Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya 📚 - Українською

Читати книгу - "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель" автора with love anellaya. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 94
Перейти на сторінку:

-Що ж.- Ніко торкнувся свого волосся.- Його вже немає багато століть і навряд чи колись ще з’явиться. 

-Дуже шкода.- Привид перевела погляд на ліс.- Дякую, що звільнив мене від покарання Ши.- Вона закружляла навколо залишків статуї і зникла у плакучих вербах. Та її голос ще на хвильку затримався в повітрі. – Якщо ти здатний пробудити цю величезну любов, ти не такий, яким вони тебе вважають. Врешті, саме нею ти врятував мене.

   Ніко впав на землю, тримаючи у руках ключ. Останні слова відьми крутилися в його свідомості ще довго. У них була закодована правда, яку я розповім згодом. Святий виснажено зітхнув, навіть спершу не зрозумівши, що очі налилися сльозами. А гілки верби постійно намагалися схопити когось із них і затягнути до лісу. 

-Ніко…- Тихо мовила Бель, підійшовши до нього.- Треба іти до сходів.

-Я…- Його вологі очі повільно заплющилися.

-Ніко?- Вона опустилася над ним, прагнучи повернути його до тями, але все було марно.

-У мене є ідея!- Вигукнула Лелейн, роздивляючись свій Ксифос. 

-Як добре, що це не моя ідея.- З полегшенням сказав Вієро. 

-Я позбавлю себе, Вієро і Ніко фізичних оболонок і гілки не зашкодять нам.- Вона перевела погляд на Мірабель.- Ти єдина, хто здатна протистояти цим клятим гілкам. Тому ми заберемо Ніко, а ти відчиниш двері. Гаразд?

-А хіба ми вже не душі?- Здивувався Вієро.- Я думав, наші фізичні тіла зараз лежать у Летючих Лісах.

-В цьому світі ми повноцінні.- Відповіла Лелейн.- Ми можемо торкатися усього. Тож… Мірабель, ти згодна?

-Так…- Бель не зводила очей із Святого.- Я відчуваю, як… Як ця енергія знищує мене зсередини. Мій дар відмовляється виходити назовні. Він пригнічується темрявою і я перетворююсь на посудину, повністю заповнену нею.

-Ми все виправимо, Бель.- Прошепотів Вієро.- Лише виберемося звідси…

-Добре.- Мірабель встала на ноги.- Забирайте його.

   Лелейн направила Ксифосом спершу на Вієро, потім на Ніко і в останню чергу на себе. Синє сяйво торкнулося їх, залишивши лише їх душі. Вієро провів рукою крізь залишки каміння і гілки верби, що більше не могли діяти на них.

-Чому ти не зробила цього раніше?- Здивувався Вієро. 

-Спробуй перетворити енергію верби у нейтральну.- Запропонувала йому Лелейн.

   Вієро спробував торкнутися до гілки знову, але нічого не вийшло.

-Зараз у тебе лише душа.- Пояснила Лелейн.- Твій дар не з тобою, як, власне, і його.- Вона подивилася на Святого.- Ви б точно не дістали ключ з цього каміння. 

-Тоді як ти зібралася тягнути Ніко до дверей?- Не зрозумів Вієро. Останнім часом він ловив себе на думці, що геть не розуміє світ, що звався його домом. 

-Душі торкаються до інших душ, так само як і люди у звичайному стані.- Вона нахилилася над Святим, підіймаючи його.- Єдине виключення лише у Ліафарів. Ми можемо тримати Ксифос як у фізичному тілі, так і в стані душі.

-Завжди вважав Ліафарів служителями корони Коронарних Лісів.- Зізнався Вієро.- Навіть гадки не мав, що серед вас є такі, як ти. 

-Прийму це за комплімент.- Лелейн посміхнулася.- То… Допоможеш чи…

-Так.- Вієро підняв Святого з іншого боку і вони разом потягнули його до коридору.

   Мірабель вже була біля сходів. Вона знищувала на своєму шляху вербні гілки, наближаючись до омріяної мети. На їх вершині виблискували бажані двері і вона лише упевнилася в тому, що інші теж ідуть сюди. Бель стиснула в руках ключ і подивилася на світлі сходи. «Гаразд…».- подумала вона.- «Залишилось ще трохи». Та невже? А ще три випробовування попереду це що, жарт? Вони ледь впоралися із вербним лісом. 

   Мірабель набрала повні легені повітря і зробила перший крок. Щось під її ногами тріснуло і сходинка розлетілася на дрібні частинки, наче розбите скло. Вона провалилася у темряву і в останню мить встигла зачепитися за наступну сходинку, в іншій руці тримаючи ключ. 

-Святі!- Закричала Лелейн, яка була разом з Ніко і Вієро на пів дорозі до сходів.- Що там відбувається? Куди вона зникла?

-Бель!- Гукнув до неї Вієро і не дочекавшись відповіді, подивився на Лелейн.- Поверни мені тіло. Негайно.

   Лелейн направила Ксофос на нього і те ж синє сяйво повернуло його до нормального вигляду. Вієро побіг до Мірабель, а Лелейн, втримуючи Ніко, потягнула його до сходів. 

   Бель відчувала, що зовсім скоро рука зісковзне і вона полетить у невідому темну прірву. Вона закинула ключі на сходи, готуючи себе до найгіршого, але Вієро схопив її за руку, потягнувши назад на землю. 

-Вони знущаються над нами?- Тихо сказав Вієро, коли Бель опинилася на землі.- Що сталося?

-Сходинка провалилася, як тільки я вступила на неї.- Рвучко дихаючи відповіла Мірабель.

-Тоді як нам дістатися до дверей?- Знервувався Ельф, намотуючи навколо втомленої Бель круги, аби знешкоджувати гілки. 

-Чекай, ти лишив Лелейн одну?- Стурбовано запитала Мірабель, переводячи погляд у сторону арки.

-Вона впорається.- Вієро зиркнув на ключ, що самотньо лежав на наступній сходинці.- Якщо сходи провалюються, то яким чином ми маємо відчинити двері?

-Я не знаю.- Гірко прошепотіла Мірабель.- Я вже нічого не знаю.

   Лелейн ледь дотягнула Святого до сходів. Вона втомлено гепнулася на землю біля Бель і подивилася на небо. Вієро бачив, як всі не в змозі вступити і кроку вперед. Його серце загуділо і забилося швидше ніж зазвичай. Він бачив скільки болю і страждань спричинила гра Проклятої. І це був лише початок. Він думав про те, що останнім часом все іде шкереберть і він не знає як допомогти всім: друзям, Елемстоуну, звичайним, ні в чому не винним людям. Вієро хотів помститися за брата і в той же час його вбивала сама думка про те, що вони мають захищати Розаліну, яка накоїть великої біди і честь Касаліна, який був найбільшим союзником королеви Коронарних Лісів. Від того, чи пройдуть вони ці випробовування, залежало багато хорошого, так само, як і багато поганого. І в цій ситуації не було правильного і неправильного вибору. Вієро вперше пожалкував, що не може вершити долі світів. Якщо вони не повернуться в Елемстоун, Священна Вода у Колбі знову буде втрачена, а Розаліна все одно розв’яже війну з Валентійцями. Врешті-решт, був єдиний шлях – той, в якому втрат мало бути менше. На жаль, ми часто не здатні контролювати все. Але за те, що залежить від нас і має велике значення, маємо боротися і перемогти. І в такому разі ми здатні змінити все.

1 ... 53 54 55 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "