Читати книгу - "Пані Боварі"

Далі Оме почав розписувати перед конюхом, яким він стане жвавим та моторним після операції, і навіть натякнув, що тоді він і жінкам подобатиметься більше — тут Іполит аж осміхнувся. Нарешті фармацевт спробував взяти його на самолюбство:

— Ти мужчина, чорт би тебе забрав, чи не мужчина? А що, якби тобі довелося до війська йти, битися під прапорами?.. Ех, Іполите, Іполите!..

І Оме махав рукою, не можучи збагнути такої впертості й такої темноти. Як можна відмовлятися від благодіянь науки?

Врешті бідолаха згодився-таки оперуватись, — всі ніби змовились проти нього. Біне, який ніколи не втручався в чужі справи, пані Лефрансуа, Артеміза, сусіди, навіть мер, пан Тюваш, — усі його умовляли, вичитували, соромили; але остаточно переконала його та обставина, що це йому нічогісінько не коштуватиме. Боварі навіть прилад для оперування обіцяв придбати власним коштом. Думка про цей благородний вчинок була подана Еммою; Шарль згодився, причому в глибині душі подумав, що його дружина — справжній ангел.

І ось він замовив столяру, давши йому на підмогу ще й слюсаря, таку ніби скриньку, вагою фунтів із вісім — на неї пішло таки чимало заліза, дерева, бляхи, шкіри, гвинтів та гайок, тим більше, що за вказівками аптекаря скриньку переробляли аж тричі.

Але щоб знати, яку зв'язку перерізати, треба було спочатку з'ясувати, який саме тип викривлення ступні був у Іполита.

Ступня йшла в нього майже в одну лінію з гомілкою, але була викривлена воднораз і досередини; таким чином, це був equinus, злегка ускладнений varus'oM, або ж легкий varus, сполучений з сильним equinus'oM. Але на цій-от «кінській ступні»[52], — а вона й справді була завширшки з копито і скидалась на нього також шершавою шкірою, сухими зв'язками та грубими пальцями з чорними вухналеподібними нігтями, — на цій кривій нозі наш стрефопод стрибав з ранку до вечора, як добрий олень. Його завжди можна було бачити на площі, як він скакав навколо возів, налягаючи на коротшу ногу. Здавалось, вона була навіть сильніша від нормальної ноги. Від постійної роботи вона ніби набула високих моральних якостей — терпіння та енергії, і коли Іполитові доводилося виконувати якусь важку роботу, він спирався переважно на калічну ногу.

Якщо це був справді в основному equinus, хворому треба було передусім розітнути ахіллесове сухожилля, а вже згодом заходитися коло переднього м'яза, щоб усунути varus; зробити дві операції за одним заходом лікар не наважувався; він і так уже страшенно боявся, щоб часом не пошкодити оперуючи якоїсь маловідомої йому важливої ділянки.

Ні в Амбруаза Паре[53], який уперше після Цельса[54], по півторатисячній перерві, взявся за безпосередню перев'язку артерій; ні в Дюпюїтрена[55], який збирався розрізати абсцес, глибоко закладений у мозковій речовині; ні у Жансуля[56], коли він уперше наважився вирізати верхню щелепу, — ні в кого з них, мабуть, не билося так серце, не тремтіла так рука, не напружувався так інтелект, як у пана Боварі, коли він з тенотомом у руках підійшов до Іполита. Поряд, ніби у справжній лікарні, стояв стіл, а на ньому — купа корпії, воскованих ниток і сила-силенна бинтів, — ціла піраміда бинтів, усі бинти, які тільки знайшлися в аптеці. Готуванням від самого ранку займався пан Оме: цим він не тільки засліплював публіку, але й сам собі додавав духу. Шарль проколов шкіру; почувся легенький сухий тріск. Зв'язка була перерізана, операція скінчилась. Іполит не міг отямитися з подиву; він нахилився до рук Боварі і став покривати їх поцілунками.

— Ну заспокойся, заспокойся, — стримував його аптекар, — ти ще матимеш час подякувати панові за його добродійство!

І він вийшов розповісти про наслідки операції п'ятьом чи шістьом цікавим, що зібрались у дворі, дожидаючи, що ось-ось з'явиться Іполит із здоровісінькою ногою. Потім Шарль, заправивши ногу пацієнта в свій механічний пристрій, повернувся додому, де схвильована Емма чекала вже його на порозі. Вона кинулась йому на шию. Посідали за стіл. Шарль їв за двох, а за десертом попросив навіть чашку кави — таку розкіш він дозволяв собі хіба що в недільні дні, коли в них бували гості.

Вечір пройшов чудесно, в розмовах і спільних мріях. Говорили про майбутнє багатство, про поліпшення домашнього господарства; Шарль уже бачив ніби наяву, як його слава шириться, достатки більшають, дружина любить, як і любила… Емма була щаслива, що може відсвіжити себе новим, здоровішим почуттям, пройнятися ніжністю до цього бідолахи — адже він обожнює її. На якусь хвильку їй спав на думку Родольф, але тут її погляд обернувся на Шарля, і вона помітила навіть, не без подиву, що в нього не такі вже й погані зуби.

Вони вже лежали в постелі, коли пан Оме, не слухаючи заперечень куховарки, влетів у їхню опочивальню з аркушем паперу в руках. То була щойно написана ним рекламна стаття до «Руанського маяка». Він приніс показати її.

— Прочитайте самі, — попрохав Боварі.

Аптекар почав:

— «Незважаючи на забобони, які все ще густою сіткою обплутують частину Європи, світло все ж таки починає заглядати до нас і в сільські місцевості. Так, у вівторок наше невеличке містечко Йонвіль стало ареною хірургічного експерименту, що був одночасно високим філантропічним актом. Один з наших найвидатніших практиків, пан Боварі…»

— Ну, це вже ви занадто! Занадто! — перебив Шарль, задихаючись від хвилювання.

— Та ні, що ви, зовсім ні! «…оперував криву ногу…» Я навмисне відмовився тут від наукового терміну: ви ж розумієте — газета… Може, не всі зрозуміють… Треба, щоб маси…

— Правда, правда, — погодився Шарль. — Читайте далі.

— Я почну з початку речення, — сказав аптекар. — «Один з наших найвидатніших практиків, пан Боварі, оперував криву ногу тутешньому мешканцеві Іполиту Тотену, що ось уже двадцять п'ять років служить за конюха в трактирі «Золотий лев» на Військовій площі (власниця — пані Лефрансуа, вдова). Новизна експерименту і симпатії до пацієнта спричинили такий наплив публіки, що біля порога закладу не було протовпу. Що стосується самої операції, то вона відбулася ніби за помахом чарівної палички, і лише кілька краплин крові виступили на поверхні шкіри, ніби говорячи, що непокірна зв'язка піддалась нарешті зусиллям мистецтва. Хворий — дивна річ (ми стверджуємо факт de visu[57]) — зовсім не скаржився на біль. Стан його поки що не залишає бажати нічого кращого. Є всі підстави припускати, що процес одужання не