Читати книгу - "Стражі Дзеркала , Yuleesi"

Постать поволі відступала.

-Прокинься, – її голос усе слабшав, віддаляючись. – Прокинься… Прокинься…

                                                         ***

-Рубі, прокинься! – Катрін трясла її за плече. – Швидше!

-Що? – Ернандес зірвалася зі свого імпровізованого ліжка, протираючи очі. – Що відбувається?

-Прокидайся, напад! – і Катрін швидко зникла з її поля зору.

Рубі зірвалася на ноги. Ніч осявали тисячі вогнів, навколо метушилися темні силуети.

-Ернандес, не час відпочивати, – збоку підскочив Наставник Рейнард. – Хапай речі, ти в охороні об’єкта!

Рубі застогнала.

-Ти щось сказала? – Наставник з-під лоба зиркнув на неї.

-Угу, сказала, – визвірилася Рубі. – Що готова служити та іншу маячню.

-Ернандес, потім повправляємося в сарказмі, бігом на позицію!

Рубі підхопила наплічник. Тіло вже виконувало наказ, проте розум був надто зайнятий вигадуванням якнайжорстокіших кар та якнайвишуканішої лайки.

-Рубі! – збоку виринула Ем. – Ти з малою?

-Хочеш помінятися? – Рубі заскрипіла зубами.

-Не вийде, я теж там, – хихикнула Страж Галлагер. – Побігли.

Адайн тихенько стояла неподалік, спиною до дерева, круглими очима спостерігаючи за усім. Рубі подумки похвалила дівчинку – правильна оборонна позиція.

-Рубі! – пискнула мала Стражниця, пориваючись видертися на неї. – Що відбувається?

Рубі відірвала малу від себе.

-Відбувається те, до чого завжди треба бути готовими – напад. Тримайся так, щоби нам не заважати, і щоб усі сторони тебе були захищені. Оце тобі, – Рубі швидко витягла маленький кинджал, яким користувалася в якості елемента несподіванки. Тремтячою рукою Адайн узяла першу зброю у своєму житті.

«Дитина», – майнуло в голові Ернандес. Вона зітхнула.

-Увага! – гримнув над вухом голос Наставника Алісдейра. Рубі пошукала його поглядом – Дей стояв неподалік, прикриваючи собою Катрін. Ем кинула на Рубі швидкий погляд, Ернандес закотила очі.

…Перша куля густого суцільного мороку вибухнула просто у центрі галявини. Навсібіч розлетілося щось темне, його було багато, а просто в повітрі з нього виникали маленькі істоти, зростом не вище коліна, які з диким вереском та жорстокістю кидалися вперед, прагнучи поранити якомога більше людей і дістатися до Адайн.

Рубі загарчала і змахнула ножем. Найближча тварючка розлетілася на мільйони шматочків, залишивши по собі хмарку їдкого диму. Його товариші на мить притихли і втупилися в те місце, де стояла Стражниця.

А вона раптом зрозуміла, що вони дивляться не на неї.

Вони дивляться крізь неї. Просто не бачать її.

«Якого?..»

І тоді все стало на місце, наче пазл.

Перша зі смертних… Це захист. Амулет. Оберіг…

Рубі механічно піднесла руку до шиї, намацуючи маленьку кульку, яка тепер була теплою. Розігрівалася в міру того, як демонят усе  більшало.

-Переконалася? – прозвучав голос десь зовсім близько. – Він захищатиме тебе.

-Пішов ти… – просичала у відповідь Рубі.

-Така мені подяка за те, що допомагаю тобі, – в голосі сарказм відчувався на дотик. – Ти правильно зрозуміла, вони не бачать тебе. Можеш скористатися цим і порубати їх на шмаття, а можеш бути розумнішою…

-Що ти маєш на увазі?

-Тікай, – прошелестів голос. – Тікай, Рубі. Скористайся з цього захисту. Я врятую тебе…

Наче загіпнотизована, Рубі зробила крок. Кулька нагрівалася майже до нестерпної температури, навколо шаленіли істоти з самого серця пекельної ями. Подалі, забратися подалі звідси, втекти, не чути, не…

-Рубі! – по вухах вдарив крик Адайн. – Рубі, допоможи!

Раптом усе зникло. Зник підступний голос, зникло бажання сховатися. Просте слово «допоможи» наче знову змусило битися її серце – серце Стража. Страж не покидає. Страж стоїть до кінця.

-Адайн! – викрикнула Страж Ернандес, ногою скидаючи в купу двох істоток. – Адайн, не стій, бий їх!

Несамовито прорубуючи собі шлях до малої Стражниці, Рубі на ходу зірвала з шиї амулет.

-Не смій, дівчисько! – засичало у її вусі. – Зараз же надягни його!

-Не вийде, – злісно посміхнулася вона, роздаючи стусани ще кільком створінням. – Ти сам сказав, я можу бути розумнішою.

Амулет зблиснув, торкаючись шиї Адайн.

-Ні! – нелюдським голосом завила постать. – Що ти наробила?!

-Те, що і мала зробити! – Рубі зручніше перехопила ножі. – Спробуй-но забрати!

І Стражниця кинулася в бійку.