Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"

Прудко схопивши хлопця за руку, Релі відтягнула його убік, але від цього вони наштовхнулися спинами на тих самих розбійників-бугаїв, яких облили спиртним. Тут же довелося пригинатися від їхніх ударів, ухилятись і відбігати в різні сторони по всій площі шинку.

― Гей, принцесо! Треба було сказати, що вони такі злі! Я б не наважився обливати цього вилупка!

― ЯК ТИ МЕНЕ НАЗВАВ?!! ― заволав розбійник, хапаючи в руки кухоль вина.

Релі вхопила хлопця за руку і швидко виштовхала із шинку. Опинившись на вулиці, вони важко видихнули.

― Ху-ух! Це було неймовірно! ― весело реготала Релі. ― Справжня бійка у барі!

Та тут же двері було знесено з петель! Троє розбійників вискочили з шинку, але цього разу удача обернулася проти них. Невідомо звідки просто на їхні обличчя налетіли троє воронів! Довелося відмахуватися руками, викрикуючи прокльони і матюки… один із розбійників дістав ніж, відходячи від своїх товаришів:

― Ну, все, добігалися…

Релі та смаглявий хлопець задкували на дорогу… дівчина рвучко озирнулася. В околицях більше немає воронів, а цих от-от поб’ють ці прокляті виродки. Силою думки дівчина наказала воронам летіти, а сама знову озирнулася назад. І, от же щастя! Дорогою на повній швидкості нісся великий віз із накриттям у вигляді тенту, запряжений двома конями.

― Хутчіш, сюди! ― крикнула Релі, хапаючи хлопця за руку і змушуючи застрибнути на віз.

― Ей! ЕЙ!! АНУ ВЕРНІТЬСЯ!! Браття… браття мої… ― з жахом заскиглив той розбійник, поглядаючи на закривавлені обличчя своїх товаришів.

Але Релі вже опустила шторку і виявила, що вони знаходяться у возі із безліччю скринь.

Нарешті можна було видихнути, і принцеса зробила це на повні груди. А тоді, клацнувши пальцями, запалила в руці вогник білого світла, що, від’єднавшись від її руки, поплив повітрям і зафіксувався над ними, наче світильник. Під цим світлом хлопець навпроти неї здавався іще красивішим. Він пильно вивчав її цікавими зеленими очима, волосся його трохи розпатлалось у ході бійки, але від цього, подумала Релі, він став іще харизматичнішим.

І враз дівчина зловила себе на шокуючій думці. Відколи це вона думає про такі речі???

Вмить почервонівши, принцеса подумки змусила сферу світла відійти до хлопця, щоб він не зміг побачити її помідорове обличчя.

Однак хлопець продовжував терпляче дивитися на неї. Принцеса була тендітна, маленька, і зараз, коли її одяг і волосся розтріпались, навіть дещо смішна. Від цієї думки хлопець посміхнувся кутиком рота, і спрямував погляд убік, на її сферу світла, що якраз пропливала поруч із ним. Коли ж сфера таки зупинилася поряд з Релі, освітивши її обличчя, дівчина уже виглядала як зазвичай ― миловидна легка усмішка, сяйливі очі і привітне обличчя.

― Пробач, що втягнула тебе у неприємності. Я й гадки не мала, що усе це переросте у масову бійку. Щоправда… якоюсь мірою це було навіть весело, ― ніяково відвівши очі вбік, Релі почесала пальцями скроню.

Периферійним поглядом вона бачила, як він дивиться на неї, як не відводить очей, і… все ще мовчить.

«А? Мені не слід було хапати його руку і тягнути у віз? Мабуть, він живе у цьому місті, а я ось так от поспішила. Тепер ми чорт знає де і…» ― у голові Релі вирували думки. По стукоту коліс вона зрозуміла, що вони уже з’їхали на ґрунтову дорогу, а відсутність звуків міста свідчила про одне ― воно залишалося позаду.

«Ох, як же ж соромно! Він же абсолютно незнайомий мені чоловік, а я ось так от…» ― Релі уже відчула, що просто не може поглянути йому в очі, як…

Нарешті пролунав голос загадкового незнайомця, протяжний, глибокий і сповнений всепоглинаючого спокою:

― А ти до біса гарно б’єшся, як на принцесу.

Почувши це, Релі перевела погляд на хлопця. Він сидів, все так же дивлячись просто на неї. І було в його очах щось таке… заспокійливе, тепле, знайоме.

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️
Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))