Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

Після хвилинної німої сцени першим озвався Адам.

— І які ще сюрпризи мені тут приготували? Сподіваюсь, це останній.

Підкреслено незворушно він підійшов ближче і зупинився.

— Може, хоч хтось пояснить, що все це означає?

Намагаючись не зрадити себе, Анна ще міцніше вчепилася пальцями в оббиття канапи. До кого він звертається? До неї? До сестри? До дружини? До всіх одночасно?

Ще один несподіваний здогад кинув її спочатку в жар, тоді примусив ще дужче сполотніти. Адам не знає, що відбувається.

Вона розпачливо глянула спочатку на нього, тоді на Анелю, тоді знов на Адама і відчула, що їй не лише важко дихається у туго зашнурованому корсеті, але й стає геть кепсько.

Вона знов спробувала підвестися з колін, оперлась рукою на невеличкий столик при канапі, але ноги знов не послухалися її. Вона лише перекинула філіжанку із залишками кави, і кавова гуща розпливлася незугарною чорною плямою по білій серветці.

— Ну, добре, — Адам подивився спочатку на Анну, тоді на сестру та дружину. — Нехай так. Не бачу причин відкладати розмову. Якщо ви самі все це затіяли, то невчасний, як на уродини, скандал нікому не зашкодить.

Тереза здивовано перезирнулася з Анелею. Ані одна, ані друга нічого не розуміли.

Раптом Адам підступив до Анни, нахилився і допоміг їй підвестися з колін.

— Може, хоч ти поясниш, що тут діється?

З неприхованим жахом глянувши на нього, Анна сполотніла. Боже, що він каже? Що робить? Як дивиться на неї? Як його взагалі зупинити?

Вона розпачливо озирнулася довкола. Здається, його сестра та дружина ще нічого не розуміють, проте десь за півкроку до розуміння.

Погляд її гарячково метнувся по кімнаті й зупинився на Терезі.

— Я дуже пані перепрошую, але я ліпше піду. Здається, у вас тут якась родинна справа. Мене вона не стосується, а сукню пані Анелі я вже майже зашила.

Намагаючись оцінити ситуацію, Тереза обвела спантеличеним поглядом усіх присутніх. Що це таке? Адам намагається влаштувати дружині публічний скандал чи це щось інше?

Вона мимоволі затрималася поглядом на братові. Адам — не прихильник скандалів при сторонніх людях. Це щось інше.

Тереза перевела погляд на Анну. А якщо ця дівчинка — не чужа для нього людина? Чому він підійшов саме до неї? Чому допоміг підвестись? Про що він її запитав? Чому він взагалі так надмірно цікавиться нею? Здається, Анна йому подобається. Незрозуміло лише, як далеко він зайшов у тому своєму «подобається». Дівчина ще надто молода і невинна для того, щоб він її домагався. Таких уподобань у нього ніколи не було.

Вона зміряла Анну вивчаючим поглядом. Хоча… Яка там вона дитина. Саме той вік, коли дівчата розквітають найніжнішими барвами й особливо сильно приваблюють чоловіків. Здається, вона її недооцінила, а Адам давно роздивився.

Тереза рішуче взяла Анну під руку.

— Розумієш, мій брат намагається поговорити з дружиною про якусь витівку сина. Войцех — такий жвавий хлопчик… Іноді діти виводять батьків зі стану рівноваги.

Не даючи нікому часу на те, щоб оговтатися, Тереза вивела Анну з кімнати, проте відразу за дверима зупинилася і виразно глянула на неї.

— Я б не радила брати все це близько до серця. Між подружжям трапляються дрібні непорозуміння, але потім усе завершується примиренням. У них таке не вперше. Вони порозуміються, а тому, хто втрутиться у їхні стосунки, дуже сильно не пощастить. Сподіваюсь, ти мене зрозуміла? Бо мені б не хотілось, щоб ти постраждала… Ти ж розумієш, про що я кажу? Поводитимешся розсудливо? Не забудеш хто він, а хто ти?

Закам’янівши посеред передпокою, Анна злякано кивнула. Що означають слова Терези? Натяк, попередження чи відкрита погроза? Невже вона здогадалася про їхні з Адамом стосунки? А дружина? Вона теж зрозуміла?

Розділ 5

Чого вартувало Анні пережити наступні декілька годин, знала лише вона, а те, що не вмерла з сорому, не зімліла від страху та не розплакалася з відчаю, здавалося справжнім дивом. Боялася викриття так сильно, що про інше не могла й думати. Ще й задуха в помешканні стала просто нестерпною. Шовкова сукня обважніла, тоненькі нижні спідниці немилосердно чіплялися за ноги, а туго зашнурований корсет не дозволяв нормально дихати. До всіх цих мук додалося ще й те, що Адам та його сестра, ніби змовившись, ані на мить не випускали її з поля зору. За годину Анна дійшла до того стану, коли їй раптом стало все байдуже, і вона інтуїтивно обрала правильну тактику поводження — примусила себе не лише не сторонитися дружини Адама, але приязно розмовляла з нею, не уникала жодної можливості зробити якусь послугу, спокійно відповідала на запитання, усміхалася, а за столом сама сіла неподалік.

Укотре піймавши здивований і трохи роздратований погляд Адама, Анна навіть не глянула у його бік. Чи не вперше в житті її тішило те, що він сердиться. Йому навіть почала зраджувати звична витримка, і він ледве приховував роздратування. Ну, й нехай. Сам винен, що поставив її та себе в таку ситуацію. Здається, те, як він сприймає свої стосунки з дружиною, зовсім не означає, що й та сприймає їх так само. Врешті, Анна відчула, що в будь-яку мить може розплакатися, проте щоразу, коли сльози підступали до горла, міцно стискала зуби і не дозволяла їм пролитися.

Самовладання покинуло її лише тоді, коли Анеля сіла за фортепіано. Виконання нею восьмого етюду Кесслера було досконалим — професійним, артистичним, глибоким, трохи ексцентричним, проте з таким чітким чуттям техніки, ритму, мелодики, напівтонів та індивідуальним баченням настрою твору, що Анні аж подих перехопило. Їй самій уже ніколи так майстерно не виконати жодного твору. Втратила не лише час, але й розгубила вміння та бажання працювати над собою. Досі не мала заздрощів до становища Анелі, проте зараз як перемкнуло — відчула таку шалену заздрість до цієї її гри на фортепіано, аж сама себе злякалася. Ще ніколи у житті так сильно нікому не заздрила і навіть боялася, що не зуміє впоратися з цим почуттям.

Рвучко підвівшись, Анна вийшла з кімнати, а тоді, не знаючи, де себе подіти, зайшла у дитячу і присіла на стільчик у кутку біля шафи. Ще тремтіла від нервового перенапруження, проте вже думала цілком логічно. Якщо її ще й досі не вигнали, то нічого певного про них із Адамом тут не знають, а отже, не все так страшно і безнадійно, як видається