Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

Його борлак смикнувся, але офіцер зберіг спокійний тон.

— Батько мій служив вартовим і загинув у Вовчій війні на боці Сірого Ордену. Я чудово знаю, що мої люди не здатні протистояти характерникам, а тому прошу піти без бою. Сподіваюся, ви зможете вирішити свої суперечки щодо мистецтва за межами...

Раптом Буханевич зойкнув, випустив з рук манаття та впав на коліна підкошеним снопом. З-під його лівої лопатки стирчало руків'я ножа. Захар лайнувся та кинувся навздогін підступнику, що метнув лезо, а Пилип обережно підхопив пораненого корчмаря. Северин допоміг укласти Буханевича на землю, оглянув поранену спину і пробурмотів: «подряпина».

От якби це зробив ти, Пилипе, йому б уже нічого не допомогло.

Одноокий сіроманець розреготався та задоволено поляскав долонею по чересу.

— Звикай до критики, письменнику! — гукнув він непритомному Буханевичу.

— Ми розслідуємо цей інцидент, — процідив офіцер.

— Не сумніваюся, — відповів характерник, підморгнувши єдиним оком офіцеру. — А ми, на ваше прохання, чемно розійдемося.

— Я знайду вас для свідчень.

Одноокий пропустив повз вуха слова сердюка і кинув Яремі:

— Книженцію залиш собі, брате. Буде чим підтертися.

Северин одним рухом висмикнув ножа. Одразу пустилася кров, але Чорнововк уже буркотів замовляння, додаючи невідомих Пилипу пасів руками. Знайомий запах лоскотав ніздрі, здіймав волосинки на шкірі, розливався слиною у роті.

Обожнюю цей аромат!

Пилип заплющив очі та зібрав усю силу волі, аби притлумити збудження, доки ніхто не помітив. Поранений Буханевич на мить отямився, прохрипів «обманули» та знову зомлів.

Може, розірвати йому горлянку? З милосердя.

Северин завершив закляття, перевірив рану, вдоволено кивнув та взявся рахувати пульс корчмаря. Захар повернувся, хитнув головою: нападник утік. Ярема дочекався, поки палії розійдуться, перекинувся кількома словами з офіцером і підійшов до друзів.

— Вчасно ж ти намалювався, ясновельможний, — оголосив Гнат і сховав близнючок за спину. — Гарно потягнув час! З усією повагою, браття, але нам би надерли сраки.

— Радий бачити, братику, — Яровий обійняв Гната так, що хруснули ребра.

— Борода у тебе висить, наче ковбаса, з підборіддя, — прохрипів Бойко, віддихавшись.

— І Варган тут! Я тебе не помітив.

Пилип став новим бранцем обіймів, які Северин справедливо називав ведмежими.

— Привіт, Малюче, — він теж був радий бачити рудого характерника, якого вважав найдобрішим з усіх знайомців.

— У тебе голос загрубів, — зазначив шляхтич, завершуючи тортури-вітання. — То що трапилося, друзі?

— Щезник нехай розповість, він прибіг першим.

Тобі не нудно ?

Чорнововк спритно ухилився від Яреминих ручиськ та подав знак учителю — Захар узявся поїти непритомного корчмаря з фляги.

— Бони спочатку волали під корчмою, — розповів Северин. — Володимир сховався і не вилазив. Тоді вони напхалися досередини та оголосили, що спалять корчму за десять хвилин, якщо той не вийде. Присутні постояльці після такого попередження встигли забрати своє майно, але Буханевич не вилазив. Мабуть, сподівався відсидітися у криївці до останнього. Коли я примчав, то з корчми вже валив дим, а Володимир виповзав навкарачки, його миттю оточили і почали лупцювати. Я встиг заступитися, налякав прізвищем Чорнововка, але вигулькнув отой одноокий та миттю всіх згуртував. Було б мені непереливки, якби не прибігли інші.

— Усіх згуртував, кажеш... А він точно з наших? — перепитав Пилип. — Еней годину тому одного самозванця вполював. Може, то ще один зайда?

А я пропонував роздерти йому горлянку. Та ти мене не слухав!

— Наш він, — констатував Ярема. — Я його зі Стокгольму пригадав.

— Але книга й справді мерзенна, — Северин несхвально глянув на палітурку. — Сама лишень назва чого вартує.

— Оповідки виявилися не такими геройськими, як очікувалося, — погодився Пилип.

Та невже?

— Якби не ви, браття, став би я на бік паліїв, слово честі, — втрутився Гнат. — Навіть мій батько, земля пухом, який у дітях любив хіба що процес їхнього зачаття, а від одного погляду на немовля його тіпало — так от, навіть він ніколи б не замахнувся зброєю на маля. А молодій матері погрожувати? Та кому таке на думку спадало?! Навіть п'яний такого не вчинив би!

Гнат зміряв непритомного корчмаря гнівним поглядом.

— Не розумію, чому ми його захищали! За таку брехню і справді на палю треба!

— Це мій давній друг, — відповів Северин.

— І мій, — додав Пилип.

Твій єдиний справжній друг — тільки я.

— Відмовляюся вірити, що Володимир зробив це свідомо, — озвався Захар. — Він би не вчинив такого ані заради слави, ані заради грошей.

— Думаю, з цим варто розібратися пізніше, — зауважив Северин. — Малюче, у вас зайвої кімнати не знайдеться? Його треба десь покласти.

— Для своїх завжди щось знайдеться, — кивнув шляхтич. — Трясця, не так я собі уявляв початок нашої гулянки...

Стріха, плюнувши іскрами, зі страшенним гуркотом обвалилася, і на цьому корчма «Під тисячею лез» відійшла в історію.

Підемо сьогодні на полювання, Пилипе?

***

Наприкінці серпня у бенкетній залі «Чорта і ведмедя» галас не змовкав до світанку, проте в кімнаті для особливих гостей панувала тиша. Пилип гортав сторінки крамольної книжки, Ярема розглядав носаки власних чобіт, Северин крутив у руках носогрійку. Захара разом із Буханевичем провели через чорний хід та зачинили у комірці для челяді.

Одяг просякнув димом. Гнат знову помацав вуса — чи не обсмалило часом — і посовався задом на лаві. Тріумф викритого засланця, шок від попередження Варгана, радість від другого шансу, вир пожежі, обурення брехливою книжкою... Забагато для одного вечора.

Мовчанка дратувала, дуже хотілося випити. Наче янгол, що почув його молитву, до кімнати впливла шинкарка Мирося з величезною тацею, посеред якої височів запітнілий штоф крижаної горілки із башточкою дубових чарок, поруч стояв кухоль узвару для Варгана, а довкола розташувалися тарелі наїдків: зелень, оселедець, ковбаса, пиріжки, хліб та мармурово-рожеве сало. Від споглядання цього грандіозного видовища шлунок забуркотів, а рот наповнювався слиною. Гнат кинув на жінку щасливий погляд, ляснув у долоні та підкрутив вуса. Шинкарка підморгнула у відповідь та покинула кімнату з побажанням смачного.

— Ти до Миросі вуса не підкручуй, — похмуро кинув Ярема та розлив горілку по чарках.

— Щось ти набурмосився, Малюче, — відповів Гнат і підняв чарку. — Нумо, браття, чого похнюпилися? Ми цього вечора довго чекали!

Він намагався підбадьорити не так їх, як себе.

— Чотири роки не бачив вас, — констатував Пилип.

— Початок вечора трохи