Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder 📚 - Українською

Читати книгу - "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Громовиця в Порцеляновій Чашці" автора Olha Alder. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 77
Перейти на сторінку:
20. Засушена сирна кулька

— У нас немає ні секунди спокою, щоб зробити перерву, — бурчав собі під ніс містер Едвард, йдучи попереду леді Лавінії. — Ми навіть не встигли зайти до леді Белли та отримати вибачення.

— І що для вас у цьому несподіванка? — Леді Лавінія склала руки на грудях і неохоче йшла за ним. Після певної дози принижень її ентузіазм явно знизився, проте про містера Едварда можна було сказати протилежне.

Він був сповнений рішучості та бажання якнайшвидше впіймати злочинця.

— Ходімо, чому ви зволікаєте? — Перед тим, як спуститися в трюм, Едвард обернувся й помітив Лавінію, яка стояла неподалік і хмурилася. — Леді Фейрфекс, тільки ви можете провести аналіз тіла. Прошу, ходімо...

Тепер вони трохи змінилися ролями. Дивлячись на її кисле обличчя, Едвард готувався до різноманітних відповідей, але вона раптом сказала:

— Я голодна. Не хочу йти туди на порожній шлунок.

— Ми ж нещодавно снідали й пили чай у леді Рози... — розгублено відповів він.

— Хочу їсти... Їсти, — простягла леді Лавінія, поклавши руки на живіт.

— Сиров’ялені кульки з тієї кімнати підійдуть? — розвів руками Едвард.

— Так, — її обличчя тут же посвітлішало. Вона більше не нагадувала хмару, що насувалася на корабель. — Поспішаймо, поки знову не почався дощ.

Лавінія жваво рушила до сходів, спускаючись у трюм по вологих дерев'яних сходах. Білий кринолін, що визирав з-під піднятих спідниць, торкався брудних перекриттів щоразу, коли вона ступала вниз.

— Зачекайте, — попросив містер Едвард.

— Що сталося, пане? — Лавінія зупинилася й обернулася через плече.

— Зробімо ось так... — пробурмотів він, підхоплюючи її на руки.

— Ой! — Її щоки тут же порожевіли. — Що ви робите? — доторкнувшись теплими пальцями до його вуха, прошепотіла вона. — Ви несете мене, як після весілля? Але я ж не втратила свідомість, — вона засміялася. — На відміну від вас.

Засоромлений містер Ллевеллін відразу згадав той ганебний момент, коли знепритомнів.

— У мене вік... — незграбно почав виправдовуватися він.

Під шум плескоту хвиль і її тихий сміх вони навіть не помітили, як подолали сходи й опинилися в кімнаті з чотирма дверима й п’ятьма трупами за кожною з них.

— Отже, тут, — Лавінія вказала на двері каюти лікаря, — тіло помічника кухаря, а там, — переводячи руку на двері з драбиною на найнижчий поверх, — тіло корабельного лікаря...

— Е-е... — скрипнув містер Ллевеллін. — Можу попросити вас стати на ноги? Можу? — Від напруження на його лобі пульсувала вена, і краплі поту вже проступили на шкірі.

— Боже, звісно. Ви ж старий дідусь, я зовсім забула, — Лавінія широко розплющила очі.

Коли він поставив її на землю, то, діставши з нагрудної кишені хустинку, витер чоло.

— Знаєте, леді Фейрфекс, я ще не настільки старий. Це ви — не пушинка, — відрізав він.

— Я не пушинка? — обурено ахнула Лавінія. — Я — перинка! Це все через кринолін!

— Хіба його не роблять із китового вуса, що має бути легким? — пробурчав містер Ллевеллін, не відчуваючи, що варто зупинитися, хоча обличчя Лавінії вже червоніло не від сорому, а від гніву.

— Ви хочете знати, скільки всього жінки носять на собі? Сорочка, кринолін, корсет, панчохи, підв’язки, нижня сукня, верхня сукня, верхня спідниця, корсаж, черевики, і це все в липні! — рявкнула вона.

— Хіба корсаж і корсет не одне й те саме? — збентежено уточнив він.

— Не знаю! — гаркнула Лавінія. — Мене одягає служниця, бо навіть не уявляю, як вдягатися в це все самостійно. До того ж багато леді носять зараз паньє для розширення стегон, але вони такі важкі, що я категорично відмовляюся!

— Хочете, щоб я все це зняв прямо зараз?

— З вас чи з мене?

Вони втупилися одне в одного, обидва червоні від сорому й налякані, всього на мить, але тут же відвернулися. Розмова зайшла в глухий кут і лише ввела їх у ще більше замішання.

— Поїжмо, — спробував змінити тему Едвард.

— Ви так і не відповіли на питання, — пробурмотіла Лавінія, не дивлячись на нього.

— Тоді я буду змушений на вас одружитися.

— Хіба ви цього не хочете? — Вона прикусила губу, відвертаючись.

— Хочу.

— Тоді зробіть мені пропозицію.

— Щоб ви відмовили? — огризнувся Едвард. — Я поки що не готовий до такого приниження. Навіть від вас.

— Я захищатиму ваші почуття, — Лавінія повільно повернула голову, але не наважилася поглянути йому в очі, втупившись у простір між його підборіддям і шиєю.

— Це начебто чоловіча відповідальність, — утомлено потер він скроню.

— Поїжмо, — здалася Лавінія.

У кімнаті із сухими сиров'яленими кульками було тихо й сухо, майже нічого не змінилося. Правда, з'явилася бочка з сушеним м'ясом.

— Здається, це італійське прошуто, — Лавінія взяла шматочок і відкусила. — І воно навіть не зіпсоване, — радісно оголосила вона. — Їжа завжди мене заспокоює. Я вже навіть вибачила леді Беллі її образу, — жуючи, заявила Лавінія.

— Навіть не послухаєте, якщо вона буде просити вибачення? — Едвард взяв шматочок сиру.

— Послухаю. Це природно. Щоб полегшити душу, винуватці завжди хочуть говорити. Я не триматиму зла й навіть дам пораду.

— Яку саме пораду? — Едвард дістав флягу з водою зі свого камзола й зробив ковток.

— Ви запасливий, — відзначила Лавінія. — А пораду їй дам, коли вона попросить. Це особисте, — вона підморгнула.

Вони хрустіли сиром, дивлячись на море крізь крихітне кругле віконце. Небо знову насувалося темними хмарами, а вода, закручуючись рідкими баранцями, стрімко темніла. У трюмі швидко наступав морок, лише білі сирні кульки підсвічувалися так, ніби серед них загубилися крихітні феї.

— Чому сир так світиться? — запитала Лавінія.

— Сир не світиться, він просто білий, і очі краще помічають його в сутінках.

— Ще навіть обід не настав, а вже так темно, — протягнула вона.

Після короткої паузи Едвард промовив:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 53 54 55 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"