Читати книгу - "“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією"

Все дуже просто. Світовий сіонізм придумав цей трюк для захисту провідників своєї політики із числа євреїв і вихрестів, які займаються підривною роботою в тих країнах, де вони проживають. Коли хтось ненавидить євреїв, то проти цього виступати абсурдно, оскільки це його приватна справа. Це право кожної людини, кожної живої істоти, дане йому від народження Богом. А от якщо людина є антисемітом, то вона ненавидить цілу расу, більше десятка арабських народів. Це вже ближче до расизму. Але нічого хитрішого “геніальні” теоретики світової чуми придумати поки що не можуть, щоб захистити своїх агентів, розкиданих по світу. Якщо вдуматися, то саме євреї і є антисемітами і расистами, тому що ненавидять більше десятка арабських народів, цілу расу та й інших людей, яких відносять до гоїв, тобто рабів. Тому не євреї, а всі народи світу мають бити у дзвони про антисемітизм євреїв, їхній шовінізм, расизм і експансіоністську діяльність на користь сіонізму і світової єврейської олігархії в усіх країнах, де вони проживають[176].

Застосування сіоністами трюку з використанням терміна “антисеміт” — головне знаряддя пропаганди через підконтрольні їм засоби масової інформації, передусім через телебачення, для приховування тієї таємної агресивно-руйнівної діяльності, в яку вони втягують єврейське населення країн, в які вони проникли, створюючи там “п’яті колони”.

Становлення фінансового інтернаціоналу, який практично скрізь знаходиться в руках євреїв і під жорстким контролем світового сіонізму, сягає середини І тис. н.е. Християнська церква в VI ст. заборонила позичку грошей під лихварський відсоток як аморальну, а у ХІІ ст. було запроваджено суворі закони, які карали за лихварство. Такі заборони практикувала й мусульманська релігія. Це певною мірою сприяло тому, що фінансові операції з надання позичок під відсоток зосередилися практично в руках євреїв, яким їхня релігія — іудаїзм — цього не забороняла[177]. Тому релігійні гоніння на євреїв мали скоріше економічні мотиви.

Бачачи ненависть народів до цієї діяльності євреїв, їхні ідеологи спритно запускали в обіг проти своїх ворогів термін “антисеміт”, обґрунтовуючи невдоволення людей, яких обдирали євреї, їх ненавистю до євреїв через їхню національність і релігію, зображуючи своїх співродичів бідними й нещасними людьми на Землі.

“Сміливість міста бере”, — каже прислів’я. Сміливість заразлива, а організований опір веде до здобуття волі. Ми корінна нація, а сіоністи тут тимчасові. Тим більше, що багато з них мають подвійне громадянство. Досить жити паразитами й сидіти на нашій шиї. Гуртуймося й скажімо своє вагоме слово. Не ми винні перед іудеями, а вони винні перед нами за звірства сіонобільшовиків, за голодомор і сьогоднішній геноцид.

Український народ пам’ятає криваві плоди боротьби за світове панування, він заплатив життям десятків мільйонів людей. У колишніх радянських громадян за більш як 70 років панування сіоністів успішно прижилися трансплантовані їм гени рабської покірності, безвиході й байдужості до своєї долі, повністю атрофовані функції національного самозбереження. Особливо яскраво генетична ущербність виявляється у так званої еліти і політичних перевертнів, які готові за “зелені” накинути доларовий зашморг не лише на народ України, а й на своїх батьків і дітей.

Сьогодні Захід консолідується, а слав’янський світ розпадається. Захід нарощує могутність, Україна роззброюється і скорочує армію. Держава Ізраїль, яка не має права володіти ядерною зброєю, стає третьою у світі ядерною державою, а Україна — третя за ядерним потенціалом держава — завдяки “стараннями” президента Л. Кравчука позбулася ядерної зброї і може бути будь-коли окупована військами НАТО.

Ми самі винні в тому, що відбувається на нашій святій землі. І наше першочергове завдання — виправити ситуацію: громадянські бойкоти, ініціативи і референдуми, протести проти міністрів, що виконують волю єврейських фашистів, конференції з питань історії України, про які має йти мова у шкільних підручниках. Треба змінювати програму навчання й виховання у школах.

Є чимало свідчень того, що українці вже давно зрозуміли геополітичну ситуацію в світі. Побачили агресивність іудеофарисейської цивілізації та її адептів і почали діяти. Розповім лише про одну подію, що відбулася цього року і відбувається вже восьмий рік. Йдеться про VIII Міжнародний фестиваль козацьких бойових і прикладних мистецтв “Спас на Хортиці” імені Анатолія Єрмака 30 липня — 2 серпня 2004 року в Запоріжжі. Спочатку урочисте відкриття в легкоатлетичному манежі, відтак відбіркові, напівфінальні і фінальні поєдинки Абсолютної першості України з українського ці “Спас” — “Кубок Єрмака”. З якою впертістю, азартом відбувалися рукопашні поєдинки! Переможець і переможений поздоровляють один одного з лицарською гідністю, обнімаються, ніби то й не поєдинок був. А наступного дня, на концерті кобзарського мистецтва, ці ж самі бійці демонстрували вміння гри на кобзі і виконання українських пісень. Оце і є справжнє патріотичне виховання молоді на історії українського козацтва, на традиціях пращурів-козаків, на любові до рідної країни. І відбувається це дійство в тих місцях, де козаки здобували волю в нелегкій боротьбі з численними ворогами Вітчизни.

Недаремно жив на нашій землі Анатолій Васильович Єрмак, народний депутат України, бойовий офіцер. Разом зі своїми побратимами, народним депутатом України Григорієм Омеляновичем Омельченком, Валентином Михайловичем Грінченком і Олександром Леонтійовичем Притулою, він започаткував цей фестиваль. І сьогодні його учасниками і гостями є представники багатьох областей України, Кубані, Дону, Сибіру, Білорусі. Чого тільки не побачиш на фестивалі: і показові виступи шкіл українських бойових мистецтв, видовищно-розважальні молодіжні виступи, концерт молодих кобзарів і заслужених артистів України, таких, як Василь Литвин і Василь Причепа, пісні у виконанні народної артистки України Ніни Матвієнко.

Тисячі людей зібралися 1 серпня 2004 року в Громушеній балці на острові Хортиця, де відбувалося свято Української Звитяги — масове військово-історичне шоу, показові виступи шкіл бойових мистецтв, показові кінні виступи, козацькі змагання. Заключний акорд — традиційний бій “лава на лаву”. Його неможливо описати. Це щось грандіозне, коли з обох боків йдуть