Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Таємниця. Замість роману 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця. Замість роману"

270
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця. Замість роману" автора Юрій Ігорович Андрухович. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 95
Перейти на сторінку:
пастки медвитверезників. Ми пили і зачаровувалися навзаєм. З іншого боку я намагався відчитати в кожному з них його власну гіперметафору. У «Середмісті» таких віршів є, здається, чотири: «Циган Василь», «Фульмен», «Фотопавло» і «Ярослав Ґарсія Лорка».

Ого! Хто цей останній?

Ти потрапляєш у десятку, коли запитуєш саме про нього. Ярослав Довган! Поет і мій кум, а також кум і мій поет. Ми ще не знались, а до мене вже гнало хвилю: Довган, Довган, Довган. Гандов, як сам він пізніше себе назвав. З ним вийшло трохи так, як із двійниками. Не знаю, чи тобі доводилося таке пережити, мені доволі часто. Ти йдеш яким-небудь містом і раптом бачиш, як тобі назустріч суне хтось, кого ти знаєш. Хоч міг уже років з десять не траплятися. Ти не встигаєш навіть здивуватись, а твій знайомий уже зовсім близько, і тут ти розумієш: це ніякий не знайомий, ця людина просто надзвичайно схожа на твого знайомого, такий собі двійник. І в усьому цьому не було б нічого містичного, якби хвилин через шість-сім після цього тобі таки справді не зустрічався той самий знайомий — цього разу вже дійсний. Я думаю, що наші знайомі просто висилають поперед себе всіх тих двійників. Це так, ніби вони готують нас до зустрічі із собою. Траплялося?

Не звертав уваги. Але цікаво.

Так от — з Ярославом Ґарсією вийшло аналогічно. Я його ще не бачив, а вісті про нього вже надходили. Вони зводилися до трьох речей: перша — він учився в московському Літінституті, друга — він пише цілком дивні вірші, яких у нас ніхто й ніколи друкувати не візьметься, третя — його дружина естонка. Чомусь усі без винятку мені це підкреслювали: його дружина естонка. Тож коли в лютому 85-го він вітром перемін увірвався до газетного цеху і викликав мене на перший спільний перекур, я по-дурному запитав його слухай, а твоя дружина справді естонка? На п’ятій хвилині розмови ми вже чулися так, ніби стали найближчими на світі дружбаками. Втім, я можу й перебільшувати. У кожному разі з того дня в моєму житті з’явився хтось, із ким я цілком і дощенту відкривався. І відривався теж. Думаю, це було взаємно. Ми потребували один одного, ніби якісь, курва, коханці, але значно сильніше. Ми не просто безліч разів пиячили, удвох і в ширшому колі, ми передусім давали один одному — книжки, вірші, поезію, сигарети, фантазії, історії, божевілля, спокій, еротизм, аскезу, чай, сміх, каву, певність, гумор, подив, дні, вечори, ночі, спогади, перекази, силу, вічність, шал, безсоння, безглуздя, безсмертя. Наші риб’ячі гороскопи зобов’язували. Ми влаштовували собі дивовижні середи з постійною зміною місць і просторів, пішими переходами з однієї криївки до іншої, ми вели за собою роз’ятрені загони тимчасових співучасників і — все одно — на завершення мандрів лишалися тільки удвох. Загалом це могло тривати й до ранку, хоч я найбільше любив, щоб лише до першої-другої. Наша остання розмова десь на роздоріжжі під останню ж таки сигарету виявлялась, як правило, суцільною психоделікою. Розширення свідомості визначало неосяжність душі та останніх обіймів. Минув рік — і я попросив його стати хрещеним батьком мого сина. Відтоді він мені кум. Ти цього не знаєш, але можеш мені повірити — це важливо. Я певен, що він ще не раз нагадає про себе в нашій з тобою розмові — то річковим риб’ячим сміхом, то мавп’ячою гримасою з якихось гущавин.

А ми рухаємося далі, так? Скільки часу загалом ти пропрацював у друкарні?

Півроку перед військом і чотири з половиною роки після. Ха, п’ять років рівно! Мені завжди здавалося, що сім. Я звільнився влітку 89-го. Але я знаю, звідки береться це відчуття, начебто цілих сім років. З довгих ночей. Мої робочі зміни часом тривали не по 7–8, а по 12–13 годин.

Увесь час когось ховали?

Не тільки. І не стільки. А перш усього тому, що Горбі виявився до біса говірким, активним і непередбачуваним. До того ж, він ніколи не читав з папірця. Тобто його виступи з безліччю алогічних імпровізацій розвалювали ТАРС, цензуру, інформвідділи і вносили цілковитий хаос у всі наші виробничі процеси. Іноді довжина телетайпових поправок до його промов була втричі довшою, ніж самі промови. Зрозуміло, що через цього знакового добродія я недорахувався тисячі сновидінь. Усі ми, а передусім лінотипістки і метранпажі, тобто увесь передовий загін робітничого класу, дещо недолюблювали його за цю самозакохану балакучість. Хоч тепер я згадую ті ночі зовсім по-іншому: там був якийсь момент істини, в чеканні, курінні, порожнечі за вікнами, в усіх цих дірах на шпальті, скривлених лінійках, панічних світанкових підверстуваннях. Ну і, звичайно, наші з Васюном нічні роз’їзди. У паузах ми ганяли містом на його мотоциклі. Здається, ИЖ. Точно не «Ява» — ИЖ. Васюн був наймолодший серед метранпажів, того ж приблизно віку, що і я. Раніше він бив худобу на м’ясокомбінаті, тож називав себе бійцем 5-го розряду. Він був жилавий, крикливий і нікого не боявся, бо мав довідку з психіатрії. Він там перебував на обліку і часом казав я можу тебе вбити й мені не буде нічого. Мені він цього не казав ані разу — ми поверхово здружилися і вночі полюбляли куди-небудь разом рвонути. Часом це була колійова їдальня, її тримали відчиненою цілодобово, і там можна було о другій ночі нажертися теплим робітничим їдлом, не спускаючи при цьому ока з різношерстої цілодобової публіки — станційної, деповської, привокзальної: машиністів з помічниками, диспетчерів, шляховиків, колійовців, комірників, ревізорів, контролерів, головних контролерів-ревізорів, старших прийомоздавачів, молодших гайкозакручувачів, заслужених болтотримачів, шміровозів, шулерів, міліціонерів, циган, пасажирів, гебістів, солдатів, зеків, повій.

Повій?

Слухай, ти зможеш не перебивати мене, поки я не закінчу? Витримаєш?

Можливо.

Ну так от. Котроїсь ночі влітку 88-го ми вкотре загрузли в невідомості: Горбач улаштував у Москві якусь нев’їбенно важливу для нього та всієї країни партійну конференцію, о сьомій вечора ми отримали заключні шматки його промови, але близько десятої, коли все нібито більш-менш налагоджувалося, телетайп вистукав попередження, що до виступу тов. Горбачова протягом кількох найближчих годин обов’язково передбачаються поправки. Якісь безконечно світлі голови в інформуправліннях, швидше за все, поки що божеволіли і не знали, як їм бути з механізмами гальмування та багатьма іншими слизькими темами того виступу. Близько опівночі, цілком за Телоніусом Монком, телетайп мляво ожив і почав видавати перші поправки. З усього випливало, що ламатимуть чи не кожне речення. Я сказав залетіли до ранку, а Васюн давай трохи розслабимося. Бо

1 ... 53 54 55 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця. Замість роману», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця. Замість роману"