Читати книгу - "Чортівка на виданні, Крістіна Логоша"

— Фея, яка звернула тебе до собаки, не шукатиме якогось кота. Ось ще — у розкритій долоні з'явилася стрічка із золотистим медальйоном. Я нахилилася до кота і пов'язала її навколо його шиї, — тепер ти є улюбленцем Елли де В'єр.

— Мій? — здивувався Даніель.

— А чий же? Відважний — улюбленець Елли де В'єр, жінки, якою симпатизує сам король. Це найкращий захист.

— Як же це принизливо бути котом, коли стільки часу прожив у тілі собаки!

— Було б гірше, якби вона зробила тебе жінкою, — сумно сказав Даніель, і я не втрималася від усмішки.

Після кількох хвилин самоти в наше крило стали приходити слуги: королівські швачки знімали мірки для нового гардеробу, покоївки питали, чи не потрібна їхня допомога, з кухні прийшли поцікавитися нашими смаковими уподобаннями. І навіть рудому коту приставили лакея, в обов'язки якого входило годувати тварину і вигулювати на повідку, чим відважний був вкрай незадоволений. Лише ближче до півночі паломництво до нашого будинку припинилося, і я влаштувалася на балконі у затишному кріслі поруч із маленьким кавовим столиком. З голови не виходив Брієр. Ні, з ним треба щось робити, інакше я можу сильно постраждати.

На столику стояло блюдце, в яке я налила трав'яний напій. Це, звичайно, не бронзова страва для заклику помічниці, але якось треба пристосовуватися.

— Звали, міледі де В'єр? — здивовано розглядаючи блюдце, спитав кістяний звір.

— Вимушені заходи. Вибач. Мені потрібно, щоб ти знайшла місце з дуже сильним магічним захистом. Її наклав відьмак, ця магія має бути помітною. Можливо, це його будинок або інше місце, яке він відвідує досить часто.

— А точнішої інформації немає?

— Ні. Але ми шукаємо його схованку. Місце, де може бути душа Сардинії.

***

Принц сидів на кутій лавці, тримаючи невелику шестиструнну гітару. Він витягував з неї огидні звуки, але це не бентежило учасниць відбору. Лусінда та ще одна фея сиділи поруч, мрійливо зітхаючи, зображуючи захоплення талантом Монті. Поруч на землі влаштували ще чотири дівчини.

Я невдоволено поглядала на всі боки. Вчора мені не вдалося поговорити з принцом, а сьогодні до нього не підступитись. Увечері він повинен виключити п'ятьох конкурсанток, і я переживала.

— Огидно грає, — сказала Амалія Россі.

З конкурсанток вона мені подобалася найбільше. Костяна діва казала, що думала і абсолютно не намагалася сподобатися принцові. Мені здавалося, що вона бере участь у відборі лише для того, щоб насолодитися спілкуванням та можливістю побувати у палаці. На відміну від мене, Амалія не переживала, вона знала, що тільки самогубець може викинути з відбору учасницю, яка складалася в гільдії, яку боїться майже все королівство.

— Мені також не подобається.

— Зате інші не поділяють нашої думки.

Принц смикнув струну — ріжучий дзвін викликав хвилю фальшивих оплесків.

— Гадаю, їх не врятує. Майже всі поїдуть сьогодні ні з чим, — сказала Амалія.

— Робите ставки? Звідки такі прогнози?

— Я старша за вас, дитинко, і вже не раз бачила відбори, навчилася визначати, коли чоловікові жінка справді подобається.

— Мізріель! Як вам моя музика? — гукнув мене принц, зневажаючи інших.

— Просто дивовижно, Ваша Високість! — від моєї відповіді Монті розцвів від щастя. Амалія Росія хитро посміхнулася і поплескала мене по плечу.

Поява Брієра наприкінці алеї не віщувало нічого доброго. Навіть Сардинія, що вигулювала на повідку Відважного, тривожно подивилася на мене.

— Міледі де В'єр, чи можна з вами поговорити? — Офіційно звернувся до мене відьмак.

— Ні. Не можна, я зайнята.

Тяжко зітхнувши, відьмак продовжив:

— А коли можна поговорити з вами? У мене особисте доручення короля щодо вашої делікатної ситуації з шахраями.

— Я зараз справді зайнята. Я ж не можу пропустити виступ Його Високості.

— Зрозумів. Підійду пізніше, — крізь зуби процідив Себастьян і, вклонившись, пішов туди, звідки з'явився.

— Ви вмієте зачаровувати чоловіків, Мізріель, — сказала кістяна діва, яка стала свідком нашого діалогу.

— Я не спеціально, воно саме якось виходить.

Після відходу Себастьяна я, залишивши принца музикувати далі, пішла доглянутими доріжками саду, обмірковуючи, як вчинити, якщо ввечері мене викинуть з відбору. Я хотіла вірити, що подобаюся Монті, але знаючи, який тиск чинять Брієр і Хрещена Фея, мої шанси залишитися у відборі були невеликі. Я зовсім не помітила, як відійшла від інших, і все далі поглиблювалась в сад.

— Сподіваюся, зараз вас нічого не відволікає від розмови? — несподівано з’явився поряд зі мною Брієр.

— Ви мене переслідуєте, Себастьяне?

— Навіщо мені переслідувати те, що саме йде до рук? — парирував відьмак.

— Як некрасиво, — не стримала я образи, — ви мстивий, брехливий тип, містер Брієр. Бажаю вам удачі в затриманні самого себе, і розмовляти з вами я більше не збираюся.