Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

Еркісія не витримав. Він поспішав, рангом у кілька разів перевищував нахабу, а на додачу Херцбрудер, червоний від гніву до кінчиків вух, готовий був влаштувати непотрібну бійку. Перш ніж лісничий встиг заговорити, монах витягнув інквізиторську печатку, яка зазвичай справляла на співрозмовників електризуюче враження.

– Чи вистачить слова чиновника Священної Канцелярії в якості доказу? – тихо спитав він.

Як він і очікував, ефект був негайним. Інтендант почервонів, потім зблід, потім скочив на ноги і низько вклонився.

– Ваша ясновельможносте, прошу вибачення...

– Пробачення прийняте, – холодно відповів Еркісія. – А тепер заплатіть цій добрій людині належні гроші, бо ми поспішаємо в дорогу.

– Так, звичайно, вже... – пробурмотів той, тремтячими руками відкриваючи невеличку скриньку, яку витягнув з-під бюро. – Вибачте... Архів згорів... Різні люди приходять сюди по гроші... Дуже різні... Ніяких гарантій... Але, звичайно, слово вашого превосходительства... Я перевірю... Райс... Премія в розмірі флорина, будь ласка, негайно... Фрідріх! Передайте пану Йоахіму... Пробачте, як його прізвище? Херцбрудеру виплачується флорин... ні, два флорини винагороди за наведення порядку на шляху до Нюрнберга... Будь ласка, і ось гроші....

– Дякую, – відповів трохи розгублений іспанець, якого завжди дико веселили ознаки паніки, що їх виявляли ті, кому він представлявся інквізитором. – З Богом, отче інтендант, з Богом.

– Чи Його Високопреосвященству щось потрібно? Житло? Я, мабуть, повідомлю його ясновельможності єпископу, що його ясновельможність....

– Нема потреби. Ми проїздом. З Богом.

– І з Духом Святим!

Щойно вони вийшли з кімнати, Еркісія подумки вирішив, що вся ця сцена не варта двох флоринів, але Херцбрудер, схоже, вважав інакше. Прямо на порозі він поклав одну золоту монету в мішечок, зав'язавши його на три вузли, а другу засунув у халяву черевика. Коли іспанець згадав про бідну хатину стрільця, йому стало трохи соромно. Для його супутника це був еквівалент чверті річного доходу. Як мінімум.

Лише після того, як гроші були отримані, лісничий пильно подивився на домініканця сталевими, проникливими очима.

– Ні, – він нервово погладив свої русяві вуса. – Але ви не вважали за потрібне згадати, що ви слідчий колегії. А ще кидаєте чари... Ваша милість здається мені все більш підозрілою особою, – додав він просто.

– Це не чари. І говорите тихіше. Стіни мають вуха. Ходімо.

Через чверть години, коли вони вже спустилися з замкового пагорба, стрілець все ще тримався трохи осторонь і мовчав, але в той же час не зводив очей з Еркісії. Монах відчув, що ситуація, яка склалася хвилину тому, поставила між ними бар'єр, який міг би змусити Херцбрудера відповісти – недарма всі бояться інквізиції, і єретик мав на це вагомі підстави. Домініканець відчув, що мусить прояснити цю справу, хоча б побіжно.

– Послухайте, Херцбрудер, – досить різко сказав він. – Не стріляйте в мене очима, як в звіра в лісі, бо я не олень і не дикий кабан. Але й не вовк і не ведмідь. Не бійся, я не інквізитор на дійсній службі, в моєму випадку це титул... побічний. Я не затягну тебе перед колегію, не посаджу в залізну діву, не припікатиму п'яти, взагалі нічого тобі не зроблю, і подбаю про те, щоб ні в кого іншого не виникло бажання або можливості це зробити. Я ношу з собою цю печатку, тому що вона багато чого полегшує, але ти, напевно, помітив, що переслідування єретиків і чаклунів стоїть дуже низько в моєму списку пріоритетів.

– І саме це, - вкинув свій гріш блондин, - робить тебе таким диваком, що й невідомо, чи слухати