Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Я посміхнувся, знову нахилившись до її шиї, облизавши ніжну шкіру. Провів руками по її талії, злегка стискаючи, даючи їй відчути себе повністю під моєю владою. Кожен мій рух був продуманим, виваженим, довгим і пронизливим.

— Я хочу, щоб ти відчула все до останньої краплі, Янголе, — прошепотів я, знову поглиблюючи наш контакт.

Її тіло вигнулося назад, вона стиснула пальці, ковтаючи стогін, що виривався з її вуст. Її подих ставав все більш уривчастим, її внутрішні м'язи почали тремтіти від наростаючої насолоди.

Я знав, що ще трохи — і вона вибухне під моїми дотиками. Але я хотів продовжити цю гру, змусити її благати мене про більше. Затягнути цей момент до межі, довести її до того стану, коли вона не зможе більше терпіти...

— Лео, будь ласка... — її голос зірвався на хриплий шепіт, і я зрозумів, що вона більше не може чекати.

Я відпустив контроль і занурився в неї ще глибше, рухаючись швидше, сильніше, віддаючи їй все, що мав. І коли її тіло затремтіло, і вона вигнулась у довгоочікуваному екстазі, я притягнув її ще ближче до себе, вбиваючись в її тіло неконтрольовано.. Чорт, моя.. Вона лише моя.

Арі важко дихала, її тіло ще тремтіло від пережитого, коли я обійняв її ззаду, пригортаючи до себе, не відпускаючи. Вона була теплою, розслабленою, і мені здавалося, що я хочу тримати її так вічність.

— Не думаю, що наш лікар би це схвалила... — вона хитро усміхнулася, торкаючись моєї шиї м'яким поцілунком.

Я різко втягнув повітря, одразу напружуючись.

— Чорт... тобі боляче? Поїдемо в лікарню? — я відсахнувся, намагаючись заглянути їй в очі, паніка швидко змінила всю ейфорію.

— Лео... — вона засміялася, ховаючи обличчя в моїй шиї. — Це був жарт. Я чудово себе почуваю.

Я ще раз уважно подивився на неї, але жодної тіні дискомфорту чи болю на її обличчі не було.

— Це не смішно, Арі. Точно не боляче?

— Ні... — вона усміхнулася ніжно, поклавши руку на свій живіт. — Ми чудово себе почуваємо.

Я провів долонею по її руці, що лежала на її маленькому животику, і закрив очі на секунду, намагаючись заспокоїти серце, що все ще шалено калатало.

— Ти зведеш мене з розуму... — я видихнув, а потім нахилився й поцілував її повільно, глибоко..

Коли я нарешті відірвався від неї, провів пальцями по її щоці й, не приховуючи усмішки, сказав:

— І ще одне. Нічого не плануй на завтра.

Я помітив, як у її очах з'явилося легке здивування, яке швидко змінилося хитрим блиском. Вона не запитала, чому, але я бачив, що здогадалася. Завтра — День святого Валентина, і вона знала, що я щось задумав.

— Я думала, ти терпіти не можеш подібні свята.

— Так і є, але тобі це подобається, тож я не проти. Потім затягну тебе в ліжко — всі в плюсі.

— Ти справді нестерпний! — вона засміялася, штовхнувши мене в плече, а потім потягнулася до телефону. Її губи розтягнулися в загадковій усмішці, поки вона гортала щось на екрані.

— Але насправді є дещо, що я хотіла б отримати в подарунок…

Я підняв брову, з цікавістю спостерігаючи за нею.

— Справді? І що ж це?

Я очікував чогось типового: може, якусь прикраси чи ще чогось романтичного. Але те, що вона показала мені зараз, змусило мене застигнути.

На екрані було фото пухнастого золотистого ретривера з великими карими очима, що дивився просто в душу.

— Він такий милий, і вони дуже люблять дітей! — Арі була в захваті, її очі буквально світилися від щастя.

Я втупився в екран, обмірковуючи всі можливі варіанти втечі з цієї ситуації.

— Можливо, я куплю тобі щось інше? Машину, кольє, яхту? — я хитро усміхнувся, намагаючись направити розмову в інше русло.

— Лео! — вона обурено склала руки на грудях, все ще стискаючи телефон у долоні.

Я видихнув, провівши рукою по волоссю.

— Чорт, тільки собаки тут не вистачало...

— Він був моєю дитячою мрією, але ми ніколи не могли собі його дозволити… — її голос став м’яким, і саме в цю мить я зрозумів, що програв.

Ця тиха нотка в її голосі, той погляд, що дивився на мене з довірою та очікуванням — це була моя найслабша точка.

Я потер обличчя, відчуваючи, як реальність невідворотно накочується на мене.

— Добре...

— Справді? — її голос підскочив на октаву вище, а в очах з’явився блиск.

— Справді, — я кивнув, все ще не вірячи, на що я зараз підписався.

Не встиг я й оком моргнути, як вона кинулася мені на шию, засипаючи моє обличчя поцілунками.

— Боже, Лео, ти найкращий!

— Хвилину тому я був нестерпним, — буркнув я, хоча в глибині душі мене розтоплювало те, наскільки вона щаслива.

— Нам потрібно вибрати цуценя! — Арі нетерпляче відкрила браузер, і я зрозумів, що назад дороги вже немає.

Я подивився на неї, таку захоплену, щасливу, зі справжнім дитячим блиском в очах. Чорт, та я б купив їй хоч цілу зграю собак, якщо це зробить її такою щасливою.

— Я ще пошкодую про це, правда?

Арі тільки захихотіла, продовжуючи гортати фото цуценят.