Читати книгу - "#хто верхи?, Юлій Череп"

Перше, що спало на думку Петрові після раптової встряски, — як там Діана сама готує ресторан до першого прийому клієнтів. Треба їхати допомагати. 

Додому Шовк біг значно спокійніше, і Петро мав змогу роздивлятися по сторонах. Десь на півдорозі він помітив групу вершників, які прямували уздовж річки в їхній бік. Яскраві руді кучері, що виблискували на сонці, одразу розвіяли у Петра сумніви щодо складу групи. Він трохи торкнувся ребер коня п'ятами й ледь не вилетів із сідла від раптового прискорення. Як не намагався Петро зупинити Шовка, коли до Юлі з прокатчиками залишалося декілька сотень метрів, все було марно. Кінь збавив швидкість лише тоді, коли двоє з туристів перелякано зістрибнули зі своїх коней та відбігли вбік.

Сам же Петро не втримався і під час раптової зупинки опинився в пухкій пилюці польової дороги.

— Тобі нічим зайнятися? — неочікувано холодно та майже беземоційно спитала Юля.

— Це що, ваш знайомий? — почувся голос одного з прокатчиків, які й досі стояли осторонь.

— Так, вибачте його, будь ласка, — заговорила Юля звичним привітним голосом. Петро, який уже підвівся і, похитуючись, підійшов до Шовка та повис на його шиї, жестами показував, що треба негайно забиратися звідси.

— Господи боже! Матір моя рідна! Що трапилося? Петю, ти цілий? — як курка навколо курчат забігала Діана, щойно побачивши, в якому вигляді з'явився її роботодавець.

— Які твої улюблені квіти? — несподівано запитав Петро, витираючи чорною від пилу рукою спітніле обличчя.

— Хризантеми…

— Алло, Григорович? — звернувся Петро до виконроба по телефону. — Направ зранку до мене флориста чи когось із ландшафтників. Треба головну клумбу переробити. Ні, до тебе ніяких претензій. Просто кінь забіг. Треба підправити. І нехай візьмуть хризантем на всю площу. Додаси це в рахунок. Дякую, бувай.

Діана дивилася на Петра недовірливо-захопленим поглядом, а він лише знизав плечима, широко посміхнувся сліпучою на чорному фоні брудного обличчя посмішкою та змовницьки підморгнув дівчині.