Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"

Інші відвідувачі не наважувалися вступитися за дівчину, усім їм було абсолютно байдуже, і в цьому не другорядну роль відігравало те, що вони бачили ― ці чоловіки із королівського гарнізону, а отже, лише ідіот наважиться сказати щось проти них.

Усіх їх скануючим поглядом оглянув чоловік, що сидів за барною стійкою з протилежного боку від Релі і увесь цей час читав газету. Щойно він трохи опустив її, під світло свічок потрапило його неймовірно харизматичне смагляве обличчя.

З вигляду хлопцю було років двадцять, він мав широкі чорні брови і таке ж волосся довжиною десь до рівня нижньої щелепи. На чоло елегантно спадало кілька пасем, додаючи йому неабиякого шарму і харизми. Тілобудова у хлопця була міцна, та при тому він не здавався грудою м’язів, хоча, безсумнівно, регулярно займався тренуваннями. Одяг мав звичний для міщан ― темні зручні штани, масивні черевики і вільна світла лляна сорочка із широким вирізом на грудях, закасаними рукавами до ліктя, від чого на світло показувалися його міцні жилаві передпліччя. Через плече мав пояс із закріпленим кинджалом, навколо талії ж якийсь незвичний ланцюг, очевидно, також зброю.

― То як? ― нарешті, коли Релі подали її напій, і вона трохи посмакувала, до неї звернувся один з чоловіків, що мав металеве око. ― Підеш з нами?

Він сперся на барну стійку уже із чітким натяком ― це не запитання, а наказ. Про те ж свідчило і його обличчя, на якому шкірилась усмішка з гнилими зубами, та погляд от був просто крижаним.

― Взагалі, у тебе немає вибору, лялю. Бачиш ось це? ― показав чоловік на герб Медіаносу на своєму рукаві.

І враз чоловік схопив її за руку в ділянці, де закінчувались шкіряні наручні і починалися рукави чорної лляної сорочки.

У ту ж мить хлопець, що сидів неподалік за барною стійкою і читав газету, різко її відклав. Смуглі руки стиснулися в кулаки, він напружено поглянув на Релі в оточенні п’яних головорізів. Їх назбиралося аж четверо, а ще кілька залишалися за своїм столиком, уважно спостерігаючи за подіями біля барної стійки. Хлопець кинув на них швидкий погляд, а вони на нього, мовляв «тобі це не потрібно, сиди мовчки, якщо не хочеш проблем».

Рука королівського воїна міцно стиснула передпліччя Релі, та дівчина продовжувала все так же мило усміхатись краєчками своїх пухких губ.

― Пробачте, шановні пани, та мені доведеться вам відмовити.

Сказавши це, вона миттю похолонула в погляді, змінилася просто невпізнанно! Очі втратили увесь блиск, а миловидне обличчя наповнилось крижаним спокоєм. Воїн уже зачув небезпеку, як Релі, різко викрутивши його руку, враз схопилася зі стільця, а в наступну мить перекинула його через себе!

Хлопець за барною стійкою так і округлив очі. А далі події почали відбуватися до біса швидко!

На Релі спробували накинутися інші троє, та вона, прудко ухиляючись від їхніх спроб, підставила одному підніжку, іншому скрутила руку, а третього облила напоєм із своєї склянки просто в обличчя. От тільки… то виявився не третій королівський воїн, а чоловік, що просто проходив повз. Швидко окинувши поглядом ситуацію, Релі второпала, що третій насправді уже валявся під її ногами, перечепившись через свого дружбана у спробі схопити принцесу.

Обличчя дівчини тут же сповнилося ніяковістю, вона нервово усміхнулася:

― Ой…

Чоловік, повністю мокрий від напою, однак, вибачати не збирався. Його обличчя зробилося ще більш лютим, ніж у тих воїнів-дохляків, а сам він був утричі крупнішим і…

Його моментально оточили ще шестеро таких самих амбалів. Всією групою вони так і скидалися на звичайних розбійників…

І в ту ж мить хтось знову плеснув в обличчя тому чоловікові увесь стакан свого напою.

― Ой… ― прозвучав голос смаглявого хлопця із явно награною ноткою шкодування, і Релі швидко ковзнула очима по барній стійці ― так, це той самий загадковий тип, що весь цей час читав там газету.

Та не встигла Релі подумати про те, що цей голос видався їй знайомим, як у барі розпочалося справжнісіньке мочилово. У намаганні дістатися прудких Релі і смаглявого незнайомця, розбійники перевернули стіл ще однієї компанії і невдовзі у шинку розв’язалася масштабна сутичка! Лунали крики, прокльони, матюки, а їжа й столові прибори летіли навсібіч!

Ніхто уже й не пам’ятав, хто саме був його супротивником, злість охопила усіх. Чоловіки били один одному морди, інші кидалися їжею, а треті гнали один одного трьохповерховими матюками.

А Релі, регочучи, вправно відбивалася від усіх супротивників, коли неочікувано зіткнулася спиною із тим самим смаглявим хлопцем:

― Ха-ха-аха-ах! Завжди мріяла взяти участь у справжньому побоїщі у шинку! Це так захоплююче!! ― схопивши кухоль вина зі столу поруч, вона з радістю облила якогось чоловіка, що гамселив іншого.

Розізлившись, він рвучко озирнувся, стиснув кулаки і налетів на принцесу. Та дівчина зі сміхом блискавично пригнулася, від чого чоловік тут же отримав кулаком по обличчю від когось іншого.

За мить вони обоє знову зійшлися спинами. У розпалі всієї цієї бійки і криків Релі вперше поглянула на незнайомця. Він здавався невблаганно красивим, мав шовковисте чорне волосся, широку блискучу усмішку і світло-зелені очі, що раптово зосередилися на принцесі… світ, який ненадовго зупинився для дівчини, що розглядала хлопця, різко повернувся до нормальної швидкості. Просто на них двоє чоловіків штовхали величезний дубовий стіл!