Читати книгу - "Ляльковий дім"

Фру Алвінг (біля вікна). То ж бо, законним порядком! Мені часто спадало на думку, що в цьому якраз причина всіх бід на землі.

Пастор Мандерс. Фру Алвінг, ви грішите.

Фру Алвінг. Можливо. Та я більше не можу миритися з усіма цими умовностями, що зв'язують по руках і ногах. Не можу. Я хочу стати вільною.

Пастор Мандерс. Що ви хочете сказати?

Фру Алвінг (барабанить по підвіконню). Зовсім не варто було мені приховувати, яке життя вів Алвінг. Але тоді я через своє боягузтво не могла вчинити інакше. Між іншим, з особистих міркувань. Так, я була боязка.

Пастор Мандерс. Боязка?

Фру Алвінг. Так; почули б люди що-небудь, вони б розсудили: «Бідолаха! Зрозуміло, що він пиячить, якщо у нього така жінка, яка вже раз кидала його!»

Пастор Мандерс. І до певної міри мали б підставу.

Фру Алвінг (дивлячись йому в очі). Будь я такою, якою мені слід було б бути, я б закликала до себе Освальда й сказала йому: слухай, мій хлопчику, батько твій був розпутник…

Пастор Мандерс. Але, милосердний…

Фру Алвінг. І розповіла б йому все, як зараз вам, — усе від слова до слова.

Пастор Мандерс. Я ладен обуритися від ваших слів, пані.

Фру Алвінг. Знаю, знаю. Мене саму обурюють ці думки. (Відходячи від вікна.) Ось яка я боязка.

Пастор Мандерс. І ви звете боягузтвом те, що є вашим прямим обов'язком, повинністю! Ви забули, що діти повинні любити й поважати своїх батьків.

Фру Алвінг. Не будемо робити узагальнень. Задамо собі таке питання: чи повинен Освальд любити й поважати камергера Алвінга?

Пастор Мандерс. Хіба ваше материнське серце не забороняє вам руйнувати ідеали вашого сина?

Фру Алвінг. А як же бути з істиною?

Пастор Мандерс. А з ідеалами?

Фру Алвінг. Ах, ідеали, ідеали! Не була б я тільки такою боязкою…

Пастор Мандерс. Не зневажайте ідеали, фру Алвінг, — це тягне за собою жорстоку відплату. І особливо, оскільки справа стосується Освальда. В нього, як видно, не дуже багато ідеалів, — на жаль. Та, наскільки я можу судити, батько уявляється йому в ідеальному світлі.

Фру Алвінг. Ви маєте рацію.

Пастор Мандерс. І таке уявлення ви самі в ньому створили і зміцнили вашими листами.

Фру Алвінг. Так, я перебувала під тиском обов'язку й різних міркувань. І ось я брехала синові, брехала з року в рік. О, яке боягузтво, яке боягузтво!

Пастор Мандерс. Ви створили в душі вашого сина щасливу ілюзію, фру Алвінг… Не надавайте цьому так мало значення.

Фру Алвінг. Гм, хто знає, чи добре це, по суті… Та жодних історій з Регіною я все-таки не допущу. Не можна ж допустити, щоб він занапастив бідну дівчину.

Пастор Мандерс. Ні, боронь Боже! Це було б жахливо.

Фру Алвінг. І ще, коли б я знала, що це з його боку серйозно; що це могло б стати його щастям…

Пастор Мандерс. Що? Як?

Фру Алвінг. Та цього не може бути; Регіна, на жаль, не така.

Пастор Мандерс. А коли б?… Що ви хотіли сказати?

Фру Алвінг. Що, якби не була я такою боягузкою, я б сказала йому: одружися з нею, або влаштуйтесь, як хочете, тільки без обману.

Пастор Мандерс. Але, Боже милостивий! Поєднати їх законним шлюбом!.. Щось жахливе, нечуване…

Фру Алвінг. Нечуване? А, поклавши руку на серце, пасторе Мандерс, ви хіба не припускаєте, що тут довкола чимало знайдеться чоловіків і жінок, які є такими ж близькими родичами?

Пастор Мандерс. Я вас рішуче не розумію.

Фру Алвінг. Ну, припустімо, розумієте.

Пастор Мандерс. Ну, так, ви маєте на увазі можливі випадки, що… Звичайно, на жаль, родинне життя у нас справді не завжди відзначається потрібною чистотою. Але в тих випадках, на які ви натякаєте, нікому ж бо нічого не відомо… в кожному разі, нічого певного. А тут навпаки… І ви, мати, могли б побажати, щоб ваш…

Фру Алвінг. Але ж я не бажаю зовсім. Я саме не хочу допустити нічого такого, ні за що в світі. Про що ж я й кажу.

Пастор Мандерс. Ну так, через боягузтво, як ви самі висловились. А коли б ви не боялись?… Боже, такий обурливий зв'язок!

Фру Алвінг. Ну, кінець кінцем, усі ми походимо від таких зв'язків, як кажуть. І хто ж встановив такий порядок у світі, пасторе Мандерс?

Пастор Мандерс. Подібних питань я не буду обговорювати з вами. Не той у вас дух… Та як же ви можете казати, що це лише боягузтво з вашого боку?…

Фру Алвінг. Послухайте, як я міркую про це. Я полохлива тому, що в мені сидить щось, що віджило, — на зразок привидів, яких я ніяк не можу збутися.

Пастор Мандерс. Як ви назвали це?

Фру Алвінг. Я кажу, що це щось на зразок привидів. Коли я почула там в їдальні Регіну й Освальда, — мені здалося, що переді мною вихідці з того світу. Але я готова думати, що й усі ми такі вихідці, пасторе Мандерс. У нас виявляється не лише те, що перейшло до нас як спадщина від батька й матері, але дають знати себе й усякі старі, віджиті поняття, вірування й таке інше. Все це вже не живе в нас, але все-таки сидить міцно, і нам не вирвати його. Досить мені взяти до рук газету, я так і бачу, як шмигають між рядками ці могильні вихідці. Та що там — уся країна кишить такими привидами; їх безліч, як піску морського. А ми такі нікчемні боягузи, так боїмося світла.

Пастор Мандерс. Ага, ось вони плоди вашого читання!.. Славні плоди, нічого сказати! Ах, ці огидні, обурливі, вільнодумні твори!

Фру Алвінг. Ви помиляєтесь, дорогий пасторе. Це ви самі розбудили в мені думки. Вам честь і слава.

Пастор Мандерс. Мені?!

Фру Алвінг. Так, ви примусили мене підкоритися тому, що ви називали обов'язком, повинністю. Ви вихваляли те, проти чого обурювалась вся моя душа. І ось я почала розглядати, розбирати ваше вчення. Я хотіла розплутати лише один вузлик, але тільки-но я розв'язала його — все розповзлось по швах. І я побачила, що це машинна стрічка.

Пастор Мандерс (тихо, вражений). Та невже це й весь результат найтяжчої боротьби в моєму житті?

Фру Алвінг. Назвіть це краще найжалюгіднішою своєю поразкою.

Пастор Мандерс. Це була найвеличніша перемога в моєму житті, Елене. Перемога над самим собою.

Фру Алвінг. Це був злочин проти нас обох.

Пастор Мандерс. Злочин, що я сказав