Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

Камілло

Я залишився стояти посеред кімнати, відчуваючи, як тягар відповідальності осідає на плечах. У кишені лежав її телефон. Звісно, я міг віддати його їй просто зараз, але тоді всі відповіді так і залишаться за завісою її мовчання. Або ж я можу спробувати знайти правду самостійно.

Телефон завібрував у кишені, ніби нагадуючи про свою присутність. Відчувши, як серце б'ється швидше, я дістав його. Екран знову блиснув знайомим повідомленням:

Невідомий номер: «Я ж знаю, де ти. Не змушуй мене чекати. Якщо ти думаєш, що хтось може тебе захистити, то глибоко помиляєшся. Я завжди виграю, пам’ятаєш?»

Моє дихання стало важчим. Він не тільки погрожує, але й відчуває себе всесильним. Такі люди небезпечні. Я кілька разів провів пальцем по екрану, намагаючись розблокувати його. Проте чуда так і не сталось.

— Авжеж, завжди виграєш, — буркнув я, усміхнувшись. — Побачимо ще хто кого, козел.

Я повернувся до дивана й сів, обмірковуючи план. Треба діяти так, щоб не викликати підозр у Вікторії. Якщо вона дізнається, що я бачив ці повідомлення, то ще більше закриється в собі. Але залишити це все просто так? Ні.

Можливо, Ґатто міг підкинути ідею, але він мирно спав, затиснувши лапами якусь подушку.

— Ну ж бо, Камілло, думай, — пробубнів я, потираючи скроні.

Я дістав свій телефон і зайшов у список контактів. Один із моїх знайомих, Томмазо, працював у кібербезпеці. Не найближчий друг, однак достатньо компетентний у таких справах. Я набрав його номер.

— Камілло, ти? — прозвучав його голос із легким подивом.

— Томмі, мені потрібна допомога, і це серйозно, — я говорив швидко, щоб не дати собі часу на сумніви. — У мене є телефон із повідомленнями, які можуть свідчити про небезпеку для моєї… — я затнувся на слові, але все ж закінчив, — Для моєї нареченої.

— Це щось незаконне? — його голос став більш суворим.

— Ні, — збрехав я. — Просто допоможи дізнатися, хто це пише. Я не знаю, з чим маю справу, але інтуїція підказує, що це небезпечно.

Він замовк на кілька секунд. Зрештою, я почув його видих.

— Добре. Чекаю тебе у себе. Допоможу.

У мене дуже мало часу. Вікторія поки що спить, проте якщо вона не знайде свій телефон до вечора — це точно викличе безліч нових запитань, і точно підозр.

Я кинувся до машини, ледве зачинивши за собою двері. Мотор заревів, і я втиснув педаль газу, виїжджаючи з подвір'я. В голові вирували думки. Я знав, що ризикую, але хтось мав це зробити. Якщо Вікторія не хоче розповідати, то я маю дізнатися правду сам.

Дорога до Томмі зайняла всього двадцять хвилин, проте здалася цілою вічністю. Кожен кілометр нагадував про те, як мало я знаю про життя Вікторії до нашої зустрічі. Хто цей виродок? Чому він погрожує їй? І як довго вона мовчала, приховуючи це від мене?

Я зупинився біля невеликого офісу, в якому працював Томмі. Він уже чекав на мене біля дверей, схрестивши руки на грудях.

— Камілло, ти виглядаєш так, ніби побачив зомбі по дорозі, — сказав він, коли я вийшов із машини.

— Це щось схоже, — коротко відповів я, дістаючи телефон із кишені. — Ось, це її. Я не знаю паролю. Тільки що отримав повідомлення від когось, хто їй погрожує.

Томмі підняв брову, приймаючи телефон.

— Це серйозно, якщо ти вже прийшов до мене, — він жестом запросив мене всередину. — Зараз розберемося.

Офіс Томмі був невеликим, завалений технікою, дротами й моніторами. Він сів за свій стіл і ввімкнув один із комп'ютерів, поки я стояв осторонь, стискаючи кулаки.

— Для початку, потрібно спробувати підібрати пароль. А точніше обійти систему. У таких випадках це може зайняти кілька хвилин або кілька годин, залежно від складності.

— Робимо все, що треба, — сказав я, сідаючи на стілець.

Томмі під'єднав телефон до комп'ютера й почав вводити команди, від яких на екрані з'являлися ряди тексту. Мені здалося, що час зупинився. Я намагався думати про щось інше, але кожна думка поверталася до Вікторії. Чому вона мовчить? Невже їй так страшно?

— Є! — різко сказав Томмі, перериваючи мої роздуми. Він обернувся до мене з телефоном у руках. — Ми всередині.

Я підійшов ближче, спостерігаючи, як він відкриває повідомлення. Кілька останніх чатів були звичайними — з моєю бабусею, із якимись подругами, але один виділявся. Невідомий номер. Саме він і був джерелом тих жахливих повідомлень.

Томмі натиснув на чат, і переді мною розгорнулося щось, що змусило мене похолодіти. Повідомлення були наповнені погрозами, зневагою й… одержимістю. Він називав її "коханою", "дурепою", "своєю", ніби вона була його власністю.

— Ти знаєш, хто це? — запитав Томмі, пильно дивлячись на мене.

— Ні... Можеш з'ясувати, кому належить цей номер?

— Це займе час, але можу спробувати. Камілло, це серйозно. Якщо він погрожує їй, то краще одразу звернутися до поліції.

— Поліція поки що не варіант, — відповів я, зітхаючи. — Вона боїться. Я маю мовчати, бо… вона ще більше закриється.