Читати книгу - "Володимир"

Але це тільки ввижалось - то не вітрила, а марева висіли над далеким плесом Дніпра, то не вогні запалювались на обрії, а випливали зорі.

А в самій Родні була біда. У двох колодязях, викопаних біля південної стіни, за ніч збиралось на лікоть-два води, удень - і того менше. О, як було цього мало для кількох тисяч воїв, замкнутих у фортеці. Не було в Родні й харчів. Запаси, які мала тут сторожа, й те, що привезли вої на обозах, швидко вичерпувалось, князь велів забивати коней, але цього було мало, щоб наситити воїнство.

Тяжко доводилось воям здоровим, набагато важче пораненим, - голод блукав по Родні, хвороби валили з ніг людей. А тут ще спека - з ранку до ночі в небі висіло гаряче сонце, з поля котився й усе засушував смалкий вітер, місяць у небі все більшав, жовтою личиною позирав, ніби глузував з людей.

Звичайно, не всі в Родні страждали від голоду - на возах своїх бояри й мужі привезли з Києва багато солоної веприни, в'яленої риби, - потай від воїв їли вони це самі, вдосталь годували й князя з жоною.

Чутка йшла, що знають воєводи й бояри ще й струмок, який дзюркотить десь у підземеллях фортеці. Вої ж мріяли про одно: вирватись з Родні, напитись води з Дніпра, добути овочів, зілля, шмат хліба в селах, де жили рідні люди. І вночі вої спускались з стін, щоб пробитись крізь стан Володимира, дістати собі й хворим хліб, воду. Ці спроби нічого не дали: багато воїв склепили очі в долині, багато з тяжкими ранами приповзли назад, до стін. І вже між ними поповз сумнів - чого вони сидять у Родні, кого захищають, чи не краще віддатись

Володимиру на ласку й суд праведний, аніж помирати тут, у Родні?! Однієї ночі кілька воїв спустились з стіни й пішли в стан Володимира, через якийсь день зникло вночі знову кілька воїв.

Але була ще в Родні сила, яка тримала в покорі тисячі воїв. Цією силою були воєводи, бояри, мужі, що разом з Ярополком втекли з Києва.

2

Темної ночі біля воріт Гори зупинилось чимало вершників. Сторожі винесли з схованки вогонь, освітили обличчя прибулих. Це був тисяцький Івор, що приїхав з невеликою дружиною й кількома невідомими людьми, - він хотів негайно говорити з князем Володимиром. Сторожа пропустила тисяцького, разом з дружиною й невідомими Івор доїхав до княжого терема, говорив і там з сторожею. І князь вийшов в одну з палат на верху, покликав туди тисяцького.

- Будь здоров, княже Володимире, я приїхав до тебе з Родні, - низько вклонився Івор.

- Будь здоров і ти. Що трапилось у Родні?

- Стоїмо твердо, миша не вислизне з города, уже, кажуть, пояси свої гризуть ярополківці. Біда, аки в

Родні...

- Не ми винні в тому, копієм города брати не стану, не хочу проливати бездоб крові.

- Крові, либонь, і не буде, княже! Третьої ночі добився з Родні до нашого стану як посол Ярополка воєвода Блюд, запитав тебе і тільки з тобою хоче говорити.

- Де ж він?

- Я привіз його з собою, княже.

- Піди приведи, буду з ним говорити. Коли тисяцький Івор разом з кількома гриднями завели воєводу Блюда до світлиці, він упав на коліна, низько вклонився.

- Встань, воєводо! - гримнув на нього князь. Блюд підвівся.

- Що ти хочеш мені сказати?

- Хочу говорити сам на сам, - прошепотів Блюд.

- Гаразд, - згодився Володимир і знаком руки велів тисяцькому й гридням залишити світлицю.

- Дякую тобі, княже, - сказав тоді Блюд, - чолом тобі б'ю не токмо я, а й брат твій князь Яроїіолк.

- За уклін дякую, - посміхнувся Володимир, - але якщо ти тільки заради цього добивався до мене, не варто було трудитись. Київ - не Любеч...

- Знаю, княже, - зрозумів Блюд, на що натякає князь Володимир. - Про Любеч і я, і князь Ярополк - обидва шкодуємо... Я тоді умовляв князя, він був і згоден, але не один князь - воєводи й бояри його підпирали, надіялись на поміч печенігів і ромеїв...

- А нині - де ж ваші печеніги й ромеї?

- Вони зрадили князя Ярополка, й він проклинає їх.

- Так хто ж тоді не зрадив Ярополка?

- Я приїхав, княже, сказати, що Ярополк простягає тобі руку як брату, згоден на твій суд і правду.

Князь Володимир довго мовчав, дивлячись, як трепетно горять на столі свічі.

- Багато зла содіяв, - суворо промовив нарешті він, - і множество людської крові пролив князь Ярополк, бо не його хтось, а сам він зрадив людей руських - поправ закон і покон отців своїх, став убійником братів своїх, забув про Русь, а за все це мусить йому бути, як головнику й татю.

Князь Володимир замовк, і тільки глибокі зморшки, що перерізували чоло, міцно стиснуті уста, блиск очей свідчили, як йому в цю годину було важко.

- Але він брат мій, і кров отця не велить мені його карати. Прощаю йому те, що він содіяв супроти людей моїх і мене як князя.

Бдюд ступив уперед, піймав руку Володимира, хотів її поцілувати.

- Ти великодушний, княже Володимире, ти чоловік незрівнянний, і князь Ярополк буде тобі служити в душу й серце.

Володимир роздратовано вихопив свою руку м промовив:

- Не мені мусить служити брат Ярополк, а людям руським... Наша земля велика й багата, не токмо двом, а багатьом князям знайдеться в ній діло.

- О княже, - підвівся Блюд, - князь Ярополк служитиме людям денно й нощно, буде тобі вірним супругом, я ж обіцяю бути твоїм слугою.

Князь Володимир хотів, либонь, кінчити розмову.

- Так і буде, - сказав він, - їдь до Родні й повертайся до Києва з братом моїм. Привезеш його - честь приймеш від мене, яко другу воздам.

- Все зооблю, як велиш, але маю до тебе ще одно питання... Не я, бояри, що сидять з князем Ярополком у Родні, веліли запитати, як їм бути?

- Прощаю братові, прощаю й боярам, даю грамоту, аби Ярополка пустили в Київ, з тобою пошлю дружину.

- Ти знаєш, княже, що багато бояр і воєвод Ярополка християни.

- Руські люди моляться різним богам - он вони стоять на требищі за Горою. Але християни