуже хотілося обтяжувати батьків, які й так платили величезні гроші за престижне навчання. Працювати вони заборонили. І я розумію чому. Я маю добре вчитися і потрапити на практику закордон. І я це роблю. Я вся віддавалася навчанню і танцям, а Денис… не заважав.                                                                                  

 Хлопець поставив переді мною чашку і сів навпроти.   

 Ми познайомилися навесні. В той же час, що й зараз. Тоді в університеті проходив конкурс краси. Я брала в ньому участь, хоча, якщо чесно, то навіть і не очікувала зайняте хоч якесь місце. Мені таке взагалі не дуже подобається, але, по-перше, подруги взяли на слабо, а по-друге, там був грошовий приз.                                         

 І коли в кінці оголосили, що я зайняла перше місце, то моєму здивуванню не було кордонів. Мене викликали на сцену в актовому залі, нагородили якоюсь короною, подарували квіти, дали гроші в конверті і попросили оголосити промову. Це був жах.                                             

 Я не знала, що говорити, а придумати не могла, бо ще не відійшла від шоку, тому швидко подякувала всім за те, що проголосували за мене, і пішла зі сцени.                

 Після цього до мене неочікувано підійшов Денис, також подарував мені квіти та дуже підтримав, сказавши, що мій виступ на сцені був милий, і запросив в кафе, а я неочікувано для самої себе погодилась. Хоча ми й до того бачились, тому що вчилися в одній групі в університеті, але раніше здавалося, що один одного взагалі не помічали, і за декілька років навчання разом навіть ні разу не розмовляли одне з одним.                                                                                            

 Після цього ми просто подружилися і почали деколи проводити час разом. Вечорами разом відвідували кафе, він часто забирав мене з танців, деколи їздили до нього додому грати приставку, їли піцу, веселилися, жартували одне над одним. Він постійно брав мене з собою, коли ходив з друзями в клуб.                                   

 В якийсь момент, здається, після чергової вечірки, коли ми сильно випили, я запропонувала Денису переночувати в мене, щоб далеко не їхати, тому що він тоді винаймав квартиру майже на кінці міста, а я цю ж, в якій ми зараз живемо, але платила сама. А потім все якось закрутилося, і ось ми вже пара.                                 

 — Скажи… — помішуючи цукор у чаї, сказала я. — Чому ми почали зустрічатися?                                                          

 Денис здивовано моргнув, але раптом проковтнув.      

 — Ти теж думав про це? — усміхнулася сумно, здогадавшись. — Ми майже не говорили про почуття, про кохання, коли ти так просто «позичив» мене Максу, то я вже тоді підсвідомо почала себе про це запитувати. Почала сумніватися. Але все ніяк не могла сформулювати свої думки. То одне, то інше. Але ж ти не думаєш, що це нормально?                                                

 — Яна… — обережно промовив він, винувато усміхнувшись. — Я все хотів поговорити з тобою, але ніяк не міг наважитися і зізнатися… Ні, я не зраджував тобі!  — вигукнув, побачивши мою підняту брову, і усміхнувся. — Насправді мені завжди подобалися ніжні та спокійні дівчата, які із задоволенням носять елегантні сукні та туфлі. Я все думав, що зможу тебе змінити, прищепити любов до романтики та гарних речей. Я чекав від тебе те, що ти мені дати не могла. Я сердився і не розумів, чому ти не змінюєшся. Це так безглуздо і егоїстично з мого боку.                                       

 Взяла чашку і ковтнула чаю. У горлі пересохло. Ще давалася взнаки слабкість.                                                     

 Денис простяг руку і торкнувся моєї.                                  

 — Зовсім недавно, зустрівши одну дівчину, я задумався і зрозумів, що я весь цей час ставився до тебе як до друга, з яким можна не лише пограти в приставку, а й переспати.                                                        

 Я аж подавилася, піднявши здивований погляд.            

 — Пробач, — винувато промовив хлопець.  — Знаю, що прозвучало грубо, але це правда. Це не любов. Такі стосунки ні до чого не приведуть.                                         

 Хмикнула, закусивши губу і шумно видихнула.                

 — Добре, що ми зрозуміли це зараз, а не коли у нас була б дитину і десять років прожитого життя за плечима. Нам всього двадцять два, вважай, нічого не втратили…                                                                                     

 — Що ж... — сказав Денис, чухаючи потилицю. — Але мені дуже соромно за свій егоїзм і малодушність. За те, що практично використовував тебе, хоч і сам до кінця не розумів, що це роблю.                                                         

 — Обидва молодці, — усміхнулася криво. — Я не хотіла помічати елементарних речей, мені самій було просто зручно. Але справжньої любові між нами ніколи не було. Мабуть, і змінюватись тому я й не хотіла.               

 — Ти й не повинна… — підтримав Денис. — У тобі все добре, це просто я дурак був. Тебе полюблять, таку яка ти є. Вибач, що пробував тебе змінити.                                

 Я усміхнулася і на душі не шкрябали так звані кішки. Мені лише було трохи шкода. Шкода себе. Нас. Шкода, можливо, втрачений час. Але, з іншого боку, я нічого не втратила. Ми обидва вчасно прийшли до тями і відверто поговорили. Напевно тому, що з нас получились все ж таки хороші друзі.