Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Зовсім трішечки, — буркнув шляхтич.
— За зустріч! — Пилип підняв кухлика з узваром.
Вони почаркувалися, випили і взялися за вечерю. Святкового настрою не було. Ярема, який зазвичай поглинав найбільше, сидів, гнівно надимаючи щоки.
— Малюче, я тебе таким не пригадую, — проплямкав Гнат, намагаючись прожувати відкушені шматки ковбаси та горохового пиріжка. — Сидиш як засватаний, нічого не їси... За Миросю переживаєш? Я до неї клинців не підбиваю, не бійся!
— Боюся, аби «Чорта і ведмедя» не відправили до пекла слідом за «Тисячею лез», — пробубонів Ярема.
— За нами не стежили, брате, — зауважив Пилип. — Не варто непокоїтися.
— Тим паче вранці Буханевича тут не буде, я особисто в тому переконаюся, — підтримав Северин.
— Тоді, Щезнику, кожен другий тост ти втрачаєш, — сказав Ярема без посмішки.
— Все заради того, аби ти почав нарешті їсти, ясновельможний.
Ярема посопів і взявся майструвати канапку, що було добрим знаком. Пилип тим часом продовжував вивчати книгу Буханевича.
— Дуже помітно, де оригінал змінювали: додавали речення, абзаци, навіть цілі оповідки. Жодних зусиль, аби зберегти автентичну стилістику.
— То це не його робота? — здивувався Гнат.
Він уже міркував, як би то натовкти корчмарю боки перед тим, як учитель Северина його кудись вивезе.
— Оригінальний рукопис, безперечно, належить Буханевичу, але потім усі оповідання дуже спотворили. Схоже, тут працював гурт авторів.
— Чхати всім на стилістику, — відповів Ярема, гнівно поглинаючи канапку. — Це лайно читатимуть і переказуватимуть!
Гнат згадав про Остапа. З цією книжкою сільські діти отримають чергову нагоду познущатися над його сином... Сучі діти! В уяві характерника вони поставали карликами, вкритими гнійними пухирями, з виряченими очиськами, жовтими іклами та слинявими пащеками.
— Продовження тих сраних листівок, — процідив Гнат. — Щоб їм повилазило!
— У таку брехню не повірять, — Пилип похитав головою. — Передали куті меду.
— Як же, не повірять, — гмикнув Северин. — Розповіси це попелищу, яке лишилося на місці «Тисячі лез».
— Не міряй по собі, Варгане, — додав Ярема. — Нас тепер зненавидять так, що ми жодного джури у найближчі роки не побачимо.
— Це погано, — погодився Пилип. — В усіх куренях не вистачає людей, а книга віднадить і тих небагатьох охочих... Підступний удар.
— Найбільший приплив у ряди вовчих лицарів завжди був у часи оборони України, — пригадав Северин. — Усі прагнули долучитися до лав героїв-захисників. А що нині? За останні роки маємо внутрішній розкол, про який відомо попри всі зусилля його приховати, та війну на далекій Півночі, до якої всім байдуже... Кому закортить підписати собі довічне прокляття заради цього?
— Таємна Варта ці пасквілі замовляє, — Гнат гупнув кулаком по столу. — Я сьогодні перевдягненого у сіроманця шпигуна викрив, зуб даю, що з тої братії!
— Їхня служба завжди нас ненавиділа, — кивнув Северин. — Та й кому ще, крім них, таке курувати?
— Курвувати, — буркнув Гнат.
— Або хтось хоче, щоб ми так думали, — зауважив Пилип. — Хтось, кому вигідно розсварити Варту і Орден, послабити увагу обох служб... «Розділяй та володарюй».
Ярема мовчки вп'явся зубами у нового накладання.
— Що робить контррозвідка? — Гнат аж підскочив на лаві. — Колись ця вошива книженція світу б не побачила! Хто, де, за чиїм наказом — стало б відомо ще напередодні друку! Раніше Орден умів відводити удари. А тепер ми схожі на підсліпуватого глухуватого дурника, якому жартівники вимастили спину лайном, а він бігає околицями у пошуках винуватця!
— Сумно визнавати, але Орден заслаб. Війна нас зім'яла, — кивнув Пилип. — Стоїмо на краю прірви. Якщо штурхнути...
— Псякрев! — гарикнув Яровий, що саме покінчив із другою канапкою. — Хто штурхне нас у прірву, той сам туди шубовсне! Препуціум їм на лоба, а не Сірий Орден!
— Не займай! — озвався рішуче Северин.
— Не займай! — підхопили інші.
Сіроманці випили і вперіщили порожніми чарками по столу так, що загуло. Загальний настрій покращився.
— Маю новину, браття, — Северин ніяково всміхнувся. — Хотів з неї почати... Словом, вас запрошено на моє весілля, що відбудеться післязавтра!
— Що?! — затетерів Ярема.
— Та ну! — скочив Гнат.
— З ким?! — здивувався Пилип.
— Із Катрею.
Гнат ухопився за голову та вичавив кілька дивних нелюдських звуків. Очманіти можна! Його дика сестра виходить заміж?
— Постривай-но! — суворо насупився він. — Тобто Катря дала згоду?
— Так! Я їй саме перед пожежею освідчився.
Гнат вмить набурмосився.
— А чого мого дозволу не спитався?
— А чого мені його питати? — наїжачився у відповідь Северин.
— Бо так заведено, телепню! Спочатку питають у батька, чи можна посвататися до його доньки, а якщо батька немає, то брата!
— Вперше чую.
— Про споконвічні традиції ніколи не чув? І як такий йолоп дізнався, звідки діти беруться? — раптом обличчя Гната просяяло. — Стривай-но!
— Я нікуди не втікаю.
Тепер усе зрозуміло! Як він одразу не збагнув?
— Вона вагітна, матері твоїй ковінька! — заволав Гнат. — Катря вагітна! Малого їй змайстрував, а тепер під вінець кличеш, га?
— Чого це ти так вирішив? — почервонів Северин.
— Вуха у тебе, наче варені раки, — розвеселився Гнат. — А якого дідька ви ще могли побратися, бісові діти? Збіглися, розбіглися, збіглися, розбіглися... І раптом весілля! По тобі бачу, що правда!
Северин потупив очі. Пилип з цікавістю на нього поглядав, Ярема з реготом плескав у долоні. А Гнат переможно закрутив оселедця навколо вуха та відчув милосердну поблажливість до переможеного.
— Не переймайся, Щезнику. У всіх так було, у мене також. Біс із тобою! Вибачаю, що дозволу не спитався, і благословення своє даю.
— Аж полегшало, — буркнув Северин із неприхованим сарказмом.
Гнат того не помітив.
— Первістком має бути син, — просторікував він авторитетно на правах єдиного сім'янина. — Майбутній характерник!
— Не певен, що хочу вовчої стежки своїй дитині.
— Що за бридні? — вирячився Гнат. — Сказав, як у воду перднув! Авжеж, хочеш! Не мірошником же йому бути з такими батьками!
— А твій у джури піде? — спитав Пилип.
— Остап мій? Бігме! Через п'ять років заберу до себе, як мене колись татко забрав. Ех, Щезнику, життя тече! Тепер нас двійко одружених буде!
Несподівано
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тенета війни, Павло Дерев'янко», після закриття браузера.