Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

— Він, мабуть, п’яниця, — сказала вона.

— Ні, мені його рекомендували як сумирного і непитущого.

— Будемо сподіватися, що так і є. Однак я не дуже схильна у це вірити.

— Адольфе! — крикнув Сен-Клер. — Відведи-но Тома у кухню. І пам’ятай, що я тобі казав.

Адольф дрібними кроками пішов вперед по ґанку, а Том, важко ступаючи, покрокував за ним.

— Бегемот якийсь! — миттєво відреагувала Марі на Томові кроки.

— Годі, Марі! — сказав Сен-Клер, присідаючи на пуф коло софи. — Не судіть його строго! І скажіть мені хоча б одне лагідне слово!

— Ви прокаталися зайві два тижні, — надувши губки, вимовила вона.

— Я ж вам писав, чому ми затримуємося!

— І це називається «писав»? Декілька рядків, до того ж таких холодних!

— Ну, не ображайтеся! Я не хотів пропустити пошту, тож вирішив написати короткого листа, ніж не написати ніякого.

— Ви завжди так поводитеся, завжди! Поїздки довгі, а листи — короткі! — скиглила й далі Марі.

— Гаразд! — сказав Сен-Клер, дістаючи з кишені гарний оксамитовий футляр. — Подивіться, що я привіз вам із Нью-Йорка.

Він розкрив його, і Марі побачила досконало виконаний дагеротип — фотографію Єви із татом, виконану на металевій пластинці, вкритій йодистим сріблом.

— А чому у вас така неприродна поза? — вколола вона чоловіка.

— Це суб’єктивна думка. Ви краще погляньте, як схоже! Правда?

— Якщо моя думка для вас так мало важить, то й запитувати не треба, — відрубала Марі й, голосно бахнувши кришкою, закрила футляр.

«Ну що ти робитимеш із цією жінкою!», — подумки збунтувався Сен-Клер, а вголос сказав:

— Ну справді, Марі, адже схоже! Як вам здається? Досить вже капризувати!

— Як це грубо з вашого боку — вимагати, щоб я щось розглядала, про щось говорила! З самого ранку мене мучить мігрень, а з вашим приїздом у домі зчинилася така буча, що я ледь жива!

— Вас мучать мігрені? — запитала міс Афелія, несподівано показавшись з глибини фотелю, де вона досі сиділа мовчки, подумки підраховуючи вартість обстановки будуара.

— Та я просто вмираю від постійного головного болю! — відповіла Марі, напускаючи на себе стражденного вигляду.

— Настоянка з ялівцю — найкращий засіб його позбутися, — поважно прорекла міс Афелія. — Принаймні так стверджує Августа, дружина диякона Авраама Перрі, а її поради дуже корисні.

— Щойно у нас у саду визріють ялівцеві шишечки, накажу зібрати усі, люба! — дуже серйозно пообіцяв Сен-Клер і потягнув за шнурок дзвінка. — Кузино, мабуть, ви хотіли б пройти до себе та відпочити… Адольфе, — звернувся він до лакея, який з’явився за першим дзвінком, — пришли сюди няню.

До будуару увійшла поважна мулатка, дуже охайно зодягнена, із зав’язаним на голові новеньким червоно-жовтим тюрбаном, щойно подарованим маленькою господинею.

— Няню, — сказав Сен-Клер, — доручаю тобі попіклуватися про міс Афелію. Вона-бо стомилася і дуже хоче відпочити. Покажи моїй кузині її кімнату і постарайся їй догодити.

І міс Афелія вийшла з будуара услід за нянею.

Розділ XVI

Про нову Томову господиню і її погляди на життя

Якось, по кількох днях після приїзду міс Афелії, Сен-Клер за сніданком звернувся до дружини:

— Бачите, Марі, як я про вас дбаю! Скоро для вас настане благодатна пора. Наша практична і ділова кузина перейме на себе половину ваших домашніх клопотів, а ви будете насолоджуватися життям, молодіти і гарнішати. До церемонії передачі ключів можна приступити просто зараз.

— Будь ласка, — протягнула Марі важку зв’язку ключів міс Афелії, томно схиливши голову на руку. — Кузина швидко переконається, що ми, господині, справжні рабині у власних домах.

— Звичайно! Крім цієї незаперечної істини, кузина дізнається ще багато чого корисного, — підхопив Сен-Клер.

— У нас невільники тільки для годиться, — продовжувала скімлити Марі, — а насправді слід було би позбутися їх негайно.

Євангелина підвела великі здивовані очі і запитала:

— Тоді ж навіщо ти їх тримаєш, мамо?

— Я й сама не знаю, — роздратовано мовила та. — Вочевидь, виключно для того, щоб мучити себе. Це мій хрест. Я впевнена, що вони — основна причина усіх моїх хвороб. Адже таких жахливих негрів, як наші, уже ні в кого з пристойних родин немає.

— Припиніть, Марі. Просто сьогодні ви встали не з тієї ноги, — сказав Сен-Клер. — Усе не так, як ви кажете. Наприклад, няня — прекрасна жінка! І що б ви робили без неї?

— Няня й справді краща за інших, — погодилася Марі. — Але вона жахлива егоїстка, жахлива! А, взагалі, усі негри цим грішать.

— Егоїзм, звичайно, серйозна вада, — стримано сказав Сен-Клер.

— Хіба це не егоїзм — так міцно спати вночі?! — вигукнула Мері. — Їй відомо, що коли мене мучать напади мігрені, мені потрібен догляд! А вона й не думає щогодини підходити до мене. Спробуйте-но її добудитися! Це дуже нелегко, скажу я вам. Як результат — я цілковито розбита. От хоча б сьогодні.

— Мамо, хіба няня не чергувала біля тебе декілька ночей поспіль? — уточнила Єва.

— Звідки ти про це знаєш? — захвилювалася Марі. — Невже вона тобі жалілася?

— Та ні, не жалілася. Просто розповідала, що останніми ночами тобі часто буває зле.

— Чому ж ви не заміните її Джейн або Розою? Хоча б на одну-дві ночі, — запитав Сен-Клер. — Няні також потрібно відпочивати.

— І ви можете таке мені пропонувати, Сен-Клере? — обурилася Марі. — Що ж, красно дякую за турботу! Та я настільки знервована, що просто не витримаю дотику інших рук! Якби няня справді переживала за мене, вона б так міцно не спала. Ах! Як я заздрю людям, у яких є віддані їм слуги! — і Марі страдницьки зітхнула.

Міс Афелія слухала цю розмову уважно і серйозно. Вона міцно стиснула губи і вирішила не втручатися у розмову, поки остаточно не визначиться щодо власної позиції з обговорюваного питання.

— Загалом няня непогана, — розвивала тему Марі. — Характер у неї спокійний, але яка ж вона все-таки егоїстична! Їй в голові тільки одне — її чоловік. Вся її робота — це нидіти за ним. Коли я вийшла заміж за Сен-Клера, то мені довелося, звичайно, взяти няню з собою. Але її чоловіка мій батько відпустити не міг. Він коваль і взагалі руки у нього золоті, тому й необхідний у господарстві. Я ще тоді попереджала, що вони можуть не сподіватися на спільне життя. Треба було тоді-таки видати няню заміж за когось іншого, та я не наполягла і тепер розумію, що це моя помилка. Няня все знала, але не захотіла шукати собі іншого чоловіка. Вона надзвичайно вперта, та цього