Читати книгу - "Том 2"

Шотландські лицарі сидять

І раді, і не раді,

їх ласка й надгороди ждуть —

Заплата їхній зраді!

У розділі V закреслено строфи 6, 7, 8 і 9. З них строфи 6 і 7 не увійшли до друкованого тексту:

Ти одбив ворогів, що хотіли Наложить на шотландців ярмо,

Під твою оборону міцную Ми, шотландці, тепер стаємо!

Ти веди своїм розумом ясним Добрий лад у рідній стороні,

Обіцяємось ми тобі вірне Помагати в миру й на війні.

Закреслено строфу 15:

Доки ж будеш тримати присягу,

Що давав ти країні рідній,

Доти будеш ти міцно і певно На престолі сидіти у ній.

Первісний текст передостанньої строфи поеми був таким:

І за те хвала Роберту Брюсу,

Що не зрадив він народу свого,

Що не хотів він у тяжку годину Бути слабше павука малого.

У 1894 р. поема вийшла окремим виданням: Роберт Брюс, король шотландський. Шотландська легенда. Коломия. Вид. Михайло Павлнк, 1894, 22 стор. Поема увійшла до збірки «Думи і мрії» (1899). її ще раз передруковано в альманасі «Дубове листя» (К., 1903, стор. 185—199). Істотних різночитань між усіма друкованими текстами немає.

Подається і датується за збіркою «Думи і мрії. Поезії Лесі Українки», Львів, 1899, стор. 30—44.

Роберт Брюс, король шотландський — очевидно, ; шотландський король Роберт Брюс (1274—1329). У боротьбі ; між Шотландією і Англією шотландський народ під керівництвом Брюса відстоював свою незалежність.

«Хлібороб» — український прогресивний журнал. Виходив у Львові і Коломиї у 1891—1893 pp.

«Д з в і н о к» — український журнал ліберально-буржуазного напряму для дітей і юнацтва. Виходив у Львові в 1890—1914 pp.

Драго манов Михайло Петрович (1841—1895) — український публіцист, учений і громадський діяч буржуазно-демократичного, потім ліберально-буржуазного напряму.

ДАВНЯ КАЗКА

Вперше надруковано у журн. «Жите і слово», Львів, 1896, кіі. 6, стор. 442—453.

Чистовип автограф поеми (ф. 2, № 738) з датою: «Київ, 12.ХІ 93», поправками і зауваженнями па полях Олени Пчілки, які Леся Українка врахувала при підготовці поеми до друку, викресливши всі ті місця, що могли б нагадувати про її власну недугу. Скорочено такий текст:

Розділ І, після строфи 3:

Ще ж до того був каліка,—

Не здивуйте сьому слову! —

Тільки й мав, що праву руку Та ще голову здорову.

Після строфи Г>.

(Його пісня, його думка По країні скрізь лунала,

Не було тії людини,

Щоб пісні його не знала).

Після строфи 9:

Сан весь день лежав поет наш В зеленочку запашному,

А на вечір його молодь Знов одводила додому.

Третій рядок у строфі 22 первісно мав такий вигляд

Не забудьте тільки милиць,

Строфа 45 спочатку містила рядки:

І прийшла сільськая молодь,

Щоб поета забирати,

І з веселими піснями Повела його до хати.

Розділ II, після строфи 1:

Молодь вся була на полі,

Бо якраз настали жнива,

І товаришів поету Відобрала ясна нива.

Розділ III, після строфи 6:

З думки вийшов він Бертольду.

Та були ж пильніїпі справи,

То кохання, то весілля,

То бенкетіг, то забави.

Після строфи 15:

У піснях рідних, коханих Ти шукай собі розваги,

Про рідну країну спогад Хай додасть тобі одваги.

Після строфи 48:

«Так,— Бертольд промовив згорда,— Ось який співець одваги!

Що ж! словами воювати Не багато треба зваги!»

«Ні,— співці загомоніли,—

Не кажи такого слова,

Хто нікчемну душу мав,

То така ж у нього й мова.

Ти не кидай необачно Згірдних слів на чоловіка!

Наш поет зостався дома Через те, що він каліка».

Тут-то нашого поета Пригадав Бертольд відразу,—

І сказав: «Так необачно Я промовив сю образу.

Розділ IV, після строфи 17:

Вже збираються гуртами І міщане, і селяне,

Неспокій великий в краю,—■

Так і жди, що люд повстане.

Після строфи 23;

Половить нас — дарма праця!

Хоч би всіх переловили,

Все одно б сього джерела Вільних співів не спинили.

Після строфи 25:

«Стій! — гукнув Бертольд співцеві,-Я сей раз тобі дарую*

Сподіваюся, що вдруге

Сих дурниць більш не почую»,

Після строфи 33;

Він, втішаючись, промовив: «Вибачайте, любі друзі,

Що не встав я вам назустріч,

Я лежу тепер в недузі.

Що ж, сідайте, будьте гості!»

Але слуги не сідають,

Тільки зараз же поету Графські речі викладають.

Після строфи 37:

І на що б мені здалися В замку пишнії палати?

Чи в палатах, чи в хатині Все одно мені лежати.

Після строфи 39:

Не поет, хто покидав Боронить народну справу,

Щоб своїм словам блискучим Золотую дать оправу;

Після строфи 53:

Все одно мені лежати —•

Чи в темниці, чи в хатині,

Там, чи тут — мені однако,

Я не буду в самотині.

Після строфи 56:

А як знайдуться кайдани Навіть вже для мого слова,

То їх брязкіт залунав Голосніш, ніж гучна мова*

Строфи 14 і 15 в автографі перероблені. Первісно вони мали такий вигляд;

Бо як тільки де неспокій,

Зараз військо набігало І підданих непокірних В міцні тюрми запирало.

Коли се одного разу До Бертольда у господу Чоловік якийсь приходить І розказує пригоду;

«Вибачай, вельможний пане,

Що лихі приношу вісті,

Але мушу я сказати,

Що не все спокійно в місті»,

Перероблено і строфу 58, текст якої був такий;

Так і сталось, у темницю Понесли поета жити,

Але й там він пе подумав Зброї чесної зложити.

В автографі е ще й інші незначні відмінності. Вперше за автографом поема надрукована у виданні: Леся Українка.

Твори в п’яти томах. Т. І. К., Держлітвидав, 1951, стор. 363—388.

У другому прижиттєвому виданні (збірка «Думи і мрії», 1899) текст поеми остаточно відредаговано і виправлено, У цьому виданні пропущено строфу 62 в розділі IV:

Між нащадками знялася Боротьба тяжка, завзята,

Та вона ведеться й досі,

Ця війна страшна, затята.

Зберігся ще уривок чорнового автографа «Давньої казки» (ф. 2, № 739), що містить 18 строф останнього розділу поеми. Текст тут скорочено. Наводимо закреслені первісні варіанти двох строф:

Після строфи 37:

І шаноба в нього в замку Теж для мене не цікава,—

Що мені сказати може Двораків юрба лукава?

Після строфи 58:

Так і сталось, у темницю Понесли поета жити,

Але й там він не подумав Зброї чесної зложити.

Подається і датується за збіркою «Думи і мрії», Львів, 1899, стор. 3—29.

«Жите і слово» — український науковий, суспільно-політичний та суспільно-літературний журнал прогресивного напряму,