Читати книгу - "Я його Ляля, Маїра Цибуліна"

 - Ні фіга собі! - заявив Женя, пригальмувавши біля воріт мого будинку, тобто будинку моїх батьків. - Здуріти! Ти живеш в такому величезному палаці?!

- Це не палац, Женя. Це невеличка заміська вілла, де живуть мої батьки. Я теж до недавнього часу тут жила. Однак мені набридла моя золота клітка, і я пішла звідси геть.

- Ні хрена собі! Невеличка вілла! Їй набридло багате життя!

- Так, набридло, що мені весь час говорять, що і як треба робити, як себе вести з тими чи іншими "цяцями" і горе-женихами!

- Давай тоді поміняємося місцями. Я стану твоїм предкам сином, а ти будеш замість мене крутити жопою в стриптизклубі.

- Женя, мені зараз не до твоїх жартів. Гаразд, давай прощатися.                                                    

- Я тобі завтра брякну, окей?                                                   

- Так-так. Спасибі, Женю, за все. Ти справжній друг.

Я вийшла з машини і помітила дивний погляд Карасенка. Він, як мені здалося, намагався ще щось сказати, але я занадто швидко вилізла з авто і він не встиг. Женя, звичайно, міг мене зупинити і зробити те, що хотів, але він, мабуть, засоромився і швиденько завів мотор і поїхав, залишивши тільки димний слід від вихлопної труби його машини.

Як не дивно, але ворота "палацу" відкрилися, хоча я навіть і пальцем не встигла  натиснути на дзвінок. Я минула ворота і пішла по доріжці до величезного двоповерхового особняка. Вікна першого поверху світилися. Раптом двері відчинилися, і звідти вибігла моя матуся, а за нею - мій тато, Муся, Сергій Петрович і наша домробітниця Аня.

- Ти де шляєшся   в такий час доби, Лялю? - зустріла мене привітно моя люба матуся.

- Дякую, я теж така щаслива тебе бачити, мамусю, - сказала уїдливо я.

- Ніч на дворі! - кричала вона. - Я з-за твоїх дурних витівок посивію завчасно!

- Нічого, покрасиш волосся в будь-який інший колір, - дуже вдало я пожартувала.

- Вона ще знущається над матір'ю! Та як тобі не соромно, ти, невдячне дівчисько!

- Ой, мамо, не прикидайся турботливою матусею. Тобі це не йде. Ти, мабуть, навіть не помітила, що я з дому втекла!

- І це ти називаєш втечу з дому?! - здивувалася моя мати. - Кілька годин відсутності - ще не означає втечу з дому! Ось, в дні моєї молодості я тікала з дому на два-три дні! Це я називаю втечу з-під крильця рідної матері. А твої п'ять годин відсутності називається - сходити «потусити» трішки!

- А я завжди думав, в кого ти така бунтарка?! - радісно заявив Сергій Петрович. - Лев, він, адже, ні сіль, ні м'ясо. Значить, ти все-таки повна копія Людочки, - сумно додав він, важко зітхнувши. - Як мені не прикро це визнавати.

- Ви не помітили, що мене не було вдома три дні?! - образилася страшно я на своїх батьків. Хоча, що я від них вимагаю! Насправді цього і варто було очікувати. Хоча я і люблю книги, але всьому є межа. Навіть я б не провела за читанням книг стільки часу, не виходячи з власної кімнати.

- Як три дні?! - обидва мої предки нарешті оговталися від потрясіння.

- Тебе не було вдома три дні? - продовжив мій тато. - А ми й не помітили?! Господи, які ми після цього батьки?! - став він себе карати докорами сумління.

- Уявіть собі - так.

- А ти, Аня, чому нам не повідомила, що Лялі немає в її кімнаті? - накинулася моя мамуля на бідну тітку Аню замість того, щоб себе звинувачувати в холодності до своєї єдиної дочки.

- Ну, так може тому, що і мене самої не було ці дні тут, - спокійно відповіла Аня. - Хіба, ви не помітили і моєї відсутності? Я, адже, вас попереджала, що збираюся відвідати свою сестру ще місяць до цього.

- Гаразд, залишимо цю тему поки що, - серйозно заявила моя мама. - Адже ніч на дворі. Але завтра тебе, Лялю Леонідівно, очікує допит з пристрастю! Так що готуйся до цього.

- Боже мій, виходить, якби вас не затопило, то ми б так і не помітили, що нашої Лялі немає вдома! - жахнувся мій тато.

- Що?! - вигукнула я, страшно здивувавшись.

- Так, Льова прав, - замахав Сергій Петрович переді мною руками. – Нас, Лялюсику, затопило, та так, що там жити неможливо, поки все там не полагодимо. Ось ми з Мусею вимушено переселились до вас на деякий час.                                                  

- А чому Муся не зупинила потоп? - здивувалася я, дивлячись на подругу, яка мені щось махала руками, намагаючись мене про щось попередити.

- А її не було вдома, коли сталося це жахіття.

- Ось як! Гаразд, не було, так не було.

- Затопило всіх сусідів, починаючи нашим дванадцятим поверхом, закінчуючи підвалом.

- Ось ми з татком і зібрали деякі дрібнички і рушили до Петренків, - додала Муся. - А тобі залишили записку, де ми, адже твій мобільний був поза зоною доступу.                                                    

- Я, Лялюсику, так і не сказав твоїм батькам, що ти живеш у нас,  адже ти так мене про це просила.

- Де ти шлялася всю ніч? - все-таки не дочекалася моя матуся ранку і почала допит з пристрастю прямо зараз. - Ми собі тут місця не знаходимо! Чому ти не подзвонила і не повідомила, де ти і що з тобою все в порядку.