Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга" автора Володимир Броніславович Бєлінський. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 114
Перейти на сторінку:
врятувалися порівняно небагато — близько 1,5 тисячі вояків» [227, с. 16].

«…Восени 1620 року Туреччина оголосила війну Польщі…» [227, с. 9].

2. Морські звитяги Сагайдачного

«З кінця XVI ст. українські козаки здійснювали фактично щорічні морські походи. Завдяки їм Османська (Оттоманська) імперія поступово втрачала абсолютний контроль над Чорноморським басейном. Вже на початку XVII ст. турки нерідко змушені були переходити до оборонної стратегії, з великими труднощами захищаючи на узбережжі свої міста, фортеці, а на воді — торгові кораблі» [226, с. 35].

«Морські походи — бойові дії флотилії Війська Запорозького Низового проти Османської імперії на Чорному, Азовському і Мармуровому морях проводилися з метою підтримки бойових дій козаків на суші, відволікання сил і уваги супротивника під час війни, помсти за набіги татар на українські землі, визволення невільників, захоплення військових трофеїв і здобичі» [146, с. 384].

Так пишуть сучасні енциклопедії та академічні підручники про славетні морські баталії наших предків. То були достойні звитяги. І мені, вісімдесятилітньому чоловікові, сьогодні соромно перед далекими славними предками за втрачений у 2014 році Крим. Хоча розумію, що Московія та її хохлуї, такі як януковичі, клюєви, льовочкіни, єфремови, саламатіни й інші впродовж останніх років робили все, щоб таке вчинити. А те, що таких людей в Україні допустили до влади, аж ніяк не робить нам честі.

Пам’ятаймо славних предків!

В історії зафіксовані морські походи наших козаків на ворогів у 1561, 1562, 1577, 1606, 1608, 1609, 1616, 1621, 1628, 1655, 1659, 1661, 1668 та інших роках. Майже всі вони закінчувалися славними перемогами та звільненням одноплемінників і поверненням їх до рідних осель.

Особливо славетних перемог козаки добилися на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним. Поговоримо про деякі з них.

а) Похід козаків на Стамбул (1615 рік)

«Наприкінці травня 1615 р. від острова Базавлук при впадінні у Дніпро річок Підпільна, Чортомлик і Скарбна відійшли 80 козацьких чайок, кожна з екіпажем близько 50 осіб. Січова флотилія, якою командував гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, спустилася Дніпром до лиману, вийшла в Чорне море і 9 червня підійшла до Стамбула. Висадившись на берег, запорожці захопили передмістя Стамбула Скутарі та порти Мізевну й Архіоку, пограбували, а потім запалили їх, завантажили здобич на чайки та вирушили в Україну» [229, с. 186].

Звичайно, перебуваючи у своєму стамбульському палаці Топкапи чи у гаремній частині його, султан Ахмед І (1603–1617) бачив абсолютно все, що чинили запорожці в його столиці, тому й наказав своїй гвардії схопити та покарати їх. А позаяк не зумів цього зробити, то скоро сам був знищений, а до влади прийшов новий султан Мустафа І (1617–1618), який теж не зумів покарати зухвалого гетьмана і тому був відсторонений від влади. А далі Османською імперією правив Осман II (1618–1622). Саме він оголосив війну Речі Посполитій.

Послухаємо:

«Султан Ахмед І побачив дим від тих пожеж із вікон свого палацу та вислав навздогін запорожцям галери, які наздогнали чайки лише неподалік гирла Дунаю. Козаки дали бій турецькій ескадрі, взяли на абордаж кілька галер, поранили та взяли у полон османського адмірала. Захоплені галери запорожці привели до турецької фортеці Джанкермен (нині — Очаків) і на її рейді спалили їх на очах залоги» [229, с. 186].

Такі обрáзи ні сам турецький султан Ахмед І, ні його правляча еліта стерпіти не могли. Тому «У 1616 р. султан вислав флотилію галер під командуванням Алі-Баші із завданням покарати запорожців. Галери перетнули Чорне море та ввійшли до Дністровського лиману, проте там їх зустрів вогонь гаківниць і фальконетів з ескадри чайок, якою командував Сагайдачний. У бою запорожці розгромили турецьку ескадру, захопили кілька галер та близько 100 чоловіків, а сам Алі-Баша ледве встиг утекти. Після цього козаки вийшли в море, обігнули Кримський півострів, висадилися на його південно-східному узбережжі біля Кафи (нині — Феодосія), захопили місто і звільнили кілька сотень бранців, привезених на невільничий ринок» [229, с. 186].

Звичайно, після такого приниження турки не могли простити султанові Ахмедові І подібний сором. Його просто знищили.

б) Взяття Кафи Сагайдачним (1616 рік)

«Козаки практично безперервно спустошували і руйнували майже всі великі міста (деякі не раз), приступні для морських нападів, — Очаків, Білгород, Кілію, Ізмаїл в північній частині Причорномор’я; Кафу — в Криму, Варну — в Болгарії; Синоп і Трапезунд — у Туреччині й навіть околиці столиці імперії — Константинополя. Одним із найважливіших за значенням стало взяття Кафи — центру турецьких володінь у Криму у 1616 році на чолі з Петром Сагайдачним, з іменем якого пов’язані героїчні морські походи 1606, 1613–1616, 1620 років» [223, с. 16].

Взяття Кафи (гравюра)

Ми пам’ятаємо, що Туреччина оголосила війну Польщі восени 1620 року. Тому, ще до оголошення війни, аби вбити клина у відносини між поляками та українськими козаками, які не визнавали церковної унії 1596 року та підпорядкування Київської митрополії Римському престолу, стамбульська влада відправила до «Козакії» Єрусалимського патріарха Феофана, аби він висвятив козакам незалежного митрополита. Що той і зробив восени 1617 року. І не пізніше! Тому, коли гетьман Петро Сагайдачний з козаками вирішив навесні 1618 року йти на Москву, підтримуючи польського королевича Владислава у його намаганні посісти московський престол, вони уже мали на руках «конституційне рішення польського сейму «Про релігію грецьку», що узаконювало свободу православного віросповідування у Речі Посполитій». Трохи пізніше польські священики та знать виступили проти рішення сейму та ухвалили 1619 року так звану Роставицьку угоду, яку козаки сприйняли негативно, позаяк спрямовувалася проти них.

Що зайвий раз свідчить про прибуття Єрусалимського патріарха до України 1617 року. Саме того року гетьман надовго не відлучався з Києва та України.

Козаки не підтримали поляків у поході 1620 року до Молдови, і коронний гетьман С. Жолкевський був розгромлений у Цецорській битві.

Напередодні ж великого протистояння з Османською імперією польський король Сигізмунд III робив геть усе, аби порозумітися з українськими козаками, обіцяючи їм підтримку.

«У червні 1621 на козацькій раді в урочищі Суха Діброва (під Кагарликом) під впливом (митрополита. — В.Б.) Й. Борецького і Й. Курцевича-Булиги було прийнято

1 ... 53 54 55 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"