Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

— Ми ж спимо, адже так? — спитала Керол.

Без вагань я запевнив її, що спимо, хоча все б віддав, аби поряд був дон Хуан, щоб запевнити в цьому ж мене.

— Чому ж я така налякана? — спитала вона мене, наче я був здатен раціонально це пояснити.

Не встиг я сформулювати власну думку з цього приводу, як вона відповіла на своє питання сама. Сказала, що лякає її усвідомлення на тілесному рівні того, що сприйняття — це всеохопна дія, коли точку збирання нерухомо закріплено в одному положенні. Вона нагадала мені те, що казав нам дон Хуан: влада, яку має над нами повсякденний світ — наслідок того, що наша точка збирання лишається нерухомою у своєму типовому положенні. Ця нерухомість і робить наше сприйняття світу таким всеохопним і нездоланним, що ми не в змозі його уникнути. Також Керол нагадала мені іншу річ, яку казав нагваль: коли ми хочемо зламати цю всеохопну силу, все» що нам треба, це розсіяти туман, тобто змістити точку збирання власним наміром.

Я ніколи до кінця не розумів, що мав на увазі дон Хуан — до тієї миті, як мусив перенести свою точку збирання до іншої позиції, аби розсіяти туман цього світу, що вже почав поглинати мене.

Не кажучи більше ні слова, ми з Керол підійшли до вікна й визирнули назовні. Ми були в селі. Місячне сяйво відкривало якісь невисокі, темні контури житлових споруд. За всіма ознаками ми були в якомусь підсобному приміщенні чи фермерській клуні або ж у великому сільському будинку.

— Ти пам’ятаєш, як лягав тут спати? — спитала Керол.

— Майже пам’ятаю, — відповів я, і це була правда. Я сказав їй, що мушу боротися за те, щоб втримати в голові образ її готельного номера як відправної точки.

— Я мушу робити так само, — сказала вона наляканим шепотом. — Я знаю, що якщо ми відпустимо цей спогад, то ми мерці.

Потім вона спитала, чи не хочу я, щоб ми покинули цю клуню й вийшли надвір. Я не хотів. Моє побоювання зробилося настільки гострим, що я не здатен був вимовити це вголос. Я міг лише подати їй сигнал головою.

— Це так правильно з твого боку — не хотіти надвір, — сказала вона. — У мене відчуття, що якщо ми покинемо цю халупу, то ніколи не повернемося назад.

Тієї миті мені спало на думку, що нас помістили всередину крихкої клітки. Будь-що, як-от відчинення дверей, могло порушити крихкий баланс тієї клітки. Щойно я подумав про це, ми обоє відчули той самий імпульс. Ми скинули одяг, наче від цього залежали наші життя, потім скочили на високе ліжко без допомоги драбини з мішків, аби лише наступної миті зіскочити назад.

Очевидно було, що ми з Керол в одну мить усвідомили те саме. Вона підтвердила моє припущення, сказавши:

— Усе, що ми використовуємо з цього світу, лише послаблює нас. Якщо я стою тут гола, подалі від ліжка і від вікна, то без жодних проблем пам’ятаю, звідки я. Але якщо я лежу в тому ліжку, чи вдягнена в цей одяг, чи дивлюся з вікна, мені кінець.

Ми довго стояли в центрі кімнати, збившись докупи. Дивна підозра почала ворушитися в моїй голові.

— Як ми збираємося повернутись до нашого світу? — спитав я, очікуючи, що вона знає.

— Повернення до нашого світу відбудеться автоматично, якщо не дамо утворитися туману, — сказала вона тоном провідного авторитету, що було її характерною рисою.

І вона мала рацію. Ми з Керол прокинулися водночас у ліжку в її номері в готелі «Реджис». Ми знов були у світі повсякденного життя, це було настільки очевидно, що ми не ставили питань і не робили зауважень. Сонячне світло майже сліпило нас.

— Як ми повернулися? — спитала Керол. — Чи, радше, коли ми повернулися?

Я гадки не мав, що сказати чи що подумати. Я був надто ошелешений, щоб робити припущення, а нічого іншого я не міг.

— Гадаєш, ми щойно повернулися? — наполягала Керол. — Чи, може, цілу ніч тут проспали. Подивися! Ми голі. Коли це ми скинули одяг?

— Ми скинули його в іншому світі, — сказав я і сам здивувався звуку власного голосу.

Моя відповідь, здається, спантеличила Керол. Вона безтямно подивилася на мене, а тоді на власне голе тіло.

Нескінченно довгий час ми сиділи нерухомо. Здавалося, нам обом бракує волі. Але потім геть зненацька в нас обох одночасно виникла та сама думка. За рекордно короткий час ми вляглися, вибігли з кімнати, спустилися на два прольоти сходів, перебігли вулицю й кинулися до готелю дона Хуана.

Задихаючись надміру й з незбагненних причин — адже перед тим не докладали справжніх фізичних зусиль — ми по черзі пояснювали йому, що зробили.

Він підтвердив наші припущення.

— Те, що зробили ви вдвох, було, мабуть, найнебезпечнішим з усього, що можна собі уявити, — сказав він.

Звернувшись до Керол, він повідомив їй, що наша спроба завершилася водночас повним успіхом і повним провалом. Ми успішно перемістили наше усвідомлення повсякденного світу до енергетичних тіл, здійснивши подорож у своїх фізичних подобах, проте не зуміли уникнути впливу неорганічних істот. Він казав, що звичайні сновидці переживають увесь цей маневр як серію повільних переходів і мають виголосити свій намір скористатись усвідомленням як елементом. У нашому випадку ми обійшлися без усіх цих кроків. Через втручання неорганічних істот нас двох буквально вкинуло до смертельного світу з найжахливішою швидкістю.

— Не ваша сукупна енергія дозволила здійснити цю подорож, — продовжував він. — Це зробило щось інше. Навіть підібрало для вас відповідний одяг.

— Хочете сказати, нагвалю, що одяг, ліжко, кімната виникли лише тому, що нами керували неорганічні істоти? — спитала Керол.

— Можеш не сумніватися, — відповів він. — Зазвичай сновидці — просто спостерігачі. Ваша подорож обернулася тим, що ви вдвох дістали місця в першому ряду й зазнали прокляття прадавніх магів. З ними сталося точнісінько те саме, що й з вами. Неорганічні істоти забрали їх до світів, з яких вони не могли повернутися. Я мав би здогадатись, але мені навіть на думку не спало, що неорганічні істоти перехоплять ініціативу й спробують розставити ту саму пастку для вас двох.

— Хочете сказати, вони хотіли утримати настам? — спитала Керол.

— Якби ви вийшли з тієї комори, ви б зараз безнадійно блукали в тому світі, — сказав дон Хуан.

Він пояснив, що, оскільки ми ввійшли до того світу у своїх фізичних подобах, наші точки збирання були так непорушно закріплені в положенні, заздалегідь обраному неорганічними істотами, що це викликало певного роду туман, який стирав будь-яку пам’ять про