Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Мікаель знову кивнув. Хай там як, він не розповів усієї правди ні Арманському, ні Анніці Джанніні. У нього і Лісбет Саландер як і раніше були таємниці від решти людства. Він потис Арманському руку.

Розділ 09

Середа, 4 травня

Через три дні після того, як Еріка Берґер стала до роботи головним редактором-практикантом, на той час головний редактор «СМП» Хокан Морандер помер прямо посеред робочого дня. Він увесь ранок просидів у себе в скляній клітці, а Еріка разом з відповідальним секретарем Петером Фредрікссоном проводила нараду із спортивною редакцією з метою познайомитися із співробітниками і зрозуміти, як вони працюють. Сорокап’ятилітній Фредрікссон був, як і Еріка, відносно новою людиною в «СМП» і пропрацював тут усього чотири роки. Еріці він здавався мовчазною, компетентною у найрізноманітніших питаннях і приємною людиною, тому вона вирішила, що, коли візьме командування кораблем, багато в чому покладатиметься на його думку. Значну частину робочого часу вона прикидала, на кого зможе спиратися і кого відразу залучить до керівництва газетою. Фредрікссон, безперечно, входив до числа кандидатів. Повернувшись до центральної редакції, вони побачили, як Хокан Морандер підвівся і попрямував до дверей.

Вигляд у нього був приголомшений.

Потім він раптом нахилився вперед, схопився за спинку офісного крісла, а через кілька секунд упав на підлогу і помер ще до того, як прибула «швидка допомога».

У другій половині дня в редакції панувала розгубленість. Близько другої приїхав голова правління Берґшьо і скликав співробітників на короткі збори, присвячені пам’яті головного редактора. Він говорив про те, що останні п’ятнадцять років життя Морандер присвятив газеті, і про ту ціну, яку іноді доводиться платити журналістам. Потім він оголосив хвилину мовчання, а після закінчення її почав роззиратися на всі боки, немов не знаючи, що робити далі.

Смерть на роботі — явище незвичайне, навіть рідкісне. Якщо вже на те пішло, людям належить умирати де-небудь в іншому місці. Вони повинні йти на пенсію або потрапляти до лікарні і потім раптом ставати темою спільної розмови в кімнаті для ланчу. До речі, ти чув, що в п’ятницю помер старий Карлссон? Так, серце. Профспілка повинна послати на похорон квіти. Смерть прямо на робочому місці і на очах у співробітників зачіпає людей зовсім по-іншому. Еріка помітила, що редакцію охопив шок. Газета виявилася без рульового. І раптом вона зрозуміла, що багато співробітників поглядають на неї. На темну конячку.

Хоча її ніхто про це не просив і гаразд не знаючи, що сказати, вона виступила на півкроку вперед і заговорила гучним і твердим голосом:

— Я знала Хокана Морандера загалом три дні. Це недовго, але навіть таке короткочасне знайомство з ним дозволяє мені з усією щирістю сказати, що я з радістю пізнала б його ближче.

Вона зробила паузу, куточком ока помітивши, що Берґшьо поглянув на неї і, здавалося, дивувався з того, що вона взагалі почала виступати. Еріка зробила ще крок наперед. Не посміхайся. Тобі не можна посміхатися, а то в тебе буде нерішучий вигляд. Вона трохи підвищила голос.

— Несподівана кончина Морандера створить у редакції певні проблеми. Я повинна була змінити його лише через два місяці і розраховувала, що в мене буде час долучитися до його досвіду.

Вона помітила, що Берґшьо відкрив рот, збираючись щось сказати.

— Проте доля розпорядилася інакше, і нам доведеться пережити деякий період притирання. Але Морандер був головним редактором щоденної газети, і завтра ця газета теж повинна вийти. У нас залишилося дев’ять годин до виходу накладу з друкарні і чотири години до здачі передовиці. Можна довідатися, хто із співробітників був кращим другом і найближчою довіреною особою Морандера?

Ненадовго запала мовчанка — співробітники косилися одне на одного. Під кінець звідкись до Еріки донісся голос:

— Мабуть, це я.

Гуннар Маґнуссон, шістдесят один рік, секретар редакції, що відповідав за головну сторінку газети і працював у «СМП» з тридцяти п’яти років.

— Хтось має написати некролог Морандеру. Я цього зробити не можу… з мого боку це було б дуже самовпевненим. Вам під силу скласти такий текст?

Трохи повагавшись, Гуннар Маґнуссон кивнув:

— Я візьмуся за це.

— Ми використаємо всю сторінку, відклавши інший матеріал.

Гуннар ще раз кивнув.

— Нам будуть потрібні фотографії… — Вона перевела погляд праворуч і помітила головного більдредактора Леннарта Торкельссона.

Той кивнув.

— Треба братися до роботи. Найближчим часом корабель буде, можливо, трохи похитувати. Коли мені знадобиться допомога в ухваленні рішень, я з вами радитимусь і покладатимусь на вашу компетентність і досвід. Адже ви знаєте, як робиться ця газета, а мені доведеться ще деякий час вчитися.

Вона звернулася до відповідального секретаря редакції Петера Фредрікссона:

— Петере, наскільки я зрозуміла Морандера, ви — людина, до якої він мав велику довіру. На найближчий час вам доведеться стати моїм ментором і звалити на свої плечі дещо більше, ніж звичайно. Я попрошу вас бути моїм порадником. Ви згодні?

Він кивнув. Що йому ще залишалося робити?

Еріка знову повернулася до головної сторінки.

— Ще одне… весь ранок Морандер писав передовицю. Гуннаре, не могли б ви сісти за його комп’ютер і поглянути, чи готова вона? Якщо вона навіть не закінчена, ми її все одно опублікуємо. Газета, яку ми робимо сьогодні, як і раніше є газетою Хокана Морандера.

Мовчання.

— Якщо комусь із вас потрібна перерва, щоб трохи побути на самоті і опам’ятатися, будь ласка, перервіть роботу, не відчуваючи докорів сумління. Ви всі самі знаєте, коли у нас крайні терміни.

Мовчання. Вона відзначила, що дехто закивав із стриманим схваленням.

— Go to work, boys and girls,[21] — тихо промовила Еріка.

Єркер Хольмберґ безпорадно розвів руками. На обличчях Яна Бубланськи і Соні Мудіґ читався сумнів, Курт Свенссон залишався безпристрасним. Усі троє розглядали результат попереднього розслідування, яке Хольмберґ завершив цього ранку.

— Нічого? — із здивуванням промовила Соня Мудіґ.

— Нічого, — відповів Хольмберґ, похитавши головою. — Ми вранці отримали підсумковий звіт патологоанатомів. Усе вказує виключно на самогубство через повішення.

Всі перевели погляди на фотографії, зроблені у вітальні літнього будиночка в Смодаларьо. Ніщо не викликало сумнівів у тому, що Гуннар Бйорк, який обіймав у Службі державної безпеки посаду заступника начальника відділу по роботі з іноземцями, добровільно заліз на стілець, прикріпив до гачка від люстри зашморг, надів його собі на шию і рішуче відштовхнув стілець на кілька метрів. Патологоанатом сумнівався щодо точного часу смерті, але врешті-решт визначив його як другу половину дня 12 квітня. Бйорка знайшов 17 квітня не хто