Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння 📚 - Українською

Читати книгу - "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Візерунки долі. Я проти" автора Аграфена Осіння. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 79
Перейти на сторінку:
Розділ 20

Коли ми підійшли до великих двостулкових дверей, схожих на ті, що ведуть в обідню залу, Дін, як і минулого разу, зупинився за п'ять метрів від входу.

Федеріка і Мерід пішли вперед, кожен відчинив двері зі свого боку, і ввійшли всередину, за ними пішли їхні підопічні. Коли з дверей пролунало:

– Його Величність король Тарлії, Кордевідіон Тарлійський та Її Величність королева Тарлії, Наталія Тарлійська, – ми з Діном переглянулись і майже синхронно ступили в напрямку неминучого.

Біля самих дверей Дін кинув на мене швидкий погляд, зупинився і тихо промовив:

– Мила, прошу ще раз, не заперечуй мої рішення, не підривай мій авторитет.

– Я прийму будь-яке твоє рішення, хоч би яким воно було, – твердо відповіла я.

Несподівано я відчула впевненість, що справді так зроблю, бо вірю, що Дін прийме правильне рішення. Чоловік подивився на мене здивовано, але потім ледь помітно посміхнувся і ніжно стиснув мою руку. Коли ми увійшли до величезної зали, я ледь не ахнула.

На цій події було в півтора раза більше людей, ніж на моєму першому королівському банкеті. Як тільки ми увійшли до зали, придворні з подивом і тривогою обмінювалися поглядами, а потім ввічливо привітали короля та королеву.

Мало хто знав, чому тут зібрали всіх. Широка килимова доріжка, якою ми йшли, простягалася через увесь зал і закінчувалася біля двох високих крісел.

На їхніх спинках, мабуть, у мій зріст, оббитих вишневого кольору оксамитом, було вишито по золотому в чорну смужку вискаленому тигру, над головами яких сяяли золотим шиттям корони.

Одне крісло було трохи вище за інше, і відразу згадалося дитяче кіно, де король намагався перерахувати все, що мав у своєму королівстві: один трон і ще одна трона. І як, цікаво, я на цю трону заберусь? Може, розбігтися і застрибнути?

Зрозуміла – як, вже наблизившись впритул. Кожне крісло мало три сходинки того ж кольору. Тому я їх одразу не помітила. Зупинившись біля свого крісла, Кордевідіон озирнувся назад, і з його почту відокремився молодий чоловік, якого я відразу впізнала, хоч він цього разу був у костюмі, а не в халаті. Помічник Меріда – Ростон – негайно підійшов до мене. Дін піднявся на своє місце, дозволивши Ростону супроводжувати мене на моє.

Схоже, цього разу всі деталі церемонії були чітко виконані. Спираючись на руку Ростона, я піднялася по сходинках, акуратно поправивши сукню, вмостилася і подивилася на чоловіка, який своєю чергою глянув на Меріда і кивнув йому. Перший радник відповів королю поклоном, пройшов до одного з двох столів, що стояли з обох боків від наших крісел, і відкрив засідання.

– Прошу всіх сісти, – присутні безмовно розосередилися по довгих лавах, тільки одяг шелестів, і чути було нерівне дихання.

А коли всі розмістилися, я помітила, що у першому ряду на довгій лаві сидять близько десяти стражників. Серед них один із забинтованою головою та підв'язаною щелепою, якого підтримує лікар, а також франтуватий красень у багатшому одязі, ніж інші стражники.

Далі по ряду сидить Маріта, потім Грет і Робін, а між ними – злегка пом'ята, але все ще блискуча Кенді, з глузливою усмішкою на губах.

Вона ще й насміхається! Ось же відьма! З чого це мене перемкнуло, що я переживати за неї почала? Точно тимчасове помутніння розуму. Коли рух припинився, Мерід продовжив:

– Сьогодні проводиться незапланований судовий розгляд, який відкрию я, перший радник Мерід Калон. Історію засідання вестиме перша статс-дама Федеріка Деніна.

Федеріка підійшла до іншого столу, граціозно присіла, поставила на стільницю невелику коробку, схожу на взуттєву, і щось на ній натиснула. Коробка засвітилася жовтим світлом і трохи піднялася над поверхнею. Мерід продовжив:

– Судове дізнання проводитиме Його Величність Кордевідіон Тарлійський. Розгляд відбуватиметься за кількома звинуваченнями.

Перше – ненавмисна злочинна недбалість під час виконання своїх обов'язків.

Друге – навмисне виведення з ладу охорони.

Третє – навмисна злочинна недбалість під час виконання своїх обов'язків.

Четверте – навмисне завдання шкоди здоров'ю з загрозою для життя.

П'яте – злочинне використання зілля невідомого походження та дії.

Шосте – навмисне укриття підозрюваного у злочині.

Сьоме – навмисне звільнення з-під варти з метою подальшого завдання шкоди.

Восьме – навмисне залучення сторонніх осіб до злочинної групи.

Дев'яте – навмисне проникнення на закриту для сторонніх осіб територію.

І десяте – замах на життя Її Величності королеви Тарлії, Наталії Тарлійської, з використанням смертельного прокляття «Пекельний камінь», виконаного за допомогою чорного піску Дарина.

Під час перерахування звинувачень обличчя придворних дедалі більше витягувалися. Остання ж фраза справила ефект бомби, що розірвалася, в тому числі і для мене. Із зали долинуло жваве обговорення, викликане шоком, не інакше.

Моя ж свідомість зачепилась лише за одне слово – “смертельне”! Я раптом згадала одну річ, яку раніше не помічала. Дін запитав у мене: "Як вийшло, що ти була не в ліжку, коли прийшла Кенді?" І після цього, покликавши привида, подякував йому.

До мене тільки зараз дійшло, що подяка була, мабуть, за те, що Іррешим розбудив мене. Тоді хто ж звільнив мене від прокляття? Я повернула голову у бік Діна. Мигцем глянувши на мою здивовану фізіономію, чоловік одними губами промовив:

– Потім.

Ніби я щойно зібралася в нього щось випитувати. Але кивнула головою, погоджуючись. Кордевідіон окинув поглядом залу, що гуділа, як вулик, і рівним голосом сказав:

– Тихо, – і в залі запанувала мертва тиша.

Король підвівся.

– Рекомендую обвинуваченим говорити правду. За спробу ввести суд в оману буде окреме покарання. Усім ясно? – дочекавшись, поки ті, хто сидів у першому ряду, закивають головами, сів.

І розпочався суд.

Першими свідчили стражники, які заснули під час виконання службових обов'язків. Усі сім розповідей були однакові, як близнюки. «Підійшла Маріта, запропонувала випити вина, випив лише невелику склянку. Біс поплутав».

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 53 54 55 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"