Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Наречена мого брата, Ярл Конг 📚 - Українською

Читати книгу - "Наречена мого брата, Ярл Конг"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наречена мого брата" автора Ярл Конг. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 79
Перейти на сторінку:
Розділ 49

- Емілі, - вже коли я знаходилася біля вхідних дверей і хотіла було випурхнути з цієї квартири та дещо видихнути після напливу такої гидкої інформації, мене окликнув жіночий голос. І оскільки Лера залишилася у своїй кімнаті, навіть адекватним чином зі мною не попрощавшись, то цей голос міг належати тільки одній людині. Родичці моєї подруги. Чи то вже певно колишньої подруги.

- Так, я вас слухаю, Тамаро Іванівно, - попри те, що мене зустріли в цьому будинку далеко не з хлібом та сіллю, а після цього ще й вивернули на мою бідолашну голову відро помиїв, я все ж розвернулася до матері Лери й приховала свої справжні почуття. Навіть тоном не продемонструвала наскільки я шокована їхнім ставленням до мене.

- Емілі, я знаю, що ви довгий час з Лерочкою дружите. Ви дуже гарні подружки й завжди приходили одна одній на допомогу в будь-якій ситуації та за будь-яких обставин, тож я б хотіла в тебе дещо попросити. Я знаю, ти розумна дівчинка і я можу на тебе покластися. Не підведи мене.

- Звичайно, я вас слухаю, Тамаро Іванівно, - жінка явно заспокоїлася. Загнала надлишки емоцій у стайню. Чи то сама впоралася з ними, чи то можливо додаткові фармацевтичні препарати їй допомогли в цьому, наприклад, як настоянка валеріанки, але вона вже адекватно спілкувалася. Як раніше. Коли все було гаразд. Коли Тамара Іванівна вважала мене найкращою подругою своєї доньки й рада була мене бачити на порозі своєї квартири, радо запрошуючи пройти на гостини.

- Будь ласка, зникни з життя моєї Лери. Я тебе дуже прошу, - не це я очікувала почути, явно не це... - Емілі, зрозумій, будь ласка, я не можу її втратити. Не можу допустити того, щоб Леру запроторили у в'язницю. Тож дуже тебе прошу - зникни з її життя. Я до скону своїх днів буду тобі вдячна за цей вчинок.

- Гаразд, добре, я зникну, - на очах сльози, в грудях пустка, відчуття жалюгідне. Та попри це все я вимовляю те, що хоче почути жінка. І мало того - я збираюся дотриматися своєї обіцянки. - До побачення, Тамаро Іванівно.

- Прощай, Емілі, прощай.

Цим "прощай" жінка товсто натякає, що ніякого більше "до побачення" не буде. Вона справді хоче, щоб я зникнула з життя її доньки. Назавжди. Більше ніколи там не з'являлася. І найголовніше те, що і Лера цього хоче. Дівчина на стороні своєї матері.

- Так, - мені ніби частину серця заживо відрізали. Ось ніби як на ринку взяли тесак і половину відкремсали, не жалкуючи, взагалі не дбаючи ні про мої почуття, ні про біль, який мені завдають під час цього процесу відрізання. І ось ця людина, яка наразі мені дзвонить, може дещо заглушити цей біль. Ця людина певно єдина, яка може мене врятувати, поки я повністю не стекла кров'ю.

- Емілі, а ти де зараз? Я то думав, що застану тебе ще в ліжку, що ти ще будеш відсипатися, а тут нікого немає. Ти де, кохана?

Шоста дня, а Артур вже вдома? Дивно. Зазвичай він повертається десь о восьмій, чи то навіть дев'ятій вечора, тож я вирішила спочатку заїхати до Лери, поділитися своїми відкриттями стосовно тієї колонії спеціального призначення, а вже потім відправитися на нашу з коханим квартиру. Поділилася, попліткувала з найкращою подругою... Краще б справді поїхала додому, тоді б наречений не дізнався, що я кудись взагалі їздила.

- Неподалік будинку Лери, - п'ятдесят відсотків правди це теж не кепсько. Саме так себе заспокоюю, коли вішаю локшину на вуха людині, якій я ще можу довіряти. Оскільки друга людина, яка викликала в мене повністю і беззаперечну довіру, ось буквально з десяток хвилин тому встромила тесака в спину. Того самого тесака, яким вона і відрізала частку мого серця.

- Ти до неї прямуєш, чи вже від неї?

- Вже від неї, а що? - Головне, що Артур не злиться на мій вчинок. Він не раз говорив, що Лера йому ні чорта не подобається, що вона не надто гарна подружка. І, як виявилося, він був повністю правий. А я то все це вважала упередженим ставленням. Дурепа. Що ще тут додати.

- Ти можеш взяти таксі та приїхати додому? В тебе є з собою гроші?

- Та щось має бути, а ти б не міг за мною заїхати? - В цю мить мені хочеться притиснутися до нареченого, виплакатися йому, вивільнити цей біль, який щемить в грудях і думаю ще не один тиждень, а то й місяць буде нагадувати про себе. Про те що було, але схоже вже більше ніколи не буде.

- На жаль, ні, не можу.

- Чому ні? - Ця відмова навіть відвертає мене від думок про Леру, про те, що нашої дружби вже більше не існує. Зазвичай, наречений з задоволенням забирав мене чи то з університету, чи то з різних кафешок, де я з подругами відпочивала. Артур говорив, що не хоче, щоб на мене пускали слині збочені мужики в автобусах, а таксисти хоч і краще цих мужиків, але й самі буквально вчора "теребили прутня, витріщаючись на гарну дівчину".

- Розповім при зустрічі. Тобі викликати машину, чи ти сама?

- Та сама, - що могло такого трапитися, щоб Артур відмовився самотужки за мною заїхати, відправляючи з незрозумілим мужиком, який зрозуміло що робить зі своїм прутнем, дивлячись на красиву дівчину?

- Давай, я чекаю на тебе, це дуже важливо.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 53 54 55 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречена мого брата, Ярл Конг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наречена мого брата, Ярл Конг"