Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder 📚 - Українською

Читати книгу - "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Громовиця в Порцеляновій Чашці" автора Olha Alder. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 77
Перейти на сторінку:

— Шкода, що корабель називається "Санта-Марія", а не "Санта-Надія", — задумливо сказав Едвард, витираючи сіль із пальців. — Остання б нам зараз дуже згодилася.

Лавінія усміхнулася, ледь опустивши кутики губ. Це був невеселий жарт. Радіти не було чому. Ще три тіла.

— Капітан сказав, що вони там, де каюта в трюмі, так?

— Так, — кивнув Едвард. — Це працівники "Китайського театру".

— Усі загинули?

— Ні, здається, господар і актриса ще живі.

— Можемо ми з ними поговорити?

Едвард знизав плечима:

— У нас є чудовий дозвіл від капітана, але чи захочуть вони говорити — невідомо.

Лавінія кивнула і відщипнула ще шматочок прошуто:

— М'ясо смачне.

— Чому ви говорите про їжу, коли ми обговорюємо розслідування?

— А що як ми помремо? Краще помирати ситими.

— Звідки у вас така філософія? Не кажіть, що у вас було голодне дитинство.

— Навпаки, дуже ситне. І тепер я боюся навіть мінімального відчуття голоду.

— Ви ж ніколи не голодували, звідки вам знати, як це? — Едвард подивився на неї.

— Ви не зрозуміли? Я навіть не хочу знати, як це.

Він кивнув:

— Ви захищаєте себе заздалегідь, щоб це не сталося. Стелите соломку, сподіваючись спати м'яко. Але така авантюристка, як ви, завжди натикається на горошини й голки. Ви ж самі до цього прагнете, — хмикнув Едвард.

— Ось тому, поки я йду назустріч пригодам, я не забуваю поїсти. Вранці не поїла, і бачите, одразу зірвалася — вас ударила, на леді Беллу накинулася, — вона сумно зітхнула.

— Точно, — він приклав тильну сторону руки до свого чола. — Я зовсім забув, що ви не снідали, тому й були голодні. Ось, тримайте. — Він подав їй флягу з водою і знову поліз до внутрішньої кишені камзола. — Це вам.

У м'якій накрохмаленій серветці лежала розрізана навпіл біла булочка з маслом і смаженим яйцем, прикрита зверху своєю половинкою.

— У вас бездонні кишені? — Не чекаючи відповіді, Лавінія зробила перший укус. — Як смачно… — пробурмотіла вона. — А яблучко ви з собою не брали?

Едвард знову запустив руку в кишеню і дістав крихітне червоне яблуко, яке можна було б і не помітити, якби стиснути кулак.

Лавінія здивовано подивилася на нього. Проковтнувши, вона запитала:

— Про каву мені краще не питати, бо ви запропонуєте пожувати гущу?

Куточок губ Едварда ледь здригнувся в усмішці:

— Ні, кави я не брав.

— І на тому дякую, — Лавінія відкусила яблуко й захрумтіла. Крапля соку впала трохи нижче її губи, і, висунувши язик, вона її злизала. — Чому ви дивитеся? — Лавінія повернула голову.

— А... Та мені теж захотілося яблука.

— Не їжте. Воно несмачне, — вона похитала головою.

— Брехня? — хихикнув Едвард.

— Так, — усміхнулася вона.

— Жадібна.

Вони розсміялися.

— Воно й справді маленьке.

— Та їжте вже. Не розпалюйте мій апетит.

Доївши, Лавінія сказала:

— Дякую. Мені було тепло.

— Тепло? — розгубився Едвард. — Але я ж вас ні краплі не зігрів...

— Тут, — вона вказала пальцем на серце. — Тут було тепло, — на її губах грала усмішка, і перлинно-білі зуби сяяли навіть у сутінках трюму.

Очі Едварда стали вологими. Невже у цієї крижаної фігури всередині був теплий вогник?

— Ну що ж, давайте… — Лавінія набрала повітря, щоб висловити пропозицію, і відчула, що не може вдихнути. — Кха! Кха! — Вона знову набрала повітря, яке наче натикаючись на перешкоду, не доходило до легень. — Кха!

Вона засопіла, намагаючись зробити вдих:

— Леді Фейрфекс..?

— Дихати… — прохрипіла вона між нападами кашлю. — Дихати… не можу... Кхе!

Задушливе відчуття застрягло десь у грудній клітці, не дозволяючи набрати достатньо кисню. Вона втягувала повітря носом, але воно не доходило до легень, ніби капсула, що сама наповнювалася повітрям, не давала йому проходу.

— Леді Фейрфекс! — Побілілий Едвард, наче висушений сир, спробував поплескати її по спині. — Леді...

— А-а… — Слова вже не виходили з її рота, лише жалюгідні хрипи, коли вона намагалася дихати. — У-у...

Навіть у темряві було видно, як посиніли її губи від нестачі кисню, а вуха почервоніли від напруження.

— Допомо… — Вона благала про допомогу, чіпляючись за рукави містера Едварда, який розгублено плескав її по спині. Але в неї нічого не застрягло в горлі. Це було десь нижче.

Розставивши ноги, Лавінія сперлася руками об коліна, зігнувшись навпіл. Через деякий час напад минув.

Вся спітніла й налякана, вона все ще боялася дихати на повні груди.

— Що з вами сталося? — Едвард присів навпочіпки перед її обличчям, намагаючись заглянути їй в очі. — Ви хворі?

— Ні... — пробурмотіла вона. — Або ж я про це не знала. Це жахливе відчуття, коли не можеш вдихнути... Я думала, що помру зараз.

— Я ж казав вам не ходити палубою в цих сукнях із відкритими плечима! І ще я казав, що гуляти під дощем — погана ідея! І потім, ви кинулися у шторм рятувати ту, кого вже не можна було врятувати, змокли, та ще й хвиля вас накрила!

Лавінія тяжко дихала. Повіки стали важкими, а думки — в'ялими.

— Перестаньте мене звинувачувати... — ледве вимовила вона сухим язиком.

Едвард на мить подивився на неї, потім підхопив на руки й виніс із кімнати з сухими припасами.

— Не треба, — її слабкий опір тут же припинився.

— Якщо ви не хочете берегти себе, то я візьму це на себе.

Обідній час вони так і не наблизилися до розслідування. Закутана в червоний шарф, як вишукана фарфорова лялька в пакувальному папері, Лавінія сиділа в м'якому кріслі каюти другого класу з чашкою чаю, що аж обпікав, у руках.

— Ви, безперечно, застудилися, — заявив Едвард.

— А я бачу, ваші навички лікування покращилися за останні чотири дні, — пробурмотіла вона. — Напевно, ви навіть отримали диплом за цей час.

Едвард скрипнув зубами. Їй не догодиш, чи просто характер поганий?

1 ... 54 55 56 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"