Читати книгу - "Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Доросле життя лишає не так багато простору для маневру та реалізації всіх твоїх дитячих мрій. Мрія про цілковиту свободу, про відсутність усього того, що стримує й заважає, зникає чи не найпершою. І потрібно мати неабияку мужність, щоб зберігати її, цю мрію, протягом усього життя. У більшості випадків людина такої мужності просто не має.
3
Мушу визнати, мені, у моєму житті, завжди щастило саме на людей, наділених внутрішньою мужністю, що зовні зазвичай скидалася на безпорадність. Я тримався цих людей, я закохувався в їхню внутрішню свободу та її зовнішні вияви, я вчився в них триматися своєї свободи так, як пірати тримаються свого прапора – користі з нього особливої немає, але так само й немає якихось інших маркерів, за якими їх можна було б ідентифікувати серед доволі-таки одноманітного океанського пейзажу. Свобода як самоціль, як мета, свобода як вияв самодостатності, свобода як причина і свобода як наслідок – подібна філософія робить твоє життя яскравим. Хоча й коротким. Нині я озираюся довкола й печально зауважую, скількох із них, моїх тодішніх учителів і старших колег, давно викинуло з цього життя – кудись на узбіччя, у чорний простір небуття, де питання про свободу, як некоректне, просто не виникає. Незалежні художники й вільні письменники, не підпорядковані нікому учні семінарій та не контрольовані ніким журналісти, автори альтернативних історичних концепцій і дослідники заборонених наукових теорій – більшість із них несли свою свободу як знак, як хрест і хворобу. Іноді їхня свобода і справді закінчувалася різного штибу хворобами, найсимпатичнішими з-поміж яких були пияцтво та манія величі. Дорослішаючи в такому середовищі, важко було виробити в собі поважне ставлення до соціальних обмежень чи суспільних угод. Таке середовище вчить тебе бути вільним, проте не вчить, що по тому робити зі своєю свободою, як застосовувати її на повну силу в мирних умовах. І ось коли, наділений подібними, химерними й вибухонебезпечними, знаннями, ти опинявся сам на сам із реальністю, починалося найцікавіше. Свобода, ніби святкова нафаршована гуска, була наповнена такими правами, що тобі просто зупинялося серце від їхньої невичерпності. Але найгірше те, що вона була наповнена й не меншою кількістю обов’язків. І це було головним непорозумінням із суспільними уявленнями. Або з тим, що ми самі під суспільними уявленнями розуміємо.
4
Чи слід уточнювати, що я говорю виключно про маргіналів? Усім їхнім маренням про свободу не було місця поза стінами редакцій, барів чи майстерень. Їхня маргінальність їх захищала, оскільки позбавляла справжньої суспільної небезпеки. Вони скільки завгодно могли виявляти власну асоціальність – соціум у більшості випадків про це навіть не здогадувався. Вони скільки завгодно могли погрожувати змінити світ – світ не мав часу для дискусії з ними, оскільки саме займайся динамікою цін на енергоносії. Поза вогкими, завішаними абстрактним живописом стінами майстерень починалося справжнє життя, і до нього було багато претензій. Зокрема в мене претензії були завжди. До політиків і священиків, до професорів і міліціонерів, до двірників і контролерів у громадському транспорті, котрі вперто не хотіли говорити про свободу. Країна, у якій ми всі жили останні двадцять років, загалом мало надавалася для розмов про свободу. Вона вирішувала свої проблеми, і ці проблеми пов’язані були не так із абстрактними філософськими термінами, як із конкретними побутовими питаннями. Проблема самоідентифікації замінялася проблемою виживання, і це ображало особливо. Сьогодні я думаю, що інакше й бути не могло. Що ніколи не слід вимагати від суспільства більше, ніж воно готове тобі запропонувати, що ніколи не слід ображатися на країну за те, що вона не відповідає твоїм романтичним про неї уявленням. Суспільство є таким, яким воно є, і, вимагаючи від нього чогось більшого, ти мимоволі торкаєшся речей надзвичайно небезпечних – адже ніхто не знає, яких демонів присипляє соціальна апатія, ніхто не може передбачити, із чим доведеться зіткнутися, коли ці демони прокинуться. Свобода як усвідомлена необхідність у багатьох випадках реалізується через спалені магазини. Закликаючи когось до дії, ти рідко прораховуєш можливі наслідки цієї дії, виявляючи таким чином власну потребу свободи, проте цілком ігноруючи необхідність відповідальності. У більшості випадків ти просто проектуєш назовні своє розуміння світу, свої принципи й переконання і не можеш зрозуміти, чому ніхто не підтримує твоїх, таких простих і дієвих, таких божевільних і авантюрних ідей зміни цього неможливо прекрасного світу. Усе це зазвичай виливається в питання: чому вони всі приймають пропоновані їм правила гри? Чому так легко відмовляються від своїх дитячих мрій та ілюзій? Чому, зрештою, потреба свободи – внутрішньої, приватної, і зовнішньої, суспільної, – виглядає як небезпечна й незрозуміла вигадка маргіналів, що нав’язують її дорослому раціональному світу? Справді, чому?
5
Що заважає нам бути вільними? Зовнішні обставини, державна тоталітарна машина, система, що контролює кожен наш видих. Для нас, дітей соціалізму, це взагалі вдячна тема – усі свої травми, усю поведінкову і психологічну залежність від наказів згори ми завжди можемо списати на ляльководів із минулого, котрі вчили нас ходити в шеренгах і співати хором. На перший погляд, усе логічно – радянський криголам, що чверть століття тому не так пішов на дно, як сів на мілину, найменше чого потребував, так це втілення свободи в її практичному сенсі. Нам усім тепер є на що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник», після закриття браузера.